Трансатлантична спільнота як домінанта розвитку української державності

Середюк Н.П. Трансатлантична спільнота як домінанта розвитку української
державності. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за
спеціальністю 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального
розвитку. – Національний Університет «Острозька академія». – Острог, 2020.
Дисертаційну роботу присвячено комплексному дослідженню впливу
трансатлантичної спільноти на державотворчі процеси в Україні починаючи з
1991 по 2014 рік. У роботі розглянуто сучасні теоретико-методологічні підходи до
вивчення впливу трансатлантичної спільноти на процес формування української
державності; виокремлено місце України у зовнішньополітичній концепції країн
світу; охарактеризовано договірно-правову базу двосторонніх відносин; виявлено
регіональні, транс регіональні та міжнародні організації, що здійснили значний
вплив на становлення України як держави; відстежено сфери впливу регіональних,
транс регіональних та міжнародних організацій на процеси зовнішньополітичного,
внутрішньополітичного та економічного розвитку України; виокремлено та
описано імперативи країн світу, що здійснюють вплив на становлення української
державності; окреслено політичний та безпековий вимір співробітництва України з
іншими державами з точки зору державотворення, з урахуванням тенденцій
глобального розвитку; розглянуто економічну складову в контексті формування
державності в Україні.
Наукова новизна полягає у спробі здійснити системний аналіз процесу
становлення української державності під впливом трансатлантичної спільноти
упродовж 1991-2014 рр. Автором висвітлено роль трансатлантичних країн, що
здійснювали вплив на становлення України як незалежної держави, з’ясовано
ступінь їхнього впливу, що передбачає ймовірність прогнозування двосторонніх
відносин та змін політичної ситуації; застосовано авторську концептуально-
теоретичну модель дослідження трансатлантичної спільноти як домінанти розвитку
української державності.


3





У першому розділі «Теоретико-методологічні засади та джерельна база
дослідження» здійснено аналіз феномену державотворення України, описано його
особливості. Державотворення є складним, багатогранним процесом, що охоплює
комплекс взаємопов’язаних чинників: політичних, соціально-економічних,
правових, геополітичних, військово-оборонних, що відображають усі сфери
життєдіяльності суспільства. Виокремлено низку чинників впливу на процес
становлення української держави. Серед зовнішніх позитивних чинників
державотворення в Україні слід зауважити такі: 1) вплив ЄС на Україну як на
країну-кандидата на вступ до ЄС, який стимулює розвиток демократичних засад
діяльності всіх інститутів держави, що сприяє формуванню дієвого громадянського
суспільства як контролера та конструктивного критика діяльності системи
державного управління; 2) вплив міжнародних акторів, особливо США та Канади,
на політичні та економічні інститути України з метою сприяти демократичним
змінам; 3) вплив НАТО на реформування ЗС України в оборонному та безпековому
аспектах; 4) вплив ратифікацій міжнародно-правових норм на конституційно-
правові норми держави.
Водночас, здійснено аналіз законодавчих ініціатив ЄС щодо України.
Встановлено, що пріоритетним напрямом зовнішньополітичної діяльності України
є активний розвиток двосторонніх відносин зі США, Канадою, ЄС, ФРН, Швецією
та Швейцарією. Розбудова відносин із західноєвропейськими державами створює
засади для розбудови демократичних інститутів, реалізації політичних реформ та
оздоровлення економіки.
У другому розділі «Регіональні та трансрегіональні аспекти
співробітництва» розглянуто державотворчий поступ України в контексті
міжнародного співробітництва упродовж 1991-2014 рр. Зовнішньополітичний
вимір української держави неможливий без урахування регіонального
співробітництва з європейськими, регіональними та трансрегіональними
організаціями. Аналізуючи зовнішньополітичну діяльність України та аспекти того
або іншого співробітництва, ми робимо спробу поглибити висвітлення питання
трансатлантичної спільноти як актора впливу на формування української


4





державності. Здійснено аналіз міжнародної допомоги для розвитку України
впродовж згаданого періоду. Розглянуто провідні міжнародні організації, які
надають допомогу Україні. Серед них слід назвати: Агентство США з
міжнародного розвитку (USAID); Німецьке товариство міжнародного
співробітництва (GIZ); Канадське агентство міжнародного розвитку (CIDA);
Шведську міжнародну агенцію розвитку (SIDA); міжнародний фонд
«Відродження»; Фонд Східна Європа; Швейцарське бюро співробітництва; Фонд
сприяння демократії посольства США в Україні; Польсько-українську фундацію
співпраці (ПАУСІ); Програму МАТРА МЗС Королівства Нідерландів; Фонд ім.
Стефана Баторія; Фонд Конрада Аденауера; Фонд імені Фрідріха Еберта.
Регіональне співробітництво пов’язане з діяльністю нашої країни у
міжнародних структурах, серед яких слід виокремити ЄС, Раду Європи, ОБСЄ,
ОЧЕС, ЦЄІ.
Програмами ЄС, спрямованих на Україну, були СІВ,SIGMA та TACIS, проєкт
Twinning та заходи TAIEX, які сприяла підтримці інституціональних, правових та
адміністративних реформ; зміцненню держаних інститутів у перехідний період;
розвитку інфраструктури; охороні довкілля; підтримці ядерної безпеки.
ОБСЄ сприяла проєктам, спрямованим на демократизацію та ефективне
управління; верховенство права та права людини; удосконалення якості юридичної
освіти; підтримку реформування органів внутрішніх справ; економіко-довкільну та
військово-політичну сфери; реабілітацію територій, забруднених
вибухонебезпечними залишками; допомогу звільненим військовослужбовцям
реінтегруватись в суспільство; покращення цифрових адміністративних послуг в
Україні; протидії тероризму та транснаціональній організованій злочинності.
Діяльність Центральноєвропейської ініціативи (ЦЄІ) як регіонального
угруповання країн Центральної та Східної Європи була спрямована на розвиток
співробітництва в політичній, соціально-економічній і науковій сферах та
покращення заходів безпеки в регіоні. Основні напрямки співробітництва були
ефективними у сфері науки і технологій, транскордонного співробітництва,
енергетики та промисловості, транспортної інфраструктури.


5





Трансрегіональна співпраця охоплювала відносини Україна – НАТО, а
співробітництво з міжнародними організаціями – відносини з ООН, МАГАТЕ,
МВФ, Світовим банком, ЄБРР.
Поліпшилась співпраця Україна – НАТО, яка охопила політичні та економічні
питання, безпеку та оборону, військові питання, захист та безпеку інформації,
правові питання. Плідним було співробітництво у галузі науки, реабілітації
військових об’єктів, у соціальній адаптації військовослужбовців, звільнених у
запас. Незважаючи на те, що Україна не була членом НАТО, вона брала участь в
операціях під проводом Альянсу.
Співпрацюючи з ООН, Україна використовувала досвід і знання
співробітників ПРООН, які допомогли Україні у зміцненні її законодавства,
розширенні доступу до роботи органів державної та судової влади. Наша країна
отримала значну зовнішню допомогу у сферах демократичного врядування,
досягнення Цілей сталого розвитку, підтримки державного управління. Задля
розбудови державності, Україна залучала фінансові ресурси МВФ, Світового
банку, ЄБРР, іноземних держав та міжнародних організацій.
У третьому розділі «Країни трансатлантичної спільноти як чинник
становлення української держави» розглянуто сфери співробітництва України з
провідними країнами світу, які значною мірою вплинули на державотворчі процеси
в країні. Проаналізовано східноєвропейську політику США, канадсько-українські
відносини, зовнішньополітичну діяльність західноєвропейських країн, серед яких –
ФРН, Швеція та Швейцарія.
Упродовж 1991-2014 рр. Україна отримувала допомогу для розвитку від США,
які були найбільшим донором України. Міжурядова комісія «Кучма-Гор»
займалася питаннями зовнішньої політики, безпеки, торгівлі, інвестицій і
економічного співробітництва. Зовнішня допомога Америки допомогла
становленню України та втіленню демократичних перетворень.
Важливою складовою допомоги Канади Україні була підтримка розвитку
політичної сфери, законодавчої та регуляторної політики. Проєкти в цій царині
торкалися питань розвитку політики, базованій на чесному поширенню інформації


6





та експертній оцінці. Проєкти охоплювали такі ініціативи: 1) розвиток політичної
сфери широкого спектру проблем; 2) розвиток політики в специфічних секторах,
включно з політикою реформування; 3) розбудова інститутів розвитку політики,
законодавчих і регуляторних засад; 4) підтримка політики в період транзиту. Не
менш важливим вектором канадської допомоги було зміцнення громадянського
суспільства України. Канада надавала допомогу через програми: гуманітарної та
фінансової допомоги; миру та стабілізації; допомоги населенню територій воєнних
конфліктів.
Німеччина сприяла рішенню ЄС про надання українській економіці статусу
ринкової. Основна частка угод, підписаних упродовж 2000-2013 рр. мала
міжвідомчий характер і стосувалася економічних, гуманітарних та військово-
технічних питань. Упродовж 2000-2013 років були відсутні угоди суто політичного
характеру. Після агресії РФ проти України в 2014 р., лідерську роль у тиску ЄС на
Росію відігравала Німеччина, яка внесла пропозицію про запровадження санкцій
щодо РФ, спричинених анексією Криму. Уряд А. Меркель доклав чималих зусиль з
метою врегулювати російсько-український конфлікт. ФРН стала третім, за
кількістю виділених Україні коштів, донором і активним помічником Києва у
багатьох сферах, як зовнішньої, так і внутрішньої політики упродовж згаданого
періоду.
Наслідком шведської допомоги стало поглиблення економічної інтеграції
України з ЄС, прискорення ринкових реформ, здійснення демократичних
перетворень, розвиток держави на принципах верховенства права, покращення
ситуації з довкіллям. Швеція надавала допомогу у сфері посилення демократії і
захисту прав людини, розвитку верховенства права через інституційну підтримку
громадських організацій та співпраці з Радою Європи і Консультативною місією
ЄС в Україні з питань реформи цивільного сектору безпеки. Метою програми
громадянського суспільства було зміцнення, підвищення його ефективності, що
відбувалось шляхом посилення технічних, організаційних та адаптивних
спроможностей громадських організацій. Швеція використовувала інституційну
форму підтримки організацій, що сприяло значним змінам у системі державного


7





управління та аудиторської діяльності, у боротьбі з корупцією та здійсненні
прозорих закупівель. Це заклало підґрунтя для розвитку громадських організацій у
довгостроковій перспективі. Результатом співпраці у сфері реформи державного
управління стало підвищення кваліфікації службовців та відповідне надання
якісніших послуг для населення.
Швейцарія була одним із активних донорів зовнішньої допомоги для розвитку
України. Вона активно підтримувала проєкти, орієнтовані на діяльність
громадських організацій. З 2000 року Швейцарія надавала допомогу, підтримуючи
малі проєкти: місцеве самоврядування та децентралізація; розвиток торгівлі,
розвиток малих та середніх підприємств; стала енергетика, містобудування;
соціальні послуги; законність, справедливість тощо. Швейцарія активно
підримувала Україну, сприяючи сталому політичному та економічному розвитку.
Однією з пріоритетних сфер допомоги стало місцеве самоврядування та підтримка
державної служби. Упродовж 2011-2014 рр. було покращено якість комунальних
послуг (водопостачання, поводження з твердими побутовими відходами,
енергоефективність житлових приміщень). Місцеві органи самоврядування
покращили своє планування, бюджет та надання послуг. Було надано спеціальну
технічну експертизу щодо механізмів співфінансування державної інфраструктури
та планування участі та підзвітності комунальних служб. Зовнішня допомога
Швейцарії виявилась у фінансовій та експертній підтримці національних
навчальних закладів з питань державного управління у покращенні їхньої роботи;
було розроблено навчальні програми для місцевих органів влади щодо кращого
планування, фінансування, моніторингу та надання державних послуг; було
забезпечено консультаційну та експертну підтримку національних асоціацій щодо
інтеграції передового досвіду у політичні рекомендації для національного уряду та
забезпечення поширення такої практики серед його членів; було започатковано
політичний діалог та надано експертну підтримку національному уряду щодо
розробки політики на основі передових практик. Допомога згаданих країн сприяла
демократичним змінам у політичній та економічній сферах.


8





Результати дослідження можуть знайти своє використання у практичній
діяльності державних інституцій та громадських організацій, пов’язаних із
розбудовою міжнародних зв’язків нашої держави, зокрема, МЗС України, інших
міністерств, відомств, а також політичних діячів, дипломатів, та науковців,
причетних до формування та проведення в життя зовнішньої політики України у
сфері міжнародних відносин. В контексті посилення ролі недержавного чинника
міжнародного співробітництва, результати роботи можуть бути корисними для
акторів недержавної дипломатії. Окремі положення дослідження, основного змісту
та висновків можуть бути використані у наукових установах та навчальних
закладах.
Ключові слова: Україна, трансатлантична спільнота, українська державність,
США, Канада, ЄС, ФРН, Швеція, Швейцарія.