Становлення правової традиції релігійної толерантності у федеративних державах Європи (V ст. до н. е. – XVII ст.)

Актуальність теми. Проблема становлення правової традиції релігійної
толерантності належить до пріоритетних у сучасній правовій науці як у
контексті глобальних процесів, так і в аспекті подолання суперечностей у
релігійних відносинах в Україні.
Природа правової традиції релігійної толерантності органічно вплетена в
систему європейських суспільних відносин, де еволюційні та кризові явища
міжрелігійних протистоянь тісно пов’язані з пошуком та відбором
найоптимальніших моделей взаємозв’язку держави та релігійних соціально-
етнічних структур; налагодження правовими засобами конструктивного діалогу
між ними з урахуванням етнорелігійних особливостей, притаманних великим
соціальним спільнотам, зокрема, поліетнічним та полірелігійним федеративним
державам, суб’єктам федерації, релігійним конгрегаціям тощо.
Вирішення цієї проблеми на теоретичному і політико-правовому рівнях
тісно пов’язане з принципом федералізму як ефективним засобом управління
етнорелігійними протистояннями і конфліктами. Федералізм як принцип, по-
перше, втілює спосіб урегулювання розбіжностей у поглядах, незгод у
суспільстві та гуртування соціальних структур в єдину державу; по-друге, є
закономірним підсумком політико-правового розвитку античних,
середньовічних та ранньомодерних політичних союзів полірелігійних спільнот,
які зберігали свій суверенітет; по-третє, в історичній перспективі становить
основу побудови державно-політичних об’єднань Античного Риму та
середньовічної та ранньомодерної Європи які, незалежно від часу та умов
виникнення, в історико-правовій літературі часто називають федераціями.
Отже, спроба осмислити окремі аспекти договірних форм, відображених у
понятті «foedus», що характеризує власне інтеграційні політичні процеси, в
результаті яких складалися союзні утворення як необхідна умова формування
федеративних держав у полірелігійних суспільствах Європи, дає можливість
повною мірою з’ясувати становлення правової традиції релігійної
толерантності, яка є органічною складовою західної традиції права.
Незважаючи на те, що проблеми забезпечення умов релігійної
толерантності в західній традиції права та їхній зв’язок з федералізмом є
важливими складниками об’єкту історико-правової науки, досі не було спроб
комплексного історико-теоретичного, порівняльно-правового та порівняльно-
державознавчого дослідження об’єктивних (етноконфесійних, культурно-
цивілізаційних, міжнародних та ін.) та суб’єктивних (процедурних,
нормативно-організаційних політико-правових стратегій і рішень та ін.)
факторів, що впливали на зародження, розвиток та трансформацію правової
традиції релігійної толерантності в умовах формування федеративних держав
Античності, Середньовіччя та Раннього Модерну, на політико-правовому і
релігійно-етнічному підґрунті яких виникли сучасні держави Європи.
Отож це дослідження є актуальним і вбудованим у дослідницьку площину
юридичної науки з ключовою проблемою удосконалення на основі правової


2
традиції релігійної толерантності правового механізму врегулювання
релігійних відносин у поліетнічному і полірелігійному суспільстві. Воно
покликане заповнити прогалину в історико-правових, теоретико-правових і
порівняльно-правових дослідженнях поняття та природи правової традиції
релігійної толерантності (яка укорінена в добі Античності, зазнала
трансформацій в епоху Середньовіччя, сформувалася на початку Модерної
доби); у зв’язку поняття «правової традиції релігійної толерантності» з іншими
категоріями юридичної науки, інструментальна роль яких є загальновизнаною у
розв’язанні проблеми налагодження конструктивного діалогу між релігійними
організаціями і державою; у подоланні стереотипів у суспільній свідомості, які
заважають розв’язанню міжрелігійних конфліктів та пошуку балансу у
доцентрових та відцентрових державних тенденціях.
Значення дослідження обумовлене й потребою у розв’язанні актуальної
для України проблеми забезпечення юридичними засобами (з урахуванням
правових норм законодавства України та міжнародних конвенцій і декларацій,
що регулюють релігійні права та свободи) умов досягнення компромісу між
законними інтересами держави, релігійних організацій, суспільства та окремих
осіб в рамках правової традиції релігійної толерантності як органічної
складової західної традиції права.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне
дослідження виконано на підставі пріоритетних напрямків наукових досліджень
Київського національного університету імені Тараса Шевченка в межах наукових
тем: «Теорія та практика адаптації законодавства України до законодавства
Європейського Союзу» № 16БФ042-01; «Доктрина права в правовій системі
України: теоретичний та практичний аспекти» № 11БФ042-01 і відповідає
проблематиці наукових досліджень кафедри теорії та історії права та держави.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є обґрунтування
концепції і методології становлення правової традиції релігійної толерантності
як об’єктивного, неперервного та спадкоємного процесу у федеративних
державах Європи у визначених просторових, хронологічних межах і у зв’язку з
інтегративною природою федералізму в західній традиції права.
Для досягнення поставленої мети виокремлено такі завдання:
– визначити сучасні наукові підходи в історико-теоретичних і порівняльно-
правових дослідженнях правової традиції релігійної толерантності,
сформулювати проблеми та запропонувати шляхи їх вирішення;
– обґрунтувати напрями удосконалення методології комплексного аналізу
становлення правової традиції релігійної толерантності у кореляції з сучасною
проблемою формування мультикультурної толерантності у глобалізованому
просторі правового спілкування;
– обґрунтувати концепцію домодерного федералізму як парадигми
держави для пізнання природи правової традиції релігійної толерантності;
– з’ясувати природу правової традиції релігійної толерантності;
– дати авторську інтерпретацію поняття правової традиції релігійної
толерантності у історико-правовому вимірі та обґрунтувати доцільність його


3
введення до категоріального ряду юридичної науки з метою вирішення
правовими засобами проблеми релігійної толерантності;
– з’ясувати умови становлення та регулятивну роль правової традиції
релігійної толерантності в правовому механізмі Античної Римської держави;
– узагальнити історико-правовий досвід трансформації правової традиції
релігійної толерантності у контексті організаційно-інституційного та
нормативного вирішення проблем у міжконфесійних відносинах Великого
князівства Литовського та Речі Посполитої;
– проаналізувати правову політику Священної Римської імперії
германської нації у сфері міжконфесійних відносин;
– розкрити особливості правового механізму взаємодії державних і
релігійних інститутів в умовах конфесіоналізації;
– визначити особливості правового механізму взаємодії державних і
релігійних інститутів у рамках модерної європейської правової доктрини
релігійної толерантності.
Об’єктом дослідження є природа та розвиток правової традиції релігійної
толерантності в умовах формування федералізму європейських держав у
рамках парадигми західної традиція права.
Предметом дослідження є становлення правової традиції релігійної
толерантності у федеративних державах Європи з V ст. до н.е. до XVII ст.
Просторові межі дослідження охоплюють території Античної Римської
держави, Великого князівства Литовського, Речі Посполитої та Священної
Римської імперії германської нації, в складі яких адміністративно-
територіальні суб’єкти вирізнялися етнорелігійною ознакою відокремленої
самовизначеності, в федералізм як універсальний принцип забезпечував
єдність держави.
Нижня шкала хронологічних меж сягає до V ст. до н.е., коли закладались
об’єктивні підвалини у зародження правової традиції релігійної толерантності
в умовах розвитку Античної Римської децентралізованої асиметричної
федерації.
Верхня шкала хронологічних меж обумовлена датою укладення
Вестфальських мирних договорів (1648 р.), які зафіксували сепараційний
територіальний принцип «cuius regio eius religio» – «чиє правління, того й
релігія» для західноєвропейської правової традиції. Для східноєвропейської
правової традиції цей процес завершився наприкінці XVII ст. упровадженням
ультра-конфесіоналізаційної моделі під впливом східної традиції права.