Придністровський конфлікт в період 1988 – 2014 рр.

Садовнік О.В. Придністровський конфлікт в період 1988 – 2014 рр. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02 «Всесвітня історія». – Державна установа «Інститут
всесвітньої історії Національної академії наук України», Київ, 2020.
Дану дисертаційну роботу присвячено аналізу конфлікту у
Придністровському регіоні Республіки Молдова у 1988-2014 рр.
Мета дослідження – полягає у комплексному дослiдженні iсторії
Придністровського конфлікту, зокрема з’ясуванні історичних передумов та
обставин, які призвели до його виникнення, визначення основних чинникiв його
подальшої ескалації в «заморожений» конфлікт, а також розробка основних шляхів
його вирішення.
Актуальність теми дослідження обумовлена iснуванням конфлікту у
зазначеному регіоні на кордоні з Україною, що є однією з серйозних загроз як
стабiльності країн Східної Європи, так i нацiональній безпеці України, оскільки
нерозв’язаність Придністровського конфлікту призвела до появи чинників і явищ,
які становлять загрозу державним інтересам України.
Останніми подіями, які значно підвищили актуальність даної проблематики,
став початок анексії Росією частини українських територій та самопроголошення
на них «Донецької Народної Республіки» (ДНР) та «Луганської Народної
Республіки» (ЛНР) у 2014 році.
Це загалом змушує нас підійти до вивчення історії Придністровського
конфлікту через призму нових реалій, максимально враховуючи його історико –
політичну складову, зокрема тих чинників, які впливали на зародження та
подальшу ескалацію конфлікту, з метою винести з нього відповідні історичні
уроки, які ми можемо враховувати при вирішення проблем нинішніх
самопроголошених ДНР та ЛНР.


3





Такі об’єктивi обставини зробили дослiдження Приднiстровського
конфлікту вкрай актуальним, зокрема у контексті поглибленого вивчення
історичних коренів, а також факторів, які сприяли зародженню та розгортанню
конфлiкту.
Актуальні виклики часу виносять на порядок денний пошук нових
механізмів врегулювання конфліктів, в тому числі і Придністровського, з метою
вирішення наявних проблем мiждержавних, мiжнародних та мiжетнiчних відносин.
Сучасна iсторіографiя не обiйшла своєю увагою проблематику
Придністровського конфлікту 1988 – 2014 рр. Серед українських дослiдників
необхідно відмітити, передусім учених Інституту всесвітньої історії НАН України,
а також таких авторів, як Г. Перепелиця, Т. Рендюк, В. Тучинський, С. Пирожков,
Ю.Бабюх, В. Боєчко, В. Кулик, В. Коцур, О. Картунов, О. Звєздова, В. Пінцак,
М. Кияк, О. Сушко, Т. Ляшенко, Є. Блажевич, Г. Іскакова, І. Петрова, О. Кава,
Н. Нечаєву-Юрійчук, І. Вишня та ін.
Серед іноземних авторів окремі аспекти конфлікту у Придністров’ї
1988-2014 рр. вивчали М. Бабілунга, Б. Бомешко, Я. Язькова, О. Цуканова,
Н. Попеску, А. Лаврик, В. Кройтору, А. Девятков, М. Косєнковський, Л. Олiйник,
О. Бадашко, Г. Бянова, К. Мяло, І. Галинський, Д. Гордєєв, М. Кушаков, Г.
Сандуцу, А. Сафонова, В. Гросул, П. Шорніков, С. Градiровський, М. Жирохов, Г.
Маракуца, В. Пряхін, О. Здравомислов, О. Губогло, В. Мітяш, Н. Харитонова а
також інші вчені та політологи.
Дослідження названих авторiв, а також джерельна база дисертацiйного
дослiдження (дипломатичнi документи ГДА МЗС України, архiвні матерiали
ЦДАВО та ЦДАГО, міжнародні нормативно-правовi документи, статистичнi та
соцiологічні дані, матеріали веб-сторінок громадських організацій, бібліотек,
шкіл; матеріали української, молдовської преси, друкованих ЗМІ інших держав, а
також спогади респондентів та ін.) сприяли поглибленому науково-теоретичному
аналізу проблеми конфлікту у Придністров’ї.


4





Разом з тим, назріла проблема комплексного узагальнення історичних
витоків та об’єктивного опису подій конфлікту у Придністров’ї зазначеного
періоду.
Під час дослідження процесу становлення та розвитку Придністровського
конфлікту було застосовано різноплановий комплекс загальнонаукових та
загальноісторичних принципів дослідження. Серед них ми перш за все виділяємо
загальнофілософський методологічний принцип, а архітектоніка нашого
дисертаційного дослідження базується на методологічному принципі світ-
системного аналізу.
В контексті досліджуваної нами проблеми такий підхід є найбільш вдалим,
оскільки основною складовою цього світ-системного підходу є
міждисциплінарний зв’язок, через призму якого розглядаються всі суспільні та
історичні процеси.
Поряд із зазначеною методологічною парадигмою, у дослідженні
використано і відповідні конкретнонаукові методи.
Так, у ході ретельного вивчення джерел та наукової літератури
встановлено, що починаючи з 1924 а потім і з 1940 р., а саме в результаті
входження до складу СРСР Бессарабії та Північної Буковини, напряму
розпочалися формуватися саме соціально-економічні та політичні передумови
Придністровського конфлікту.
Доведено, що основними причинами конфлікту є саме політичні. До
політичних нами відноситься перш за все русифікаторська політика, яку
проводила радянська влада на території молдавсько – придністровського регіону,
і яка зокрема проявилася в ігноруванні особливостей, національних інтересів та
потреб народів, які населяли цю територію, зокрема інтереси молдаван та
українців.
Розглянувши Придністровський конфлікт в історичній ретроспективі,
слід зазначити, що за видовою ознакою його слід віднести до соціально –
політичного конфлікту, в той час як за типологізацією він є конфліктом
етнополітичним, який у своєму історичному розвитку пройшов всі стадії


5





конфліктної взаємодії, які притаманні саме для цього виду конфліктів. Однак,
при цьому, як і кожен етнополітичний конфлікт він має свою унікальність.
Унікальність цього конфлікту полягає перш за все в тому, що в ньому практично
відсутні, або ж не грають важливої ролі, такі складові як етнічна, релігійна,
демографічна. Відсутні і які-небудь історичні паралелі, які могли б служити
місцевим прецедентом в розвитку конфлікту, так як протягом віків не було
зафіксовано яких-небудь серйозних конфліктних ситуацій в цьому регіоні.
Конфлікт розгорівся у зв’язку з розпадом Радянського Союзу, і головними
складовими в ньому являються політична, ідеологічна і геополітична.
У ході дослідження встановлено, що його виникнення саме наприкінці
80-х початку 90-х рр. ХХ ст., загалом вписується в тогочасну загальну історичну
закономірність. В ході дослідження нами також була здійснена власна
періодизація Придністровського конфлікту, як історичного явища. Зокрема ми
виділяємо в ньому 8 етапів, які логічно та поступово переходять з одного в інший
та дають змогу періодизувати конфлікт у Придністров’ї.
Ретельне дослідження перебігу військових дій у березні – червні 1992 р.
показало весь їхній трагізм для населення Молдови та Придністров’я. Основними
епіцентрами збройного протистояння були м. Дубосари з навколишніми
населеними пунктами та м. Бендери, де протистояння набрало найбільш
кровопролитного характеру. Аналіз військових подій дає нам підстави
стверджувати, що основна відповідальність за масову загибель людей в їх ході
лягає на керівництво обох сторін, які своїми наказами фактично провокували
один одного, переоцінюючи власні сили і недооцінюючи противника. Саме масові
жертви серед мирного населення і пам’ять про ці події, є однією з найбільш
серйозних перепон на шляху мирного вирішення Придністровського конфлікту.
Детальне вивчення із різнопланових джерел початку і подальшого перебігу
Придністровського конфлікту дає нам підстави стверджувати про визначальну
роль, яку відіграла Росія в ньому. Розглядаючи мотивацію дій РФ на теренах
Придністров’я, потрібно враховувати, що у зовнішньополітичному аспекті Росія
не лише не відмовляється від відновлення статусу великої держави, але все


6





наполегливіше прагне й надалі залишатися впливовим центром формування
всього геополітичного ландшафту Європи, особливо Східної Європи та регіону
Чорноморського басейну. В цій політиці Придністров’ю російська правляча
верхівка відводить роль важливого військово-стратегічного плацдарму Росії, що
забезпечує їй вплив у Південно-Східній Європі та на Балканах. Стосовно
військово - політичної присутності Росії у конфлікті, то тут вона уособлювалася
діями 14-ої російської армії. Загалом, в результаті аналізу опрацьованих нами
джерел зроблено висновок, що Російська Федерація завжди була не лише
активним учасником урегулювання Придністровського конфлікту, але, і є однією
із сторін конфлікту.
Починаючи з моменту виникнення Придністровського конфлікту Україна
зайняла принципову позицію безумовної поваги до територіальної цілісності та
суверенітету Республіки Молдова. Відзначауючи українську позицію на
початковому етапі Придністровського конфлікту, слід відзначити, що на той час
вона характеризувалася певною непослідовністю і була значною мірою залежною
від російських впливів.
Однак, подальший розвиток подій показав всю помилковість цієї політики.
Лише після «помаранчевої революції» 2004 р. нова українська влада відмовилася
від «багатовекторності» і взяла курс на інтеграцію із структурами європейської
спільноти. В цей час розпочалося втілення в життя програми регіонального
лідерства України, однією зі складових якої стала активізація діяльності України
у вирішенні Придністровського конфлікту.
Ключові слова: Придністровський конфлікт, Придністров’я, Республіка
Молдова, Україна, СРСР, пострадянський простір, збройне протистояння,
врегулювання конфлікту, зовнішня політика, міжнародні відносини.