Конфуціанський складник трансформації китайського суспільства в період «реформ та відкритості (1978-2013 рр.)

Чжен В. А. Конфуціанський складник трансформації китайського
суспільства в період «реформ та відкритості (1978-2013 рр.)
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.02 «Всесвітня історія». – Державна
установа «Інститут всесвітньої історії НАН України, Київ, 2021.
У дисертації комплексно й системно досліджено модернізаційні процеси в
китайському суспільстві періоду «реформ і відкритості» з позицій виявлення в них
місця традиційної ціннісної конфуціанської компоненти.
Мета дослідження полягає у виявленні на основі аналізу джерел ролі
конфуціанського складника у модернізаційних перетвореннях китайського
суспільства в період «реформ і відкритості».
Актуальність теми дослідження обумовлена потребами в поглибленому
аналізі чинників, що забезпечили успіх модернізаційних перетворень у Китаї в
період «реформ та відкритості» та виявленні ролі й форм використання історико-
культурної спадщини, зокрема конфуціанської, у здійсненні трансформаційних
процесів у КНР. Дослідження успішного досвіду суспільно-економічних
перетворень видається надзвичайно актуальним для України, яка попри значний
культурний потенціал та глибоку історико-культурну спадщину досі не
продемонструвала світу вражаючих успіхів у сфері суспільно-економічного
розвитку.
Актуальність дослідження підсилюється й тим, що попри велику кількість
публікацій, присвячених «китайському диву», в науковій літературі практично
відсутні роботи, спрямовані на виявлення ролі й місця конфуціанського складника в
трансформаційних процесах у КНР у період «реформ і відкритості», які б
ґрунтувалися на першоджерелах, мали комплексний характер і розкривали форми,
методи та способи застосування історико-культурної спадщини Китаю для
забезпечення успішності його модернізаційних перетворень.




3
Проаналізовано концептуальні підходи до ідеологічних засад
трансформаційних процесів у КНР періоду «реформ і відкритості». Виявлено
чинники, що зумовили проникнення принципових положень конфуціанського
вчення в партійну та державницьку риторику та цілеспрямоване перетворення
конфуціанства на один з найвагоміших факторів успішності реформ. До них,
зокрема, належала прагматична потреба консолідації суспільства навколо реалізації
визначених партією державних завдань і водночас утримання його в рамках «другої
морально-етичної системи», якою забезпечено функціонування ієрархічно
побудованих суспільств.
Показано, що подолання економічної відсталості Китаю на шляхах
модернізації й розбудови ринкової економіки потребувало такого ідеологічного
врівноваження, яке б слугувало запобіжником проникнення західної, ліберальної,
системи цінностей і пов’язаних з нею світоглядного розшарування та соціальних
конфліктів. Спричинене невідповідністю збереженої офіційної марксистської
ідеології сучасним потребам розвитку й модернізації суспільства звернення до
конфуціанства як історично традиційної для китайського суспільства ідеологічної й
ціннісно-світоглядної системи призвело до цілеспрямованого формування певного
симбіозу марксизму й конфуціанства та активного застосування конфуціанських
ідей і конструктів у практиці державного управління.
Виявлено, що відродження конфуціанства актуалізувало закорінені в
китайський менталітет архетипи й аксіологеми «другої морально-етичної системи» й
послугувало ефективним інструментом забезпечення соціальної стабільності в
транзитивний період. Наслідком того став інструментальний ефект застосування
конфуціанства у вигляді посилення соціальної мобілізації населення КНР та
консолідації китайського суспільства.
На підставі аналізу державних і партійних документів відповідного періоду
показано послідовність поступових кроків керівництва Китаю в напрямі опертя
трансформаційних процесів у країні на історико-культурний національний
фундамент, роль якого відіграло конфуціанство, та встановлено їх загальну і
галузеву варіативність.




4
Простежено еволюцію поглядів китайського керівництва щодо важливості
культурно-цивілізаційних цінностей для розбудови та розвитку країни та виявлено
зв’язок актуалізації конкретних ідеологем, концептів та імперативів конфуціанства з
історичною логікою розгортання модернізаційних процесів. Це дозволило здійснити
періодизацію етапів застосування конфуціанського чинника в практичній політичній,
соціально-економічній, культурній і зовнішньополітичній площині: від концепту
«сяокан» («суспільство малого добробуту»), вперше згаданого лідером країни Ден
Сяопіном у 1979 р. і 2002 р. офіційного закріпленого в державних документах як
мета трансформаційних перетворень у країні у середньостроковій перспективі, та
комплементарної до «сяокан» ідеї «датун» («великого єднання») до імперативів
«єднання з народом» («ціньмінь»), «гармонії» («хе») і «соціальної гармонії» («хесє
шехуей»), образу «хорошого керівника» («цзінлі») тощо.
Таким чином, з погляду застосування конфуціанства як ідеологічного
фундаменту модернізаційних перетворень періоду «реформ і відкритості» можна
виділити такі їх етапи:
- 1979 – 1985 рр. – від застосування й обґрунтування конфуціанського
концепту «сяокан» як проективної ідеї бажаного й можливого майбутнього в його
соціально-економічній площині, екстрапольованої в політичну площину у вигляді
ідеї «великого відродження китайської нації», до переходу до конфуціанської ж ідеї
розвитку освіти як запоруки будь-яких позитивних процесів;
- 1985 – 2007 – від посилення забезпечення розвитку науково-освітніх
процесів до розуміння культури в цілому та історико-культурної спадщини як
продуктивної сили суспільного розвитку і «м’якої сили» як ефективного знаряддя у
зовнішніх відносинах;
- 2007 – 2013 – переорієнтація суспільного розвитку на підвищення цінності й
значущості людини у ньому, будівництво «могутньої культурної держави» та
перехід у зовнішньополітичній діяльності до політики «м’якої сили», спрямованої
на розвиток культурної взаємодії Китаю з усім світом;
- 2013 – до сьогодні – курс на цілеспрямовану наступальну культурну
експансію Китаю, розширення неформальних кордонів китайського суспільства за




5
рахунок ціннісно-культурної китаїзації світу та формування транснаціонального
китайського «соціокультурного простору».
Показано, що використання конфуціанських концептів, максим й імперативів
саме спирається на іманентну «другій морально-етичній системі» потребу опертя
будь-яких новацій на минуле й закорінення їх в історичній спадщині. Одним з
показових прикладів того було використання Ден Сяопіном ще на початку
проголошення курсу «реформ і відкритості» посилань на ідеї модернізації, про
потребу якої та основні напрями її реалізації говорили (хоча й у іншому розумінні) і
Мао Цзедун, і Чжоу Еньлай.
Виявлено форми і способи використання ідейного потенціалу конфуціанства
на різних етапах розгортання модернізаційних процесів у Китаї періоду «реформ та
відкритості» та його впливу в окремих сферах громадського, соціально-
економічного, політичного й культурного життя Китаю, а також у сфері
зовнішньополітичної діяльності.
Показано, що реформа здійсненої в рамках загальної модернізації суспільства
система освіти – як вищої (через державне імперативне регулювання всіх її ланок –
правил вступу, навчального процесу, програм тощо), так і шкільної, спрямована на
формування загальнонаціональної ідентичності і засвоєння національної системи
цінностей, якою є цінності конфуціанські.
Відзначено, що ідея «м’якої сили» як способу встановлення контактів у
міжлюдському спілкуванні й одержання позиції домінування в комунікації глибоко
притаманна китайському менталітету й вкарбована в китайську культурну спадщину.
У китайському варіанті «м’яка сила» перетворилася на мистецтво переконання,
використання ресурсів культури і політичних ідеалів для здійснення впливу на
людей в інших країнах. Прикметною ознакою нового зовнішньополітичного курсу
Китаю є те, що керівництво країни намагається підвищити міжнародний вплив
Китаю передусім через збільшення впливу китайської культури і посилення
присутності культурної продукції та історико-культурної спадщини Китаю на
світовому ринку.




6
Доведено дієвість звернення до національної історико-культурної спадщини
для ефективності моделі здійснення модернізаційних перетворень у КНР. Показано,
що політика китайської держави у сфері культури часів «реформ і відкритості»
покликана не лише докорінно змінити колишнє зневажливе ставлення до культури, а
й, відродивши її, вповні використати її потужний ціннісний потенціал задля
гуманізації та гармонізації світу, а як похідне від цього – задля його своєрідної
китаїзації. Глобальна мета фактичного ціннісно-світоглядного «завоювання» світу
потребує міцної ціннісно-ідеологічної «зброї», якою й стало конфуціанство.
Ключові слова: Китай, модернізація, період «реформ і відкритості»,
конфуціанство, система цінностей, культурна експансія, експорт освіти, «м’яка
сила».