Формування, розвиток та суспільне сприйняття міжнародно-стратегічних концепцій Збіґнєва Бжезінського (середина 20 ст. – початок 21 ст.)

Грищенко Т.А. Формування, розвиток та суспільне сприйняття
міжнародно-стратегічних концепцій Збіґнєва Бжезінського (середина 20 ст. –
початок 21 ст.)



Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 (всесвітня історія)
«Формування, розвиток та суспільне сприйняття міжнародно-стратегічних
концепцій Збіґнєва Бжезінського (середина 20 ст. – початок 21 ст.)»
В історії другої половини 20 – початку 21 ст. особливе місце належить
Збіґнєву Бжезінському. Весь комплекс сучасних проблем світового розвитку
увиразнює насамперед ту частину його політичної та інтелектуальної спадщини,
яка пов’язана зі становленням і розвитком стратегічної думки і дії в міжнародній
політиці. Винятковість його місця в історії також визначається тим, що він став
єдиним з першорядних західних міжнародних стратегів, хто переконливо
наголосив на особливій важливості місця України в системі стратегічних реалій
сучасності. Все це зумовило наукову і суспільну актуальність теми
пропонованого ним дисертаційного дослідження.
Об’єктом дослідження була обрана історія міжнародної стратегії
Сполучених Штатів Америки 20 ст. Предметом дослідження визначено
формування, розвиток та суспільне сприйняття міжнародно-стратегічних
поглядів З. Бжезінського. Його метою обрано дослідження витоків, формування
і розвитку міжнародно-стратегічних поглядів та принципів міжнародно-
стратегічної діяльності З. Бжезінського в їх зв’язку з визначальними
тенденціями світової та американської історії. Завдання дослідження
передбачали вивчення стану наукової розробки проблем і систематизацію його
джерельної бази; визначення методологічних підходів до його здійснення;
вивчення витоків і початкового етапу формування міжнародно-стратегічних
поглядів З. Бжезінського; з’ясування змісту і методів реалізації З. Бжезінським


3



власних міжнародно-стратегічних поглядів в період діяльності адміністрації
президента Дж. Картера; простеження розвитку поглядів З. Бжезінського на
міжнародну стратегію США в кінці 20 – на поч. 21 ст.; характеристику змісту і
суспільної релевантності оцінок З. Бжезінським української незалежності як
міжнародно-стратегічного явища та місця України і Російської Федерації у
системі міжнародних відносин кінця 20 – початку 21 ст.; здійснення
порівняльного аналізу міжнародно-стратегічних настанов З. Бжезінського,
Г. Кіссінджера і С. Гантінгтона; висунення концепції типологічних рис
особистості міжнародного стратега.
Основними дослідницькими методами, застосованими в дисертації, були
історико-описовий, історико-генетичний, історико-типологічний, дослідницького
інтерв’ю, біографічний, просопографічний, компаративний, міжнародно-
системний, проблемно-хронологічний, описово-оповідальний, критичного
аналізу джерел.
Теоретико-методологічні засади дисертаційного дослідження формують:
теоретичне положення, відповідно до якого однією з визначальних ознак світової
історії приблизно від рубежа 1950-60-х рр. став процес обмеження і модифікації
домінантної ролі нації-держави у міжнародних відносинах та посилення
транснаціональних тенденцій у світі; сформульована Дж. Л. Ґеддісом (на ґрунті
теоретичної спадщини М. Блока і Е. Карра) епістеміологічна концепція, згідно з
якою об’єктивно-обмежувальні чинники доступу до історичної реальності
диктують історику необхідність її репрезентування, а не реплікування; концепція
стратегічного мислення і дії в міжнародній політиці та існування такого його
провідного рівня як міжнародна (ґранд) стратегія; екстраполяція на предмет
дослідження положення родоначальника «лінгвістичного повороту» в теорії
історіописання Г. Вайта, згідно з якими твір історіописання слід розглядати як
метафору, а невмотивованим чи вмотивованим завданням історика вважати не
«об’єктивне» пізнання минулого, а участь у політичному процесі. Дисертант
також виходив з усвідомлення багатофакторності історичного процесу і ролі в
ньому випадковості, а також продуктивності в практикуванні «ремесла історика»


4



виявлення та використання історичної деталі як специфічного для
історіописання прояву руху думки від окремого до загального.
Дисертація складається з вступу, п’яти розділів, висновків, списку джерел
і літератури та додатку. Перший розділ присвячений стану розроблення,
джерельній базі та теоретико-методологічним засадам дисертаційного
дослідження. У другому аналізується світоглядне і теоретичне становлення
З. Бжезінського як міжнародного стратега у 1950-х – 1960-х рр. Третій
присвячений розвитку його поглядів на міжнародно-стратегічні завдання США
організаційно-практичні засади їх втілення кінця 1960-х – середини 1970-х рр.
У четвертому досліджується міжнародно-стратегічна практика З. Бжезінського і
осмислення ним її результатів в кінці 1970-х – 1980-х рр. П’ятий присвячений
його поглядам на світову політику і міжнародні позиції США кінця 20 – початку
21 ст.
Автор дійшов таких висновків. Аналіз стану наукового вивчення проблем
дослідження дозволяє стверджувати, що вони розроблені недостатньо. Наукові
розвідки, присвячені поглядам на міжнародну політику і суспільно-політичній
діяльності З. Бжезінського, нечисленні (на відміну від помітно численніших
досліджень, присвячених Г. Кіссінджеру). Вони мали на меті створення
загальних життєписів З. Бжезінського, які мають ознаки схваленої біографії.
Жодна академічна розвідка не ставила своєю метою систематичний аналіз
формування, розвитку і практичного втілення міжнародно-стратегічних поглядів
З. Бжезінського. Аналізована література приділяє мінімальну увагу з’ясуванню
місця України в системі стратегічних поглядів З. Бжезінського. Таким чином, до
появи основних публікацій автора цієї дисертації, в історичній науці було
відсутнє дослідження, в якому б усебічно і комплексно вивчались різноманітні
аспекти міжнародно-стратегічної спадщини З. Бжезінського. Джерельна база
дослідження представлена сімома основними групами джерел: академічними і
аналітичними працями, промовами, виступами в засобах масової інформації
авторства З. Бжезінського; документами виконавчої влади США; спогадами,
щоденниками та публічними виступами політичних діячів; дослідницькими


5



інтерв’ю, взятими автором та іншими дослідниками як у самого З. Бжезінського,
так і у низки державних та політичних діячів, які близько співпрацювали з ним;
епістоляріями, котрі розкривають більш конфіденційні аспекти його поглядів;
коментарями З. Бжезінського у соціальній мережі Твіттер, джерелами
допоміжного характеру. Наявність таких джерел, ряд з яких вводиться
дисертантом до наукового обігу вперше, дозволила забезпечити достатню
джерельну базу дисертаційного дослідження, досягти його мети і реалізувати
передбачені для нього завдання. Визначені дисертантом теоретико-
методологічні засади і методи дослідження дозволили виконати дослідницькі
завдання з позицій відмінних від обраних іншими дослідниками. Початковому
періоду формування міжнародно-стратегічних поглядів З. Бжезінського (1960-і
– перш. пол. 1970-х рр.) були притаманні пошуки ним теоретичних парадигм
пояснення феноменів міжнародних відносин, перший успішний досвід
формулювання і втілення в державну політичну практику стратагем (мирне
залучення), міжнародно-стратегічне самоусвідомлення на ґрунті критичної
оцінки особистого досвіду роботи в державному департаменті, висунення
власної теорії міжнародних відносин та місця в них США (теорія технотронної
ери), яка мала всі ознаки проєкту міжнародної стратегії. Прикметною рисою
цього періоду інтелектуальної та стратегічної біографії З. Бжезінського було те,
що, успішно увійшовши до лав оновленої політикоформувальної верстви США,
він зберігав ідеологічні домінанти, закладені родинною історією та родинним
вихованням, головними серед яких були польська державницька ідея в її
ліберальному варіанті й непохитність в критичних оцінках радянського
імперіалізму. У період діяльності на високій державній посаді в складі
президентської адміністрації Дж. Картера (1977–1981 рр.) З. Бжезінський
істотно уточнив і удосконалив власні міжнародно-стратегічні настанови.
Увійшовши до Білого дому зі змагально-транснаціоналістським проєктом
позитивного лідерства Америки, він у 1979–80 рр. висуває стратегію, яка мала на
меті перемогу Заходу у «холодній війні» шляхом руйнування структури
контролю СРСР над його центрально-східноєвропейськими сателітами і


6



виснаження Кремля у змаганні з Заходом. У післявладний період першим
варіантом пропонованої З. Бжезінським американської стратегії став план повної
перемоги Америки у змаганні з Радянським Союзом. В подальшому,
осмислюючи світові реалії, які виникли після припинення існування СРСР, він
дійшов переконання, що стратегічним завданням Сполучених Штатів має бути
запобігання глобальному хаосу і підтримка керованості світополітичними
процесами. Не відмовляючись від транснаціоналістської та постіндустріальної
теоретичних парадигм, стратег шукає нову стилістику світополітичного аналізу
і утверджується в переконаності стосовно продуктивності геостратегічної
стилістики, вершинним зразком якої стає «Велика Шахівниця» (1997). Проте
одне з центральних положень цієї резонансної книги про роль Америки як
«світового регента», готового передати свою мантію майбутній глобальній
координаційній структурі, невдовзі переглядається ним на користь визнання
неуникненності втрати його країною глобального домінування. Єдиною
реалістичною альтернативою останньому, спроможною відвернути
міжнародний безлад, він бачить недомінативне американське лідерство, про яке
у нього йшлося вже, фактично, на початку 1970-х рр. У системі міжнародно-
стратегічних поглядів З. Бжезінського помітне місце займала Україна. Серед
його видатних заслуг як міжнародного стратега і впливового лідера
американської суспільної думки було висунення формули про значення
української незалежності для світової історії та демократичної перспективи
розвитку Росії. Після окупації Російською Федерацією Кримського півострова З.
Бжезінський висунув пропозицію щодо «фінляндизації» відносин України і
Російської Федерації. Ця ініціатива була черговим прикладом застосування ним
тактичних інструментів (стратагем) з метою досягнення стратегічної мети
збереження українського суверенітету.
Підсумки вивчення інтелектуальної історії та суспільно-політичної
діяльності З. Бжезінського дають підстави вважати його одним з найвизначніших
міжнародних стратегів. Його стратегічні рекомендації завжди спирались на
тверду ідейну основу, яку формували притаманні йому лібертаріанські та


7



антитоталітарні переконання. Інший важливий аспект стратегічної спадщини З.
Бжезінського пов’язаний з приналежністю до певної міжнародно-стратегічної
генерації. Його персональна історія як стратега виразно позначена
типологічними особливостями генерації технотронної ери, які визначались
історичними умовами, суспільним дискурсом і соціокультурним контекстом її
функціонування. Соціокультурний контекст своєю фундаментальною рисою мав
настання стану постмодерності західних суспільств. У творах З. Бжезінського
простежуються такі постмодерністські риси як відкидання усталених
авторитетів, подвійний код, епістеміологічна невпевненість, відчуття загальної
кризовості, прийняття концепції гіперіндивідуалізму сучасної людини,
реплікування а не наслідування понять попередніх епох. Між тим, досвід
вивчення міжнародно-стратегічної генерації З. Бжезінського наводить на думку
про те, що не сформувалась достатньо чітко структурована спадкоємна щодо неї
генерація. Серед головних причин такого стану речей насамперед заслуговують
бути відзначеними феномен згасання в американському суспільстві інтересу до
ґранд стратегії, надмірний вплив на суспільство сектору нових інформаційних
технологій і виробників розважальної продукції з притаманним їм прагматично-
космополітичним мисленням та саморуйнівна ворожнеча в середовищі
політикоформувальної верстви Сполучених Штатів Америки.
Ключові слова: Збіґнєв Бжезінський, міжнародна стратегія, Сполучені
Штати Америки, двадцяте століття, двадцять перше століття.