Володарка Понтиди

Темою для свого роману Ю. Косач обрав одну з найтемніших, найтаємничіших сторінок історії російської імперії. Йдеться про так звану княжну Тараканову — жінку невідомого походження, «самозванку», яка, твердячи, що є дочкою Єлізавети Петрівни і її «законного», хоча й не проголошеного офіційно, чоловіка графа Олексія Розумовського, претендувала на імператорський престол у Санкт-Петербурзі. Таракановою вона себе сама ніколи не називала, хоч і прибирала безліч імен (Єлізавета II, володарка Понтиди, мадам де Тремуйль, княжна Володимирська, графиня Піннеберг тощо), подорожуючи по Європі і шукаючи підтримки при французькому, німецьких, італійських дворах. На політичному горизонті вона з'явилась у 1772 році
Вік українського барокко, XVII, виблиснув не тільки сталлю переможних козацьких шабель під Жовтими Водами і Корсунем. Це було сторіччя принципіального утвердження ідентичності української нації. Жорстокий і кривавий був «день гніву» українського народу в пам'ятні роки XVII сторіччя. Але печать непереможного духа цього століття барокко покладене і на дальші поліття. Зачарованість цим могутнім сторіччям у нас триває і буде тривати.
Але ось вступаємо у XVIII сторіччя. Для письменника, зачарованого історією, це доба грайливого рококо, це безжурне сторіччя, фривольне, жартівливе, навіть подекуди сороміцько-спорзне, але яке ж чудесне!