Публіцистика Сергія Аверинцева та Сергія Кримського (1990‒2010): ціннісні орієнтири

Мельник А. П. Публіцистика Сергія Аверинцева та Сергія Кримського
(1990–2010): ціннісні орієнтири. ‒ Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних
комунікацій (доктора філософії) за спеціальністю 27.00.04 ‒ «Теорія та історія
журналістики» (06 ‒ журналістика). ‒ Львівський національний університет імені
Івана Франка, Львів, 2017.

Дослідження присвячене публіцистиці російського філолога Сергія
Аверинцева та українського філософа Сергія Кримського ‒ двох відомих авторів, які
здобули професійне визнання, а на пізньому етапі своєї творчої кар’єри, у час
доленосних суспільних змін на теренах колишнього СРСР, були активними
публіцистами. Основна тематика їхніх статей зумовлена інституційними та
ціннісними трансформаціями, які досі переживають новопосталі держави.
Компетентність обох учених у галузі гуманітарних наук (наук про людину) і їхній
високий публічний авторитет дали їм підстави запропонувати найбільш актуальні
для пострадянської ситуації ціннісні орієнтири ‒ мудрість, духовність та діалог.
Наукова новизна полягає у тому, що у роботі вперше проаналізовано публіцистику
Сергія Аверинцева та Сергія Кримського. Їх досліджено як авторів, які не
полемізували між собою, а, навпаки, писали на схожі теми, паралельно доповнюючи
розуміння ключових пострадянських і світових викликів.
У роботі зроблено спробу підсумувати різні підходи до вивчення явища
публіцистики. Запропоновано розглядати її як дискурсивний феномен, як сферу, у
якій відбувається взаємодія між автором та аудиторією. Саме ця взаємодія впливає
на вибір теми і стилю публіцистичного тексту, адже автор, прагнучи бути
зрозумілим, має зважати на «народні голоси» («vernacular voices», Д. Гаузер),
усвідомлювати актуальність обраної проблеми. Водночас, зважаючи на
багатозначність понять у дискурсі гуманітарних наук, поняття «публіцистика» 3
можна використовувати у вузькому журналістському розумінні (В. Здоровега) для
опису сукупності текстів на актуальну суспільно-політичну тематику.
Статті, есеї та інтерв’ю С. Аверинцева та С. Кримського запропоновано
окреслювати поняттям «світоглядна публіцистика», яке запровадив український
філософ Микола Шлемкевич, щоб розмежувати класичні журналістські тексти та
праці, написані на межі філософії і публіцистики. З’ясовано, що міркування
М. Шлемкевича вписуються у контекст світової тенденції розмивання рамок між
академічною та публічною сферами. Це призводить до виникнення таких феноменів,
як «публічна філософія» («public philosophy»), «публічна історія» («public history»)
та «нова філософія» («nouvelle philosophie»). Поняття «світоглядна публіцистика»
поступово утверджується в українському журалістикознавстві. Ним оперують
авторитетні науковці з інших галузей знання, зокрема, Іван Дзюба.
У своїй публіцистиці Сергій Аверинцев та Сергій Кримський пропонували
цілісний підхід до розгляду явищ. Вони поєднували компетентність у відповідних
галузях із життєвим досвідом, широкою ерудицією та релігійною вірою. Це дало
підставу окреслити їхню публічну роль (термін Р. Сеннета) поняттям «мудрець»,
протиставивши її ролі «експерта», від якого чекають вузькогалузевої оцінки.
«Мудрець» протистоїть «експертові» ще й тому, що для першого важливий етичний
і загальнолюдський вимір, тоді як останній відповідальний лише перед замовником
експертизи, що може призводити до маніпуляцій. Аналіз творчості обраних авторів
у контексті публічної ролі «мудреця» доцільний не тільки тому, що вони стали
відомими публіцистами у досить поважному віці, але й тому, що аудиторія вважала
їх носіями універсального, «настояного на совісті» (С. Кримський) знання.
Сергія Аверинцева та Сергія Кримського як публіцистів досліджено у
контексті дискусії про призначення інтелігенції та публічних інтелектуалів.
Традиційно склалось, що представників західноєвропейської та американської
академічної верстви називають інтелектуалами, східноєвропейської ‒ інтелігенцією.
Деякі автори схильні розмежовувати ці поняття, надаючи їм різних ідеологічних
конотацій. Інтелігенцію стереотипно звинувачують у конформізмі та прихильності
до державної влади, інтелектуалам приписують скепсис і сповідування лівих 4
поглядів. С. Аверинцев та С. Кримський зараховували себе до лав інтелігенції,
захищаючи її від нападок тих, хто закидав їй брак практицизму або сповідування
консервативних, «непрогресивних» поглядів. На відміну від публічних
інтелектуалів, часто заангажованих у партійну боротьбу, інтелігентська позиція
українського та російського публіцистів зумовила те, що вони трактували політику
насамперед у ціннісній перспективі, тому їхню позицію важко вписати у класичний
ідеологічний спектр.
Виокремлені ціннісні орієнтири публіцистики С. Аверинцева та
С. Кримського запропоновано аналізувати не лише у контексті праць обох авторів,
але й на тлі доленосних суспільних змін 1990-х‒2000-х років. У роботі
констатовано, що саме проблема актуалізації цінностей була приводом для обох
учених виступати на сторінках преси.
Мудрість як ціннісний орієнтир набуває у текстах С. Аверинцева та
С. Кримського додаткових значень розсудливості, уникнення екстремальних
псевдоальтернатив, нетерпимості, фанатизму, вірності традиції та здоровому глузду.
Під час розгляду конкретних проблем публічна роль мудреця втілюється у
«серединну позицію» (С. Аверинцев) та позицію «третьої правди» (С. Кримський).
Вагомості словам публіцистів додає те, що вони трактували мудрість не як
умоглядну категорію, а як орієнтир для щоденної діяльності. С. Аверинцев
актуалізував релігійні корені мудрості, С. Кримський, залучаючи досвід Сократа та
Григорія Сковороди, ‒ філософські.
Пишучи про духовність як одне із ключових понять пострадянського періоду,
С. Аверинцев та С. Кримський застосовують пояснювальний підхід. Автори
тлумачать значення слова, щоб очистити його від маніпулятивних нашарувань,
особливо у політичній площині. Обидва автори акцентували на персоналістичному
розумінні духовності, наголошуючи на тому, що її слід реалізувати не стільки на
декларативному, скільки на практичному рівні. Колективні прояви духовності
можливі тоді, коли кожна особистість готова до цього. С. Кримський відводив
духовності роль «ціннісного домобудівництва особистості», а також служіння іншим людям. С. Аверинцев міркував про духовність у християнській перспективі і
наголошував, що первинним середовищем її формування є сім’я.
Міркування публіцистів про діалог можна звести до тези, що це один із
найефективніших методів подолання маніпуляцій під час спілкування. Діалогічна
комунікація передбачає відкидання хибних уявлень про співрозмовника і прийняття
його іншості. С. Аверинцев наголошував, що ця риса діалогу важлива для
спілкування як із людьми, так і з Богом. С. Кримський підкреслював пізнавальну
вагу діалогу, заперечуючи адекватність фрази «Лише в суперечці народжується
істина». Для обох публіцистів діалог ‒ це антидот проти ненависті і одна із
неодмінних умов подолання тоталітарної спадщини.
Ключові слова: публіцистика, Сергій Аверинцев, Сергій Кримський, ціннісні
орієнтири, дискурс, пострадянський, інтелектуали, інтелігенція, мудрість,
духовність, діалог.