Міграційні рухи з країн мусульманського світу до України (1991 – 2019 рр.)

Люлька В. А. Міграційні рухи з країн мусульманського світу до України
(1991 – 2019 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 032. Історія та археологія. – Київський національний університет
імені Тараса Шевченка, Київ, 2020
Дослідження за темою дисертації виконувалось протягом 2016–2020 рр.,
відповідно планів науково-дослідницької роботи кафедри нової та новітньої
історії історичного факультету Київського національного університету імені
Тараса Шевченка.
Під час роботи на дисертацією було проаналізовано історіографію та
джерельну базу дослідження. Встановлено, що історіографія, яка стосується
безпосередньо міграції з країн мусульманського світу до України, відсутня,
тому в дисертації висвітлювалися наукові напрацювання за дотичною
тематикою. Відповідно, було проаналізовано наукову літературу, щодо
перебування мусульман на території України з часу їх появи у VIII ст. н. е. і до
здобуття Україною незалежності 1991 р. У період Незалежності науковцями
переважно розглянуто специфіку утворення мусульманських організацій, та їх
відносини між собою. Аналізуючи релігійну та релігієзнавчу літературу,
звернено увагу на особливості дотримання духовних практик мусульман в
Україні, та як це впливає на їх адаптацію в українському соціумі. Водночас,
досліджуючи юридичну літературу, були розглянуті зміни міграційного
законодавства за період незалежності України. Окрему увагу приділено
спеціалізованій пресі, а саме, газеті «Прикордонник України», її аналіз показав,
що з 1991 р. по 2019 р. відбулися суттєві зміни у ставленні до мігрантів з боку
офіційних служб України, від однозначно негативного до появи розуміння
об’єктивності міграційних процесів та потенційної можливості отримати для
України користь, за умов проведення відповідної міграційної політики.


3
У дисертації використані архівні джерела, а саме опитування мігрантів з
мусульманських країн, які знаходяться у Науковому архіві кафедри етнології та
краєзнавства історичного факультету Київського національного університету
імені Тараса Шевченка. За допомогою Галузевого державного архіву Служби
безпеки України було висвітлено становище мусульман в Україні за радянської
доби. Для кращого розуміння ставлення української держави до проблеми
міграції проаналізовано відповідні Закони України: «Про імміграцію», «Про
громадянство України», «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або
тимчасового захисту», «Про правовий статус іноземців та осіб без
громадянства», «Про національні меншини в Україні». Аналізуючи кількість
мігрантів з країн мусульманського світу, використано результати
Всеукраїнського перепису населення 2001 р. та данні Державної прикордонної
служби України. Можна стверджувати, що за роки незалежності України, була
тенденція до збільшення чисельності мусульман, проте немає алгоритму, щоб
вирахувати їх точну кількість.
У дисертації висвітлено історію появи мусульман на території України.
З’ясовано, що у VIII ст. н. е. частина хазар сповідувала іслам. Протягом епохи
Середньовіччя носіями цієї релігії були представники різних тюркомовних
етносів, що проживали переважно в Криму, Північному Причорномор'ї та
Приазов'ї. Посилення впливу ісламу відбулося після включення території
Південної України до Золотої Орди. У XV ст. з’явилося Кримське Ханство,
держава, яка проіснувала до кінця XVIII ст., і є частиною мусульманської
спадщини в історії України. Після завоювання Кримського Ханства Російською
Імперією, почалися гоніння на кримськотатарський народ, наслідком яких
стало стрімке скорочення мусульманського населення на Кримському
півострові. У XIX ст. значна частина кримських татар мігрувала до Османської
Імперії. Після встановлення радянської влади, ситуація лише погіршилася,
апофеозом цього стала депортація кримськотатарського народу, влаштована
сталінським режимом 18 травня 1944 р. Перебуваючи у засланні у Середній


4
Азії та Сибіру, кримські татари прагнули повернутися назад у Крим, на це
вказують джерела в архіві СБУ.
Визначено, що попри значне скорочення кількості кримських татар, у
період Російській Імперії на територію України почали мігрувати поволзькі
татари. Оселялися вони переважно у великих індустріальних містах: Києві,
Одесі, Катеринославі (Дніпрі), містах Донбасу. Їхні громади домагалися того,
щоб в містах проживання відкривалися мечеті або молитовні кімнати.
Поволзькі татари не були депортовані, як кримські, радянським режимом, але
проведення політики атеїзму стала причиною закриття всіх мечетей на
території України.
У кінці 1980-х рр. – на початку 1990-х рр. відбулися дві хвилі масових
міграцій мусульман до України. У першу чергу, це репатріація кримських
татар, які повернулися на свою історичну батьківщину, у Крим. У другу,
міграція турків-месхетинців, які залишали Узбекистан (місце свого
попереднього проживання), рятуючись від гонінь. Висвітлення міграції цих
двох народів важливе у контексті розуміння одночасного переселення значної
кількості мусульман, адже надалі таких чисельних міграційних хвиль не було.
Встановлено, що після проголошення Україною незалежності,
спостерігалася тенденція до збільшення кількості мусульман, що мігрували на
її територію. Щоб дослідити чисельність вихідців з країн мусульманського
світу, передусім використовувалися дані Всеукраїнського перепису населення
2001 р., які порівнювалися з переписами, що проводилися у радянську добу
(особливо з тим, що пройшов у 1989 р.). Водночас, був зроблений офіційний
запит до Державної прикордонної служби України, стосовно кількості громадян
країн мусульманського світу, що перетнули український кордон на в’їзд у 2000
р. та 2001 р. Отримані дані дають змогу стверджувати, що у 2001 р., в Україні
перебувало значно більше вихідців з мусульманських країн, ніж це зазначено у
переписі населення. Виходячи з аналізу спеціалізованої преси, а саме газети
«Прикордонник України», у період з 1992 по 2018 рр., з’ясовано, що згадки про
нелегальний перетин кордону України мігрантами, у тому числі, і


5
мусульманами, свідчать про тенденцію до зростання кількості мігрантів
(можливо, не всі були офіційно зафіксованими відповідними органами). Отже,
неможливо вказати точні дані, про кількість мусульман, що мешкали у цей
період в Україні, але існувала постійна тенденція до збільшення їхньої
кількості.
Визначено специфіку українського міграційного законодавства, яка
полягає в тому, що воно створене з нуля, оскільки у радянський період не було
проблеми масової міграції іноземців на територію УРСР. При розробці та
ухваленні законів, законодавці орієнтувалися на міжнародні договори, такі як,
«Загальна декларація прав людини» та «Конвенція про статус біженця». У
період незалежності України, закони, що мали кілька редакцій (наприклад,
Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або
тимчасового захисту») кожного разу ставали ліберальнішими стосовно
мігрантів. Водночас, проблемою України залишаються, не недоліки у
законодавстві, а не дотримання цих законів. Міграційної проблематики, це
також стосується.
На прикладі підходів щодо «міграційної амністії» було проаналізовано, як
інші країни розв’язували проблему нелегальної міграції. Висвітлені переваги та
недоліки підходу, за яким всі нелегальні мігранти, що перебувають у період
«міграційної амністії» у країні, легалізуються. Щодо України, то на сторінках
газети «Міграція» відбувалася дискусія, про доцільність використання цього
досвіду в нашій країні. Аргументи «проти» мали емоційне наповнення,
стверджувалося, що Україна не може отримати жодної користі від «міграційної
амністії», наслідком її проведення буде збільшення кількості іноземців.
Натомість, є успішні приклади проведення «міграційної амністії» інших країн
(наприклад США), у підсумку якої скорочується тіньова економіка,
збільшується надходження податків, звужується база для криміналу та корупції,
тощо. Отже, можна прогнозувати проведення «міграційної амністії» в
майбутньому, з врахуванням аналізу досвіду інших країн.


6
Розглядаючи теоретичні питання мусульманської міграції, проаналізовано
погляди мусульманського віровчення на зміни прихильниками даної релігії
місця свого постійного проживання шляхом міграції до іншої країни.
Імміграція в ісламі називається арабським терміном «гіджра». Її ознакою є
переселення особи за кордон, а не зміна місця проживання в межах однієї
країни (для такої зміни використовується термін «інтикаль»); переселення
мусить бути на постійне місце проживання, а не трудовою чи академічною
міграцією.
Приклади імміграції є в історії раннього ісламу. Так, першою «гіджрою»
вважається переселення групи мусульман до Ефіопії у 615 р., другою є
переселення пророка Мухаммада з Мекки до Медини у 622 р. В обох випадках
міграція відбувалася під час гонінь на мусульман з боку язичницького
населення Мекки. Таким чином, в ісламі заохочується еміграція з країн в яких
мусульмани відчувають гоніння. На думку ісламських теологів іммігрувати
можна лише в країну, де повною мірою існує можливість сповідувати іслам.
Протягом значного періоду часу такими країнами вважалися виключно
мусульманські держави. З середини XX ст. ситуація змінилася, і значна
кількість мусульман почали мігрувати до країн Європи, аргументуючи це тим,
що там безпечно і дозволяється дотримуватися приписів ісламу. Ці принципи
стосуються України, де проголошено рівність всіх релігій, та існує власний
автохтонний народ, що традиційно сповідує іслам – кримські татари. Тому і з
цієї причини в період незалежності України вихідці з країн мусульманського
світу шукали захист у нашій країні.
У наслідок зростання чисельності мусульман, в Україні реєструються
мусульманські організації, різні як за конфесійною, так і етнічною ознакою.
Часто організації об’єднувалися в структури, що називалися «духовні
управління». За часи незалежності України було створено п’ять таких структур:
Духовне управління мусульман України, Духовне управління мусульман Криму
(пізніше Духовне управління мусульман Автономної Республіки Крим),
Духовний центр мусульман України, Духовне управління мусульман України


7
«Умма» та Київський «Муфтіят». Якщо ДУМ АРК об’єднує переважно
кримських татар, а ДЦМУ та Київський «Муфтіят» поволзьких татар, то ДУМУ
та ДУМУ «Умма» є поліетнічними структурами. ДУМУ об’єднує мусульман,
що тримаються поглядів наближених до суфійського руху «хабашитів», тоді як
ДУМУ «Умма» консолідує прихильників руху «Брати Мусульмани». Окрім
названих структур, в Україні діє низка мусульманських організацій, які не
об’єднуються в духовні управління з причини відмінності у поглядах. У даному
контексті варто згадати про салафітські, шиїтські організації, та рух «Хізб ут-
Тахрір».
У дисертації розглянуто особливості адаптації мусульман до життя в
Україні. Висловлено припущення, що найкраще це можна висвітлити на
прикладі «стовпів ісламу», тобто релігійних правил обов’язкових для
виконання вірянами. Виходячи із вище сказаного, висвітлено процедуру сплати
мусульманами обов’язкового релігійного податку на користь бідних, що має
назву «закят». Для цього проаналізовано основні риси ісламської фінансової
системи та способи її реалізації в українських реаліях. Наступним було
висвітлено обряд «хаджу», обов'язкового для мусульман паломництва в
м. Мекка, яке знаходиться у сучасному Королівстві Саудівська Аравія.
Розглянуто процедуру проведення «хаджу», через яку мусять пройти українські
мусульмани, для виконання даного обряду. Ще одним зі стовпів ісламу є
дотримання посту в місяць Рамадан, як і у попередніх випадках, розглянуто
загальні правила дотримання Рамадану, і на основі проведеного опитування
респондентів з низки мусульманських країн, проаналізовано українську
специфіку життя у священний для мусульман місяць.
Важливим аспектом адаптації мусульман до життя в Україні є аналіз
виявів ісламофобії, тобто нетерпимого ставлення до ісламу, як релігії.
Протягом періоду з 1991 р. по 2019 р. було достатньо виявів ісламофобії з боку
офіційних державних органів. Як приклади: закриття однієї з мусульманських
організацій м. Одеси; відмова надання для орендування землі, для побудови
мечеті у м. Хмельницький та м. Біла Церква. Найрезонанснішим прикладом


8
ісламофобії можна виділити екстрадицію до Росії мусульман, що намагалися
врятуватися в Україні, від гонінь російських спецслужб. Попри це, як зазначали
респонденти-мусульмани під час проведення опитування, вони вважають
ставлення українців до ісламу терпимим, у порівнянні з тією ж Росією, життя в
Україні комфортнішим.
Підсумовуючи, зазначимо, що іслам є однією з традиційних релігій
України, і мусульмани мешкають на її території протягом віків. Після здобуття
Україною незалежності у 1991 р., разом зі знищенням тоталітарного режиму,
лібералізувалося міграційне законодавство і кількість вихідців з країн
мусульманського світу, що мігрували до України, почала зростати. Попри
окремі випадки ісламофобії та недосконалості в українському законодавстві,
Україна продовжує дотримуватися євроінтеграційної політики, яка передбачає
рівноправність всіх релігій, створення для мусульман умов повноцінного
сповідування власної релігії.
Ключові слова: міграція, іслам, мусульмани, біженці, міграційне
законодавство, етнічні зміни в Україні, спеціалізована преса, віротерпимість в
Україні.