Шведи України: процеси радянізації та реінтеграції (1920–1940-ві рр.)

Кудрицька Т. Л. Шведи України: процеси радянізації та реінтеграції
(1920–1940-ві рр.) – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «історія України». – Дніпровський національний
університет імені Олеся Гончара, 2020.

Дисертація є дослідженням актуальної та недостатньо розробленої в
історіографії теми – історії компактної шведської національної меншини
України, звичний уклад життя якої зазнав суттєвих трансформацій під впливом
більшовицьких перетворень. Особливу увагу приділено проблемі змін
національної ідентичності шведської діаспори в умовах радянських реалій.
Виявлений масив історіографії українських та іноземних дослідників, які
присвячували свої праці проблемі шведської національної меншини України,
дозволив провести виокремлення об’єкта й предмета дисертації. На основі
широкого масиву джерел, зокрема вперше введених до наукового обігу
архівних матеріалів, проведено комплексне дослідження політичного,
соціально-економічного та культурного життя шведської національної
меншини України, а також змін її національної ідентичності в умовах
встановлення більшовицької влади та трансформації національної політики
радянських урядів упродовж 1920–1940-х рр.
Національна політика СРСР розглядається в межах концепції Т. Мартіна
«імперія позитивної діяльності / дискримінації». Розглянуто поняття, що
потребують визначення для концептуальної сторони дослідження: діаспора,
національна ідентичність, більшовизація, радянізація, реінтеграція.
У дисертації висвітлено становище та особливості розвитку шведської
діаспори на українських землях за часів Російської імперії, як такі, що заклали
передумови їхньої подальшої взаємодії з іншими урядами в інших історичних
умовах.


3







Досліджено долю шведського населення у період політичних змін за часів
Української революції та визначено стан етнічної групи напередодні
встановлення більшовицької влади. Доведено, що в умовах Української
революції шведи виробили стратегію виживання, яка дозволила їм вберегтися
від значних людських втрат. Підкреслено, що відсутність повстань після
закріплення влади більшовиків на території шведського поселення була
зумовлена втомою шведського населення від подій політичної анархії та
сподіваннями на відновлення стабільності, а також усвідомленням власного
безсилля у протистоянні переважаючій за численністю та озброєнням Червоній
армії.
Охарактеризовано перші більшовицькі перетворення та визначено їхній
вплив на політичне життя та культуру шведського населення. Встановлено, що
у перші роки після встановлення радянської влади спостерігалися процеси
повільної більшовизації частини шведського населення, представники якого
займали адміністративні посади у новостворених органах радянської влади.
Зазначено, що кількість тих, хто сприймав більшовиків позитивно, була
незначною.
Висвітлено події голоду 1921–1923 рр. у шведському поселенні та
доведено визначальну роль іноземної допомоги Шведського Червоного Хреста
у ліквідації його наслідків.
Досліджено спроби радянізації шведського господарства у період НЕПу
та в перші роки індустріалізації та колективізації. Наголошено, що
більшовицька землевпорядкувальна політика задовольнила лише безземельних
шведів, негативно позначившись на господарській діяльності більш активної,
колись заможної частини шведського населення, якого позбавили частки
земельних володінь. Встановлено, що високі податки та примусове поширення
державної позики на індустріалізацію, які лягли на плечі заможного населення,
виключило їхню зацікавленість у кінцевих результатах ведення господарства та
переросло в еміграційні настрої, які радянська влада не зуміла зупинити. Це


4







дозволило констатувати безуспішність спроб радянізації економіки
національної меншини.
Визначено особливості політичного та культурного життя шведських
поселень у роки коренізації. Здійснено реконструкцію діяльності
впроваджуваних більшовиками інституцій радянізації (шведського КНС, хати-
читальні), а також розкрито діяльність шведської національної сільської ради.
Доведено, що плани більшовицького уряду з радянізації шведів, пов’язані з
діяльністю означених організацій, лише частково досягли своєї мети.
Наголошено, що сумнівна лояльність шведських учителів до радянської влади,
а також проблеми з відвідуванням та забезпеченням навчальними підручниками
рідною мовою, що позбавило освіту змісту, проголошеного політикою
коренізації, визначили поразку у радянізації шведської трудової школи.
Зазначено, що шведи змогли використати короткочасні послаблення у
антирелігійній політиці радянського уряду та отримати окрему шведську
лютеранську парафію, а також зберегти релігійний вплив на молодь до своєї
еміграції у 1929 р.
Розглянуто еміграційний рух всього шведського населення України у
1929–1931 рр. та визначено, що його причинами стали нестабільність
господарського і політичного життя, волюнтаристська політика радянського
уряду стосовно релігії та приватної власності, а також патерналістське
ставлення Швеції до діаспори (продовольча допомога, яку вона надавала
шведам України в умовах голоду 1921–1923 рр. та у 1928 р., підтримка
освітнього процесу та сприяння релігійному життю діаспори). Еміграція до
Швеції продемонструвала переважну безуспішність спроб радянізації
шведської національної меншини України.
Визначено причини повернення частини шведської національної меншини
до УСРР та прослідковано спроби її політичної, господарської та культурної
реінтеграції. З’ясовано специфіку політичних репресій проти шведського
населення у 1933–1938 рр. Проаналізовано кримінальні справи над шведами у
1933 р. і 1937–1938 рр. та встановлено, що еміграція до Швеції, листування з


5







родичами (після повернення до УРСР) та відродження еміграційних настроїв
під час голоду 1932–1933 рр. були прирівняні до антирадянської пропаганди й
агітації, а пізніше до шпіонажу та участі у контрреволюційній національній
повстанській організації, що коштувало 20 шведам життя.
Проаналізовано становище шведського населення України в умовах
нацистської окупації та вимушеної еміграції до Західної Європи. Встановлено,
що німецька окупаційна адміністрація ставилася до шведів як до етнічних
німців (фольксдойче), поширила на них пільги, якими користувалися останні,
та визначила коло обов’язків, відновила процеси онімечення шведського
населення. Підкреслено, що шведи не мали свободи вибору і підкорялися всім
наказам німецької окупаційної адміністрації, в тому числі й наказу стосовно
евакуації на Захід під час відступу німецької армії.
Досліджено репресивні заходи (фільтрація та заслання на Схід шведських
репатріантів) стосовно шведського населення після репатріації до УРСР після
Другої світової війни, обґрунтовано їхню визначальну роль у завершенні
радянізації шведської національної меншини. У ході аналізу фільтраційних
справ представників шведської національної меншини виявлено, що органи
НКВС обвинувачували шведське населення у добровільному проживанні на
окупованих територіях, ініціативі у поданні клопотання до німецької
адміністрації з приводу зміни громадянства та зарахуванні до фольксдойче, що
означало автоматичне доведення їхньої провини у зраді батьківщині та вирок
до навічного заслання у віддалені райони СРСР.
Підкреслено, що після репатріації та фільтрації мала етнічна група шведів,
безпідставно покарана за зраду батьківщині, була роз’єднана та заслана на Схід
СРСР, втратила цілісність своєї ментальності, набувши ознак діаспори із
розсіяною ідентичністю.



Ключові слова: шведська національна меншина, діаспора, УСРР, СРСР,
«імперія позитивної дискримінації / діяльності», національна ідентичність,
більшовизація, радянізація, реінтеграція, національні репресії, фільтрація.