Становлення та діяльність Лейбористської партії Великої Британії (1893-1931 рр.)

Бутурлімова О.М. «Становлення та діяльність Лейбористської партії
Великої Британії (1893-1931рр.)». – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.02 «Всесвітня історія». – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України. –
Київ, 2021.
Дисертаційна робота присвячена історії Лейбористської партії Великої
Британії 1893-1931 рр. Основну увагу приділено дослідженню витоків
організаційного становлення партії, вивченню інструментів боротьби за
електорат. З’ясовано стан наукової розробки теми, проаналізовано основні
причини збільшення кількості членів Лейбористської партії після 1918 р. В
роботі досліджено трансформацію «географії» електорату Лейбористської
партії, розглянуто зміни в партійній тактиці і партійних програмах,
встановлено співвідношення кількості жінок-кандидаток від лейбористів на
виборах у порівнянні з лібералами і консерваторами. Доведено, що
Лейбористська партія пройшла насичений політичний шлях від «невеликої
групи тиску» в британському Парламенті у потужну політичну партію
загальнонаціонального рівня, яка замінила лібералів в традиційній
двопартійній системі Великої Британії.
У дослідженні проаналізовано і розкрито перші кроки становлення і
формування Лейбористської партії Великої Британії. Розглядається внесок
кожного партійного осередку: Фабіанського товариства, Незалежної
Робітничої Партії, Соціал-демократичної федерації, тред-юніонів на шляху
об’єднання у Комітет Робітничого Представництва і формування
Лейбористської партії на початку ХХ ст. В роботі проведено
просопографічний аналіз Першого (1924) і Другого (1929) лейбористських


3
урядів. На основі широкого кола англомовної літератури і джерел
проаналізовано успіхи на національних виборах провідних кандидатів від
Лейбористської партії у період із 1900 по 1931 рр. Розглядаються такі засоби
агітації Лейбористської партії, як кларіон-фургони, спортивні ліги, преса і
радіо, розглянуто феномен т. зв. «Лейбористської церкви».
Особливу увагу приділено взаємовідносинам між Лейбористською
партією і християнськими деномінаціями у Великій Британії. Встановлено
причини зближення Лейбористської партії з представниками духовенства
Англіканської церкви, зазначаються причини погіршення їхніх взаємин після
1924 р. Узагальнюючи досвід британських вчених з даної проблематики
звернуто увагу на те, що нонконформістські церкви, які на поч. ХХ ст.
підтримували виключно лібералів, після Першої світової війни переходять до
підтримки Лейбористської партії, особливо серед молодшого покоління
нонконформістів. Наголошено, що значна частина партійних активістів кінця
ХІХ – початку ХХ ст. належала до нонконформістських деномінацій
(головним чином методистів). Розглядаючи відносини з Римо-католицькою
церквою з’ясовано, що підтримка виборців-католиків була важливою для
посилення партії в 20-х рр. ХХ ст. Характерною рисою у взаємовідносинах
між партією і християнськими церквами було те, що після першого досвіду
урядування лейбористів у 1924 р. відносини ускладнились, що було реакцією
на внутрішню і зовнішню політику лейбористів. Стверджується, що релігія і
релігійні протиріччя були більш вагомою складовою партійно-політичної
системи британського суспільства міжвоєнного періоду ніж це визнається
спеціалістами в даній історичній галузі.
В результаті аналізу наукової літератури зазначається, що англомовна
історіографія британської Лейбористської партії пройшла довгий шлях
становлення упродовж ХХ - ХХІ століть. Авторами перших праць були самі
лідери партії, які акцентували свою увагу переважно на ідеології лейборизму
і його завданнях, аналізували перший досвід перебування при владі. У
другій половині ХХ ст. у зв’язку і з уведенням до наукового обігу архівних


4
матеріалів, які відображали діяльність Лейбористської партії, з’явилась
потреба у переосмисленні партійно-політичної історії лейбористів. Партійній
архіви на загальнонаціональному рівні стали доступними для дослідників із
1960 року, утім можливість працювати із документами, які стосуються
партійно-політичної історії 1920-х років, історики отримали лише у 1970-ті.
Це дозволило історикам робити як міждисциплінарні дослідження,
присвячені історії партії та її партійним осередкам на місцях, так і плідно
працювати над біографіям очільників партії. До столітнього ювілею партії
з’явилася низка досліджень, де подано огляд основних етапів становлення
партії, переоцінюється її роль у подіях світового та державного рівня. Утім,
часто такі дослідження створювалися за грантової підтримки самої партії,
отже, мали апологетичний характер. На початку ХХІ ст. з огляду на
небачений успіх лейбористів (третій поспіль кабінет за результатами виборів,
1997, 2001 та 2005 рр.) дещо розширилося поле досліджень традиційної
політичної історії з метою показати історичне підґрунтя такого явища. У цей
час з’явилися роботи, в яких переосмислюється роль лідерства в
Лейбористській партії, вплив медіа-ресурсів у зміцненні позицій партії,
конкретизується «регіональний» вимір партійної роботи тощо.
У вітчизняній історіографії все ще бракує історичних досліджень,
присвячених ранньому періоду історії Лейбористської партії, та потребує
переосмислення історія самого робітничого руху у Великій Британії другої
половини ХІХ – першої чверті ХХ ст., вивчення особливостей боротьби за
«робітничий» електорат, яка точилася між тогочасними політичними
партіями.
Опрацьована джерельна база дослідження дає підстави говорити про
те, що Лейбористська партія у 20-х рр. ХХ ст. була потужною політичною
силою. Партійна програма, поступово змінювалась, вдосконалювалась з
метою збільшення кількості потенційних виборців. Тому, партійні програми
намагались скласти таким чином, щоб вони враховували інтереси якомога
більшої кількості виборців. Поширенню лейбористських ідей сприяла і


5
партійна преса. Однак, перебуваючи при владі, партії вдалося втілити в
життя лише дуже малу частину із того, про що було заявлено у
передвиборних програмах і маніфестах. З одного боку, це пояснювалося тим,
що обидва рази (у 1924 та 1929 рр.) лейбористи не мали парламентської
більшості і залежали від підтримки лібералів, так і тим, що це був перший
досвід перебування при владі, і в партії не вистачало досвідчених
управлінських кадрів. Парламентські вибори 1929 р., підтвердили
правильність партійної тактики, обраної керівництвом, однак події світової
економічної кризи, боротьба лівої і правої ідеологічних течій в самій партії та
відсутність урядового досвіду завадили лейбористам втримати єдність партії
та виправдати довіру виборців.
Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні загальнонаукових та
спеціальноісторичних принципів, підходів та методів. Її основу становить
принцип історизму, який дозволив простежити еволюцію ідейних та
організаційних засад Лейбористської партії Великої Британії у першій
третині ХХ ст. Принцип об’єктивності дозволив неупереджено підійти до
аналізу праць засновників партії, відзначити сильні та слабкі риси
лейбористської ідеології та уникнути ідеалізації їхньої діяльності у розбудові
партійних структур. Системний та типологічний підходи допомогли
представити партійну структуру як працюючу модель, де взаємопов’язані
між собою окремі елементи, та під час аналізу історіографії проблеми і
систематизації джерельної бази дослідження. Для дослідження впливу ідей
лейборизму на виборців та вивчення інструментів політичної пропаганди під
час роботи із електоратом автор послуговувалася інструментарієм, який
використовується у психології, комплексною методикою психологічного
підходу. Під час вивчення діяльності лідерів Лейбористської партії
застосовувалася комбінація біографічного методу та психологічного підходу.
Для визначення «колективного портрету» електорату Лейбористської партії
та партійного керівного ядра на загальнонаціональному та локальному рівнях
використовувався метод «просопографії», який у британській історіографії


6
довів свою успішність при вивченні саме політичної історії. Для аналізу
текстів постерів та листівок, які друкувала Лейбористська партія, публічних
виступів партійних лідерів у тогочасних ЗМІ автор послуговувалася контент-
аналізом. Це дозволило визначити короткі смислові конструкції, які впливали
на електорат, та частоту їхнього використання. Серед спеціальнонаукових
методів окреме місце належить історико-порівняльному, який дозволив
зіставити інструменти роботи із електоратом на різних етапах утвердження
при владі лейбористів. Серед загальнонаукових методів автор
послуговувалася методом індукції, дедукції та статистичного аналізу, який
дозволив представити частину проміжних результатів дослідження у вигляді
таблиць та діаграм.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що здійснено комплексне
історичне дослідження в якому вперше у вітчизняній історіографії зроблено
спробу комплексно дослідити ранній етап становлення Лейбористської партії
Великої Британії. Уточнено інструменти та комунікаційні моделі роботи
лейбористів із електоратом та зміни в електоральній базі партії упродовж
1920-х років. Отримали подальший розвиток дослідження партійно-
політичної історії Великої Британії кінця ХІХ - першої третини ХХ ст. та
ідейних засад британської Лейбористської партії на ранньому етапі її
становлення.
Основні положення дисертації та її результати можуть бути
використані для подальших наукових досліджень із британської партійно-
політичної історії.
Ключові слова: Велика Британія, Лейбористська партія, лейборизм,
Дж. Р. Макдональд, електорат, партійно-політична історія.