Можу

Джерело: "Червоний шлях" 1923 р., №1-№2.
-----------------------------------------------
Повість «Можу» відзначається зосередженістю на психології героя і викликала закиди офіційної критики щодо «біологізма» та натуралізма.
Періоди мінливих суїцидальних переживань Андрія Головка найяскравіше змальовані у повісті „Можу” (1922). Головний герой – демобілізований червоноармієць Гордій (прототип автора), який повертається у рідне село і не може психологічно змиритися з тим, що є безнадійно хворим на туберкульоз. Сюзан Зонтаґ, досліджуючи метаморфози хвороб персонажів і письменників у літературних текстах ХХ ст., зауважувала, що деякі особливості туберкульозу відійшли до божевілля.
І справді, Гордій бачить усі світлі чи темні смуги життя лише крізь призму своєї недуги. Бути хворим для нього – це рівноцінно бути мертвим. Така екзистенційна позиція заволодівала усіма помислами, мріями і бажаннями мобілізованого солдата, в яких проявляється відверта садомазохістська внутрішня деструктивність. Часто герой у такий спосіб перекидається думками, і говорить про себе з точки зору стороннього. Він відчуває себе акушером власної душі і сприймає своє тіло як щось чужорідне, відокремлене від нього. Герой вдається до самогубства, щоб заперечити «диктатуру чуття» та ствердити, що «людина все може, якщо захоче» (так А. Головко полемізував із тезою В. Підмогильного, ніби «розум — раб почуття»).