Громадсько-політична діяльність Зиновія Пеленського (1890 – 1943)

Каранда І.І. Громадсько-політична діяльність Зиновія Пеленського
(1890 – 1943). – Кваліфікована наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. Інститут українознавства
ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України.
Львів, 2021.
У дисертації розв’язана актуальна наукова проблема, що полягала в
комплексному аналізі громадсько-політичної діяльності Зиновія Пеленського у
контексті суспільно-політичних процесів Західної України у першій третині
ХХ ст.
Актуальність дисертаційної роботи полягає у тому, що історико- та
політико-правознавчі роботи здебільшого пропонують цікаві (описові), корисні
для історіографії положення та висновки, зокрема, компаративістського
характеру, які стосуються постаті Зиновія Пеленського, однак не відображають
його громадсько-політичної діяльності у цілісному науково-теоретичному
дискурсі. Таким чином, доробок українських дослідників створює важливе
підґрунтя, проте не знімає з порядку денного потреби підготовки спеціального
комплексного дослідження, присвяченого Зиновію Пленському, яке б
віддзеркалювало у його біографії складне переплетіння соціальних і
національних аспектів українського національно-визвольного руху в
окреслений період.
Наукова новизна одержаних результатів полягає як у постановці проблеми,
так і в комплексному підході до її вирішення, що зумовлено відсутністю у
вітчизняній та зарубіжній історіографії наукових робіт. У дисертації уперше:
представлено комплексне наукове дослідження, яке відображає багатогранну
громадсько-політичну діяльність політика, кооператора, публіциста – Зиновія
Пеленського; з’ясовано та реконструйовано маловідомі факти біографії
відомого політичного діяча, зокрема, охарактеризовано його працю в
Ревізійному союзі українських кооперативів, Товаристві українських


3



кооператорів, Комітеті рятунку України та ін.; відтворено цілісну картину
громадсько-політичної діяльності Зиновія Пеленського в УНДО; розглянуто
особливості державотворчої праці Зиновія Пеленського на Конгресах
національних меншин; деталізовано працю політика у сеймі Польщі,
охарактеризовано його основні здобутки на парламентському терені;
обґрунтовано та доведено важливу цінність науково-публіцистичної спадщини
Зиновія Пеленського, наголошено на необхідності її популяризації серед
широкого загалу. Набули подальшого розвитку: осмислення концепцій,
програм і доктрин українських політичних партій національно-державницького
табору щодо боротьби і протистояння асиміляційній політиці польської
держави; проблема адаптації українців, передусім політичної еліти, до
національно-культурної та соціально-економічної політики польських урядів у
міжвоєнний період ХХ ст.; концепція польсько-українського порозуміння, яка у
другій половині 1930-х.рр. трансформувалася в політику нормалізації.
У дисертації проаналізовано та систематизовано стан наукової розробки
теми, джерельну базу та теоретико-методологічні засади дослідження.
За результатами дослідження встановлено, що архітектоніка світогляду
Зиновія Пеленського має чимало особливостей, зумовлених як специфікою
суспільно-політичної ситуації у краї, так і його особистими якостями та рисами
характеру. На формування світогляду Зиновія Пеленського вплинула низка
факторів, серед яких базовими стали: родинне оточення; навчання в
україномовній сільській школі та гімназії; активна участь у студентському русі;
знайомство із низкою національно-свідомих українських громадсько-
політичних діячів та ін. На рівні мікроісторії, біографія Зиновія Пеленського
юнацьких років показує багато цікавих деталей, що передають характер
українсько-польського протистояння в Галичині, суперечливість національно-
культурної політики Австро-Угорської імперії, масштаби терору російської
окупаційної влади у роки Першої світової війни тощо. З іншого боку, підґрунтя
виразної національно-патріотичної свідомості Зиновія Пеленського заклали
просвітні та наукові установи Галичини, які вели активну усвідомлюючи


4



роботу серед українського населення регіону. Власне завдяки їм Зиновій
Пеленський став одним із лідерів студентського товариства «Січ», взяв участь в
польсько-українській війні у лавах Української Галицької Армії, вступив до
УНДО.
Показано, що Зиновій Пеленський тричі обирався послом польського
парламенту. У діяльності відомого українського політика на парламентському
терені чітко виділяються два відмінні періоди: 1) 1930 – 1935 рр.; 2) 1935 – 1939
рр. Упродовж першого – один із лідерів партії, заступник голови УПР (1930 –
1935 рр., 1935 – 1939 рр.), дотримуючись програмних орієнтирів УНДО,
критикував національно-культурну та соціально-економічну політику Другої
Речі Посполитої, зокрема підготував проекти законів про амністію політичних
в’язнів, проект зміни регламенту сейму зважаючи на вживання у вищому
законодавчому органі країни української мови, численні внески спрямовані на
захист українського шкільництва. Другий період парламентської праці Зиновія
Пеленського пройшов під знаком нормалізації польсько-українських відносин,
що закономірно пригасило критичний тон виступів українського парламентарія.
Ініційована керівництвом УНДО нова політична тактика загалом не розв’язала
польсько-українських протиріч, а привела до розколу українського політичного
табору та загострення міжпартійної боротьби. Переконавшись у неефективності
нормалізації, наприкінці 1938 – початку 1939 рр. Зиновій Пеленський як інші
українські парламентарії, які входили до складу Української парламентської
репрезентації, відійшов від задекларованої співпраці із польським урядом.
Однак, незважаючи на політичну кун’юктуру та тактичну лінію партії, його
діяльність у вищому законодавчому органі країни незмінно спрямовувалася на
захист соціально-економічних та національно-культурних потреб українського
народу. Промови Зиновія Пеленського відзначалися виваженістю, фаховим
підходом до оцінки проблеми, що в поєднанні з ораторськими здібностями
доповідача викликали захоплення сучасників, жваво обговорювалися на
сторінках української та польської преси.


5



Констатовано, що у міжвоєнний період ХХ ст. Зиновій Пеленський
активно долучився до відбудови економічного життя на західноукраїнських
землях, зокрема на відтинку організації та розбудови української кооперації.
Від 1927 р. він перейшов до праці в Ревізійному Союзі Українських Кооператив
як головний редактор «Господарсько-кооперативного Часопису» та референт
пропаганди. Під його пропагандистсько-ідеологічним впливом розвивалися всі
типи української кооперації: 1) «Центробанк» як централя кредитної
кооперації; 2) «Центросоюз» як осередок споживчої та виробничої кооперації і
3) «Маслосоюз» як надбудова молочарської кооперації. Водночас Зиновій
Пеленський виступав не лише визначним практиком господарського і
кооперативного життя, але одним з головних його теоретиків. Фахова освіта,
праця над собою дозволили йому сформулювати ідеологічні принципи
кооперативного руху, що, зокрема, відображено у його науково-
публіцистичних працях.
Доведено, що Зиновій Пеленський у середині 1920-х рр. виступив одним із
активних прихильників об’єднання національно-демократичних сил краю та
увійшов до керівних органів новоутвореної провідної української партії
Західної України – УНДО. Згуртувавши національно-демократичні сили краю
навколо ідеї «боротьби за найвище право нації», націонал-демократи опинилися
в центрі українського політичного життя Другої Речі Посполитої. Зиновій
Пеленський у 1928 р. увійшов до Центрального комітету партії, проте віддав
перевагу роботі у Ревізійному союзі українських кооператив над партійною
працею. Тільки після обрання його послом сейму Другої Речі Посполитої у
1930 р. домінантним для нього стала робота над розбудовою цієї політичної
сили. Основним його завданням стали організаційні справи, зокрема відбудова
повітових організацій, відновлення діяльності осередків партії у селах та
партійного руху загалом. На численних вічах, зборах, один із лідерів партії
розтлумачував основну політичну лінію партії – здобуття самостійної, соборної
Української держави, закликав членів партії до інтенсивної праці, організації
повітових з’їздів і виборів партійного керівництва на місцях. Окремий напрям


6



його діяльності – участь у роботі Конгресів національних меншин, де Зиновій
Пеленський пропагував ідею соборності українських земель та відстоював
концепцію права нації на самовизначення.
Зиновій Пеленський проявив себе не тільки на партійно-політичній ниві
Західної України, але й став відомий тогочасному широкому загалу завдяки
своїй редакторсько-публіцистичній праці у «Господарсько-кооперативному
часописі» та «Ділі». Більшість його праць присвячувалися розв’язанню
злободенних проблем українців, серед яких першочерговими залишалися
питання розвитку кооперативного руху, поширенню самоосвіти, боротьба з
колонізацією, осадництвом, пошук оптимальних форм співпраці із польською
владою на регіональному та державному рівні.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що матеріали і висновки
дисертації можуть бути використані у науково-дослідницькій сфері (при
підготовці фундаментальних праць з історії України), навчальній (у процесі
розробки і викладання нормативних та спеціальних курсів у вузах), а також –
практично-політичній (для діяльності політичних партій, що сповідують
національно-демократичну ідеологію). Зібраний фактологічний матеріал,
науково-теоретичні узагальнення можуть слугувати для подальшого
поглибленого аналізу суміжної проблематики.
Ключові слова: З. Пеленський, громадсько-політична діяльність,
парламент, УНДО, кооперація, редакційно-публіцистична праця.