Імперативи і суперечності розвитку аграрного сектору сучасної економіки

Шульга О. А. Імперативи і суперечності розвитку аграрного сектору
сучасної економіки. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за
спеціальністю 08.00.01 «Економічна теорія та історія економічної думки». –
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима
Гетьмана», Київ, 2020.
Дисертацію присвячено з’ясуванню імперативів і суперечностей розвитку
аграрного сектору сучасної економіки та розробці концептуальної моделі
аграрної політики держави щодо їх розв’язання. На основі аналізу теоретико-
методологічних засад дослідження аграрного сектору та аграрних відносин в
економічній теорії з’ясовано проблеми їх дослідження. Встановлено, що
важливою проблемою при дослідженні трансформації аграрних відносин
(поряд з теоретичною і методологічною) на сучасному етапі є та, що сьогодні
трансформація аграрних відносин у багатьох країнах світу відбувається на
принципах євроцентризму, що призводить до їх уніфікації.
Розкрито сутність аграрних відносин сучасної економіки та з’ясовано їх
місце і роль у системі сучасного суспільного розвитку. Досліджено процес
інституціалізації економічних систем та відносин власності в аграрному секторі
економіки та виявлено закономірності розвитку відносин власності на землю.
Показано, що ключовими в аграрному секторі економіки є відносини власності,
насамперед, на землю, еволюції яких притаманні універсальні закономірності:
постійний розвиток і ускладнення форм власності; поява нової форми власності
на землю не призводить до повного зникнення попередньої форми власності;
держава обов’язково регулює приватну власність на землю, не допускаючи
монополізації з боку як місцевих, так і зарубіжних інвесторів.
Визначено напрями і пріоритети технологічного прогресу в ХХІ ст.
Проаналізовано вплив технологічного прогресу на структурну динаміку
агроіндустрії та розкрито суперечливий характер розвитку новітніх технологій
аграрного бізнесу. Визначено суперечності розвитку новітніх технологій


3
аграрного бізнесу: між потребами у технологічній модернізації та фінансовими
можливостями сільськогосподарських виробників; між вигодами від генної
інженерії та загрозами зменшення біорізноманіття і генетичного забруднення
навколишнього середовища; між доступністю продукції з генно-
модифікованими організмами для населення та її безпечністю для їх життя і
здоров’я; між безпечністю біологічних (органічних) технологій та небезпекою
загострення продовольчої безпеки в країнах світу тощо.
Визначено ключові тенденції та імперативи розвитку аграрного сектору
світової економіки. Обґрунтовано теоретико-методологічний підхід до
систематизації ключових імперативів аграрного сектору економіки як
об’єктивно зумовлених напрямів у траєкторії його розвитку на основі
вирішення соціально-економічних суперечностей за причинно-наслідковими
зв’язками їх виникнення, що уможливлює визначити ефективні інструменти в
аграрній політиці держави в умовах суспільних викликів на національному,
регіональному та глобальному рівнях. З’ясовано причини соціально-
економічних суперечностей в аграрній сфері. Запропоновано інституційний
базис архітектоніки суперечностей аграрного сектору економіки на теоретичній
основі виявлення їх природи, що надає можливість розглядати його з двох
позицій: 1) як явища (через відносини між суб’єктами ринкових процесів з
різними інтересами і мотиваціями); 2) як інституційної форми функціонування
суспільств (через дії суб’єктів аграрних відносин в умовах невизначеності).
Розроблено методологію аналізу соціально-економічних суперечностей у
системі аграрних відносин. Обґрунтовано доцільність застосування у
методології системного дослідження сукупності взаємопов’язаних підходів та
методів до аналізу суперечностей у системі аграрних відносин, що створює
додаткові можливості для пошуку ефективних способів і методів їх
розв’язання. Застосування запропонованої методології системного дослідження
дало можливість на основі системно-функціонального підходу з’ясувати
функції (сигнальну, деструктивну, конструктивну (стимулювальну),
інтегрувальну, розвиваючу, відтворювальну, гносеологічну, інформаційну) і


4
специфіку соціально-економічних суперечностей у системі сучасних аграрних
відносин – географічна детермінованість, природно-кліматична залежність та
сезонність, історико-культурна зумовленість, органічна взаємопов’язаність із
середовищем життєдіяльності.
Проведено аналіз соціально-економічних суперечностей у аграрних
відносинах адміністративно-командної системи. Аргументовано, що розвиток
аграрного сектору в адміністративно-командній економічній системі
визначався насамперед політичними, економічними та соціальними
імперативами, які породжували систему економічних і соціальних
суперечностей. З’ясовано передумови, зміст та результати аграрних
перетворень у країнах Центрально-Східної Європи. Визначено закономірності
розвитку аграрних відносин у розвинутих країнах світу в умовах становлення
постіндустріального типу економічних систем. Встановлено, що логіці та
закономірностям розвитку аграрних відносин у ХХІ ст. притаманні такі
суперечності: між широкими новими науково-технологічними можливостями
та їх вузьким використанням приватним бізнесом країн-лідерів; між
національними інтересами і глобальною лібералізацією аграрних ринків; між
розвинутими країнами та рештою країн світу; між агроіндустрією і
навколишнім середовищем тощо; при цьому для розвинутих країн характерною
є суперечність між зростаючим потенціалом сільськогосподарського
виробництва і обмеженістю внутрішнього агропродовольчого ринку, а для
країн, що розвиваються – між національними аграрними можливостями і
зовнішньою продовольчою залежністю. Підтверджено, що трансформація
аграрних відносин і суперечностей економік країн ЦСЄ відбувається на
принципах євроцентризму з одночасним впливом правил і норм глобальної
торгової системи СОТ.
Встановлено специфіку й основні форми прояву суперечностей
національної аграрної сфери. Доведено, що для аграрного сектору України
характерними є суперечності: між формами власності та формами
господарювання; у розвитку соціальної сфери села (фінансування за


5
залишковим принципом); між виробниками, посередниками і споживачами; між
концентрацією сільськогосподарського виробництва та земельною власністю в
руках агрохолдингів і скороченням сільського населення та падінням рівня його
життя, тощо. Специфіка суперечностей полягає у формуванні бімодельної
структури сільського господарства та двох діаметрально протилежних моделей
землекористування (латифундистської та парцелярної), а також у диференціації
і комерціалізації господарств населення (наявність господарств товарного,
споживчого і змішаного спрямування) тощо. Основними формами прояву
суперечностей аграрного сектору України є: виснаження агрохолдингами
значних земельних площ комерційно привабливими культурами, товарна,
структурна та інвестиційна криза аграрної економіки, поява посередницьких
структур, посилення влади у руках суб’єктів з рентоорієнтованою поведінкою
щодо розподілу ресурсів, утворення монопольних ніш у І та ІІІ сферах
агропромислового комплексу тощо. Проявами соціальних суперечностей
виступають зростання рівня реального і прихованого безробіття на селі,
посилення міграційних процесів, демографічна кризи, зниження людського
капіталу на селі тощо.
Проаналізовано економічну політику урядів України щодо розв’язання
суперечностей у системі аграрних відносин. Показано, що економічна політика
урядів України щодо розвитку аграрного сектору була спрямована, по-перше,
на розв’язання суперечностей у системі форм господарювання при
невирішеності до теперішнього часу проблем приватної власності на землю, по-
друге, орієнтована на економічну складову реформ з ігноруванням соціальної та
екологічної, по-третє, виходила з недооцінки реального аграрного потенціалу
унікальної у цьому плані країни.
Розроблено концептуальну модель аграрної політики держави щодо
розв’язання соціальних та економічних суперечностей, яка базується на
дотриманні універсальних і специфічних принципів, застосуванні
адміністративних, економічних, правових, протекціоністських методів й
інструментів реалізації такої політики; чітко визначеній суб’єктності аграрних


6
відносин. Ключовий принцип цієї моделі можна сформулювати у такий спосіб:
оскільки земля є власністю народу, то права власності на неї мають
обмежуватися на користь суспільства (тенденція до соціалізації економіки). Це
пов’язано з тим, що, як показує світовий і вітчизняний досвід трансформації
аграрних відносин, порушення підпорядкованості інтересів з боку підсистем,
завдає шкоди самій системі аграрних відносин, частинами якої вони є.
Обґрунтовано необхідність запровадження ринку земель
сільськогосподарського призначення в Україні у два етапи. На першому з них
пропонується надати право купівлі земель цієї категорії державі. Другий етап,
на якому стане можливим скасування мораторію на купівлю-продаж земель
сільськогосподарського призначення, може розпочатися лише тоді, коли у
суб’єктів господарювання буде сформовано належну аграрну культуру, а у
країні з’явиться достатня маса ефективних землевласників і землекористувачів.
При цьому важливо законодавчо передбачити, що на другому етапі покупцями
земель зможуть бути виключно національне агентство із земельних ресурсів і
громадяни України. Щодо іноземців, то їм має бути надано лише право
орендувати землю.
Стратегічними напрямами аграрної політики в Україні для розв’язання
наявних суперечності визначено: формування цивілізованого ринку земель
сільськогосподарського призначення; сприяння зростанню товарності
особистих селянських господарств; розвиток сільськогосподарської кооперації,
регіональної кластерної організації агропромислового виробництва та
управління ним; сприяння впровадженню нових техніки і технологій; масове
підвищення професійно-кваліфікаційного рівня працюючих; активізація
інноваційної діяльності сільськогосподарських підприємств; розв’язання
соціально-економічних проблем розвитку сільських територій; удосконалення
екологічної політики тощо.
Ключові слова: аграрний сектор, аграрні відносини, сучасна економіка,
імперативи, соціально-економічні суперечності, технологічні способи


7
виробництва, відносини власності на землю, сільське господарство,
методологія дослідження аграрних відносин, економічна політика.