«Хозарський міф» в історичній думці та національному дискурсі кримських караїмів (кінець XVIII - початок ХХІ ст.)

Мартин М. М. «Хозарський міф» в історичній думці та національному
дискурсі кримських караїмів (кінець XVIII - початок ХХІ ст.). -
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук (доктора
філософії) за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та
спеціальні історичні дисципліни. - Вищий навчальний заклад «Український
католицький університет», Дрогобицький державний педагогічний університет
ім. І. Франка. Дрогобич, 2021.

Дисертацію присвячено комплексному міждисциплінарному дослідженню
функціонування так званої хозарської теорії походження кримських караїмів як
історіографічної концепції та інтегральної частини національної ідентичності цієї
етноконфесійної групи. Досліджено траєкторію розвитку хозарської теорії в
історичній думці, від домінування в історіографії до критики і, зрештою повної
ревізії та заперечення. Теорію деконструйовано як історіографічний міф, що
кілька десятиліть існував винятково завдяки усталеній традциції, ігноруючи дані
відомих джерел.
Досліджено момент переходу історичного концепту з академічної сфери у
сферу групової (національної) ідентичності, його функціонування й розвиток у її
межах практично незалежно від історіографічного процесу. Дослідження
здійснено на джерельній базі, яку склала історіографія хозарської проблематики,
караїмська періодика та історична публіцистика ХІХ-ХХІ ст. Роботу написано в
жанрі історії ідей.
Починаючи з перших робіт, присвячених історії хозар, однією з найбільш
дискутованих проблем у хазарських студіях був факт прийняття частиною
населення Хозарського каганату юдаїзму. Ця подія, відображена в низці
арабських і єврейських джерел, стала найбільш дискусійною проблемою всього
хозарознавства. Факт розселення у Східній Європі групи, яку прийнято називати
кримськими або східноєвропейськими караїмами незворотно вплинув на хід


дискусії навколо юдеїзації хозар. Адже караїми Східної Європи користувалися в
побуті тюркськими діалектами, а, отже, станом на середину ХІХ ст. виглядали
єдиними ймовірними нащадками юдеохазар. Це пов’язання вкрай негативно
позначилося на розвитку хозарських студій у регіоні. Воно, наприклад, породило
переконання в караїмському характері юдаїзму в Хозарії, оскільки, якщо нащадки
хозар є караїмами, то самі хозари теж мають бути ними. Це переконання також
позначилося на дослідженнях історії Криму — на півострові ще в 1990-тих рр.
намагалися знайти сліди хозар у місцях компактного проживання караїмів.
Традиція, яка називала караїмів нащадками хозар, не найкращим чином вплинула
і на дослідження караїмської історії.
Вплив на розвиток хозарських студій А. Фірковича, караїмського вченого,
якому часто й незаслужено приписують авторство хозарської теорії, був сильним і
тривалим. Це сталося не завдяки оригінальній теорії етногенезу кримських
караїмів, яку автор намагався протиставити хозарській. Навпаки, ця фантастична
теорія, що виводила походження кримських караїмів від загублених Десяти колін,
швидко забулася. Навколо збірок А. Фірковича — двох колекцій рукописів та
зібраних на старих караїмських цвинтарях Криму епіграфів — виникла ціла
невелика література. Дискусія навколо цих збірок, виявлення підробок і
фальсифікатів та виокремлення дійсно цінних матеріалів триває досі.
Як живучість хозарської теорії, так і історія з фальсифікаціями Фірковича,
на сучасному етапі студій навколо хозарського питання та історії кримських
караїмів викликали зворотну реакцію. Завдяки А. Фірковичу гіперкритично
сприймаються всі матеріали з історії й культури кримських караїмів, знайдені
дослідниками-караїмами. На хвилі ревізії хозарської теорії заперечується будь-
який зв’язок кримських караїмів із тюркським світом, відкидається сама
можливість походження групи від навернених до юдаїзму неєвреїв, навіть спільне
кримське кримське походження караїмів Східної Європи вже не вважається
доказовою теорією. Понад те, реальність події, яка колись дозволила пов’язати
караїмів і хозар, а саме навернення хозар на юдаїзм, тепер піддається сумніву.


На початку ХХ ст. караїмська преса й публіцистика, ставши масовим
явищем (для народу, що в усій Східній Європі нараховував до 13 000 осіб),
посприяла популяризації хозарської теорії серед караїмської читацької публіки.
Синергія двох процесів, а саме зростання чисельності караїмів зі світською
освітою й поява караїмської національної преси, призвели до того, що хозарська
теорія, спершу сприйнята вороже, тепер потроху була прийнята як щось питомо
своє, частина національної ідентичності. У пострадянський період караїмські
публіцисти, підхопивши ідеї міжвоєнних публікацій, що вже не були
популярними в гуманітаристиці за межами колишнього СРСР, фактично,
повторно індоктринують караїмів хозарською теорією. Паралельно з цим
процесом у караїмській колективній свідомості формується образ А. Фірковича як
національного пророка та автора хозарської теорії походження кримських
караїмів. Парадоксально, але це відбувається через десятки років після того, як в
академічному середовищі його постать як історика була повністю дезавуйована
звинуваченнями у фальсифікаціях Ще більшим парадоксом є те, що авторство
хозарської теорії приписують людині, яка за життя активно проти неї виступала.
Якщо розібрати дискусію навколо джерел до хозарської теорії походження
кримських караїмів, залишається лише дивуватися, яким чином вона залишалася
актуальною у східноєвропейській історичній думці настільки тривалий час — до
1990-х рр. Зв'язок караїмів із хозарами не тільки не підтверджується, а прямо
суперечить більшості писемних джерел, які однозначно свідчать про талмудичний
характер юдаїзму в Хозарії. Археологія Криму й материкової Хозарії не дає
однозначної відповіді на більшість питань, пов’язаних із гіпотетичною тяглістю
від хозар до караїмського населення гірського Криму, але й підстав твердити про
скільки-небудь значний вплив хозар на Крим за даними археологів теж нема.
Щодо інших джерел, навіть караїмські легенди (ті з них, які було достовірно
зібрано незацікавленими збирачами ХІХ ст.) не говорять про хозар ані слова.
Таким чином, довге життя хозарської теорії саме як теорії, а не міфу, зумовлене,
найімовірніше кількома позаакадемічними чинниками, серед яких не останнє
місце займає деяка, хоч і не цілком герметична, ізольованість радянської


історичної науки, а також живучість традиції, присутньої в історіографії від
зародження у Східній Європі хозарських студій. Також не можна ігнорувати
величезний вплив як на польську, так і на радянську гуманітаристику,
С. М. Шапшала, авторитетного караїмського орієнталіста й великого прихильника
хозарської теорії.
На середину ХІХ ст. караїми Східної Європи вже мали певний досвід
сепарації від євреєв-талмудистів. Підстав для цього вистачало: релігійна
ворожнеча, мовні й культурні відмінності, ділове суперництво тощо. У Російській
імперії до цього додалась необхідність дистанціюватися від євреїв, на яких
накладався ряд законодачих обмежень. До певної міри караїми мали перевагу в
очах уряду імперії через свою відмову від Талмуду. Однак, уряд потребував чіткої
відповіді на питання щодо того, ким караїми є за походженням. А. Фіркович
озвучив те, що всі хотіли почути, у спосіб, у який міг це сказати: караїми є
нащадками давніх ізраїльтян, але мають мало спільного з талмудистами як із
релігійної точки зору, так і з точки зору походження. І, що було важливо у
офіційно православній імперії, вони як нащадки Десяти колін не несуть
колективної провини за смерть Ісуса Христа.
Про глибокі зміни, що сталися з груповою ідентичністю караїмів Східної
Європи через одне покоління після смерті А. Фірковича, сигналізував Другий
караїмський національний з’їзд 1917 р. та його результати. Релігійна громада
перетворювалася на націю з такими необхідними атрибутами національної
ідентичності як мова, національна територія та власні історичні міфи. Ці міфи вже
не могли базуватися на застарілій і відкинутій істориками концепції Фірковича. Її
заступив хозарський міф, що став інтегральною частиною караїмської
ідентичності.
Прийняття караїмськими інтелектуалами хозарської версії походження
супроводжували два паралельні й узаємопов’язані процеси змін в ідентичності, а
саме мілітаризація та тюркізація. Тюркізацією ми називаємо низку змін у
культурі, що сталися в міжвоєнний час у середовищі караїмів Другої Речі
Посполитої, а саме розширення сфери вжитку тюркських діалектів і навіть випуск


тюркомовної преси. На нашу думку, результатом тюркізації також є пропаганда
елементів неоязичництва в караїмському дискурсі 1990-х рр. Мілітаризація
виявилася в появі в караїмському навколоісторичному наративі переважно
повністю вигаданих історій, пов’язаних із військовим минулим караїмів.
Мілітаризацію було пов’язано як із образом тюрка (хозарина) як воїна, так і з
базовою потребою групової ідентичності в так званому «міфі військової звитяги»,
яка властива не лише кримським караїмам. Конструювання мілітарної історії
вилилося також у появу зразків фольклору, які мали б продемонструвати предків
караїмів як військову групу. Велику роль у процесах мілітаризації відіграла
наявність у Литві такої групи як литовські татари, які послужили своєрідним
зразком для створення образу караїма-воїна.

Ключові слова: кримські караїми, хозари, міф, національна ідентичність,
А. Фіркович.