Розвиток підприємств тракторобудування Харківщини (середина 40-х – початок 90-х рр. ХХ ст.)

Писарська Н.В. Розвиток підприємств тракторобудування Харківщини
(середина 40-х – початок 90-х рр. ХХ ст.). – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.07 «Історія науки й техніки». – Національний
технічний університет «Харківський політехнічний інститут». Державний
університет інфраструктури та технологій, Київ, 2020.
Дисертація присвячена вирішенню науково-історичної проблеми
дослідження особливостей розвитку та діяльності тракторобудівних
підприємств Харківської області у період з середини 40-х до початку 90-х рр.
ХХ ст.
Тракторобудування – наукомістке виробництво вітчизняного
машинобудування, що є прискорювачем науково-технічного прогресу.
Відтак, вивчення стану справ щодо розвитку тракторобудівних підприємств
Харківщини, де зосереджена значна кількість заводів, організацій та
навчальних закладів відповідного спрямування, викликає не лише
історичний, а й практичний інтерес. Крім того, саме у період з середини 40-х
до початку 90-х рр. XX ст. тракторобудівне виробництво мало потужний
розвиток. Актуальність обраної теми визначається потребою об’єктивного,
критичного аналізування розвитку та стану тракторобудівної промисловості,
що уможливить доповнення національної історії науки і техніки, суспільної
історії та краєзнавства, а також сприяння процесу духовного збагачення
народу України.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного
розділу, загальних висновків, списку використаних джерел і додатків.
У першому розділі дисертаційної роботи охарактеризовано
історіографію, джерельну базу та методологію дослідження. На основі
проведеного історіографічного аналізу наукових та літературних джерел
було встановлено, що дотепер тракторобудування Харківщини не


3



розглядалося як діяльність комплексу підприємств, які мали значний вплив
не лише на розвиток регіону, але й на розвиток України в цілому. З огляду на
те, що Харківщина була у зазначений період потужним осередком саме
тракторобудування, у роботі досліджуються відповідні підприємства даної
галузі, котрі були зосереджені на цій території.
Сформована в дисертаційному дослідженні джерельна база охоплює
архівні матеріали, у тому числі залучені до наукового обігу вперше, праці
істориків і дослідників тракторобудування України у періодичних виданнях,
зокрема фахових, та усні джерела. Використання широкого кола архівних
справ стало підґрунтям задля комплексного дослідження поставленої
наукової задачі. Аналіз джерельної бази сприяв усебічному відтворенню
історії формування та діяльності провідних тракторобудівних і суміжних
підприємств й організацій Харківської області.
Встановлено, що комплексного, детального дослідження з історії
підприємств тракторобудування Харківщини, як потужного промислового
регіону, у період з 1943 р. по 90-і рр. ХХ ст. істориками науки і техніки до
тепер не здійснено. Тракторобудівна промисловість Харківщини здебільшого
репрезентована як складова частина тракторобудування України, тому
поглиблене вивчення запропонованої теми в означеному ракурсі здійснено не
було. Базуючись на масиві історіографічних та джерельних матеріалів,
зроблено висновок, що тема роботи є актуальною та потребує ретельного
вивчення із застосуванням сучасних методів дослідження.
У другому розділі дисертаційного дослідження розширене уявлення
щодо основних шляхів повоєнного відновлення зруйнованого Харківського
тракторного заводу (ХТЗ), яке відбувалося починаючи з 1943 р. Поступово
завод нарощував потужності та у 1948 р. досяг довоєнного рівня
виробництва. За умов підвищеної уваги керівництва ХТЗ збільшувалася
чисельність кваліфікованих працівників, зростала кількість впроваджених у
виробництво винаходів та раціоналізаторських пропозицій. У 1949 р.
поставлений на серійне виробництво потужний гусеничний трактор ДТ-54.


4



Про подальший розвиток ХТЗ упродовж 1946 – 1955 рр. свідчать
наступні дані: середньорічне виробництво тракторів порівняно з 1940 р.
зросло більш ніж у два рази, задля задоволення потреби у малопотужних
тракторах для дрібних господарств, у 1951 р. розпочато виробництво садово-
городнього трактора ХТЗ-7, який у подальшому став базовою моделлю для
створення цілого сімейства машин. З 1962 р. завод випускав гусеничний
трактор Т-74, що був модернізацією моделі ДТ-54. Наприкінці 1960-х років
відновлені після війни заводи Харківщини нарощували випуск продукції. В
розділі стверджується, що ХТЗ був серед найпотужніших підприємств, що
задовольняли потреби сільського господарства держави у тракторній техніці.
Важливим етапом у діяльності заводу стала розробка та виробництво у
1960-х роках принципово нового колісного енергонасиченого трактора Т-125,
що став прототипом майбутнього Т-150К. Зазначено, що разом з заводом
розвивалося місто: будувалося житло та соціально-побутові об’єкти для
працівників та їх сімей, відкривалися установи загальноосвітнього та
професійно-технічного спрямування. Відзначено важливу роль керівників
підприємства у його відновленні, організації виробництва та розробці нових
зразків техніки.
Розкрито питання розробки та випуску військових машин на ХТЗ як
важливої складової виробництва на підприємстві. Вказано, що декілька
поколінь спеціальної техніки, спроектованої та виготовленої на заводі, стали
підґрунтям для розвитку військового й промислового потенціалу СРСР,
України та інших держав. Завдяки раціональним рішенням з конструкцій
вузлів і агрегатів, з загального компонування та високим тактико-технічним
характеристикам, які й на разі є сучасними, шасі легкого багатоцільового
броньованого тягача МТ-ЛБ стало базою для створення у 60-х – 90-х рр.
ХХ ст. одного з найбільших у світі сімейства військових гусеничних машин,
що налічує десятки модифікацій.
Набули подальшого розвитку та вдосконалення дослідження історії
становлення та розвитку підприємства, що спеціалізувалося на виробництві


5



малопотужних тракторів, – Харківського заводу тракторних самохідних шасі
(ХЗТСШ). Завод створений у 1949 р. задля збирання тракторів ХТЗ-7
(виробництво цього трактора тривало в до 1956 р.). Враховуючи потреби
сільського господарства у новій техніці було сконструйоване самохідне шасі
ДСШ-14, яке вироблялося з урахуванням модифікацій з 1956 р. по 1961 р. У
1961 р. розпочався випуск самохідного шасі Т-16, яке мало підвищені
конструкційні та експлуатаційні характеристики. Ця базова модель виявилася
дуже вдалою, що підтверджується тривалістю виробництва модифікацій – до
1995 р. Розвиток заводу, його спеціалізація та технічне переоснащення
здійснювалися двома шляхами. З одного боку на базі існуючих площ
створювалися нові виробничі комплекси, зокрема, складальний,
автоматичний цехи, з іншого – у багатьох механічних цехах відбувалося
групування обладнання, створювалися потокові лінії, вбудовувалося
отримане заводом обладнання. Розбудова заводу сприяла розвитку міста.
Проаналізовано діяльність підприємства з забезпечення виробництва
кадрами та підвищення кваліфікації працівників. Зосереджено увагу на
біографіях багаторічних головних конструкторів підприємства, наведено
інформацію щодо директорів заводу.
Вперше досліджено діяльність підприємств тракторобудівної
промисловості Харківщини зі створення комплектуючих до тракторів.
Утворення у 1962 р. та робота Лозівського ковальсько-механічного заводу
(ЛКМЗ) пов’язані з переходом ХТЗ на виготовлення нових, потужних
тракторів. Згодом ЛКМЗ забезпечував продукцією й інші підприємства:
Харківський завод тракторних двигунів (ХЗТД), «Серп і молот» тощо.
Встановлено, що один із заводів, який мав значний вплив не лише на
тракторобудівну, а й загалом на сільськогосподарську промисловість, – це
Харківський «Серп і молот», де з 1949 р. були започатковані роботи з
організації виготовлення двигунів та утворене відповідне спеціалізоване
конструкторське бюро (СКБ). З метою прискорення підготовки та
виготовлення тракторних двигунів у 1968 р. філіал заводу «Серп і молот»


6



було реорганізовано у ХЗТД, який спеціалізувався на виробництві дизельних
моторів для тракторів Т-150, Т-150К і комбайнів різного призначення.
Поглиблено уявлення про внесок у тракторобудівне виробництво
Куп’янського ливарного заводу (КЛЗ) та Чугуївського заводу паливної
апаратури (ЧЗПА). Показано, що разом з розбудовою заводів йшов
інтенсивний розвиток інфраструктури міст, покращувались соціально-
побутові умови працівників. Надана інформація щодо зв’язків
тракторобудівних підприємств з організаціями, які здійснювали науковий
супровід нових розробок, зокрема Українським науково-дослідним
інститутом сільськогосподарського машинобудування і Харківським
політехнічним інститутом (ХПІ).
У третьому розділі дисертаційної роботи розглянуто особливості
різних форм організації управління промисловістю: раднаргоспи, трести,
синдикати тощо. Визначено, що активне створення виробничих об’єднань
(ВО) у 70-х – 80-х роках ХХ ст. було зумовлене зміною системи державних
органів управління виробництвом, об’єктивними умовами розвитку як самих
продуктивних сил, так і виробничих відносин.
У 1973 р. було започатковане Харківське виробниче тракторобудівне
об’єднання (ВО «ХТЗ ім. С. Орджонікідзе»), до складу якого увійшли ХТЗ
(головне підприємство) та ЛКМЗ. Незважаючи на проблемні питання щодо
усунення недоліків конструкції, переоснащення виробництва, роботи заводів-
суміжників тощо, ХТЗ нарощував випуск тракторів сімейства Т-150, у тому
числі на експорт, і згортав випуск застарілої моделі – Т-74. У 1982 р. ХТЗ
випустив двохмільйонний трактор. Нарощував виробництво й ЛКМЗ, який
працює й по сьогодні. Основну його продукцію складають трансмісії та шасі
для тракторів, дорожньо-будівельної техніки, мости для автобусів, деталі та
вузли транспортної техніки, деталі рухомого складу залізниці тощо.
Таким чином, аналіз діяльності Харківського ВО тракторобудування
дозволив дійти висновку, що процеси виробництва було зосереджено, в
основному, на виготовленні та вдосконаленні моделей високопотужних


7



тракторів Т-150 та Т-150К. ВО «ХТЗ ім. С. Орджонікідзе» максимальних
обсягів виробництва досяг у 1986 р., а за усі роки роботи випустив більше 3
мільйонів тракторів та іншої важкої спеціалізованої техніки. Розвиток
підприємств, що входили до складу ВО, забезпечив подальшу розбудову міст
Харкова, у першу чергу Орджонікідзевського району (зараз –
Індустріальний), і Лозової.
Здійснене поглиблене дослідження розвитку Харківського
моторобудівного ВО «Серп і молот», яке спеціалізувалося на випуску
двигунів задля, у першу чергу, сільськогосподарської техніки. До його
складу у 1975 р. увійшли саме завод «Серп і молот», ХЗТД, Головне СКБ
(ГСКБ) з двигунів і Харківський завод пускових двигунів. Наприкінці 1970-х
років розроблено концепцію шестициліндрових дизельних моторів СМД.
Визначну роль у діяльності заводу, а згодом і ВО «Серп і молот» відіграло
ГСКБ з двигунів для сільськогосподарської техніки. Потужною складовою
ВО «Серп і молот» був ХЗТД, що надавав свою продукцію ХТЗ, ХЗТСШ,
комбайновим заводам СРСР, а також у інші країни.
Зважаючи на важливість автоматизації виробництва, розглянуто
питання використання автоматизованих систем управління (АСУ) та
електронних обчислювальних машин (ЕОМ) на підприємствах
тракторобудування Харківщини. Зосереджено особливу увагу на проблемних
питання проектування, запровадження та розвитку АСУ на провідних
заводах тракторної промисловості: ХТЗ, ХЗТД, ЛКМЗ, ХЗТСШ тощо.
Наведено розширені відомості щодо підготовки кадрів задля роботи з АСУ та
ЕОМ у вищих навчальних закладах м. Харкова, ефективності використання
автоматизованих систем і обчислювальної техніки на підприємствах.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в дисертації
виокремлено й деталізовано основні аспекти діяльності тракторобудівних
підприємств Харківської області у період з середини 40-х до початку 90-х рр.
ХХ ст., що характеризується значним піднесенням розвитку машинобудівної
промисловості в цілому та тракторобудування зокрема. Проаналізовано


8



основні етапи проектування та виробництва на профільних заводах як
різноманітної тракторної техніки, так і військових гусеничних машин.
Охарактеризовано діяльність заводів Харківщини, які забезпечували
комплектуючими ХТЗ. Поглиблено та доповнено історію створення та
діяльності Харківського тракторобудівного виробничого об’єднання і
Харківського моторобудівного виробничого об’єднання. Зазначено, що з
розбудовою підприємств розвивалася інфраструктура відповідних міст.
Розширено та систематизовано біографічні відомості та виробничі доробки
директорів і головних конструкторів тракторобудівних підприємств. До
наукового обігу введено матеріали з неопублікованих історичних джерел.
Набули подальшого розвитку результати проведених раніш досліджень з
систематизації джерел інформації.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що досліджені
матеріали дозволяють критично оцінити багаторічний досвід
тракторобудування з точки зору практичного застосування, визначити
ефективність заходів, спрямованих на розв’язання науково-технічного та
інноваційного розвитку тракторобудівної промисловості України. Результати
дослідження впроваджено в навчальний процес кафедр «Автомобіле- і
тракторобудування» і «Інформаційні технології і системи колісних та
гусеничних машин ім. О.О. Морозова» Національного технічного
університету (НТУ) «ХПІ» і в діяльність музеїв історії Приватного
акціонерного товариства «ХТЗ» та НТУ «ХПІ». У подальшому результати
дослідження можуть бути використані для вивчення споріднених питань, під
час написання монографій та навчальних видань, проведенні лекційних
занять з історії науки і техніки у цілому та деяких її галузей зокрема.
Подальші дослідження можливо спрямувати на поглиблення вивчення
діяльності підприємств-суміжників, що забезпечували ХТЗ комплектуючими
до тракторів («Серп і молот», ЛКМЗ, КЛЗ, ЧЗПА тощо).


9



Ключові слова: тракторобудування, підприємство, розвиток,
Харківщина, високопотужні трактори, виробниче об’єднання, завод, тягачі,
самохідні шасі, автоматизовані системи управління, кадрове забезпечення.