Створення та розвиток інфраструктури військового поселення кавалерії на території Слобідсько-Української (Харківської) губернії в 1817–1864 рр.

АНОТАЦІЯ
Бучаста С. І. Створення та розвиток інфраструктури військового поселення
кавалерії на території Слобідсько-Української (Харківської) губернії в 1817–1864
рр. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Державний вищий навчальний заклад
«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія
Сковороди» Міністерство освіти і науки України. – Переяслав, 2020.
Дисертація присвячена комплексному вивченню процеса створення та
розвитку інфраструктури військового поселення кавалерії на території
Харківської губернії як важливого чинника формування регіонального соціально-
економічного простору першої половини XIX ст.
У дисертаційному дослідженні проаналізовано стан наукової розробки теми
та виявлено, що вперше докладно питання створення інфраструктури військових
поселень, як комплексу об’єктів і споруд, розглядалися представниками
російської історіографії імперської доби. В радянський час досліджувана тема
майже не розроблялась. Сучасними істориками ця проблема розглядалася лише в
контексті вивчення економіки військових поселень. З’ясовано, що обрана тема не
стала предметом спеціального дослідження. Існуюча історіографія є достатнім
підґрунтям для наступного рівня розробки проблеми.
Проведений аналіз джерельної бази виявив, що основними та рівноцінними
групами для нашого дослідження є письмові та графічні джерела. Переважна
кількість письмових джерел являє собою одиниці внутрішнього документообігу
військовопоселеної системи. Графічні джерела стосуються проєктної та
фіксаційної діяльності щодо територіально-просторових перетворень,
містобудування й окремих об’єктів і споруд інфраструктури. Переважна більшість
цієї групи джерел виявлена та публікується вперше. Найбільш повна й системна
інформація міститься в архівних фондах, що утворилися в результаті роботи
центральних органів управління військовими поселеннями та відклалися у фондах
Російського державного військово-історичного архіву (м. Москва) й Російського


3



державного історичного архіву (м. Санкт-Петербург). При цьому документальний
корпус місцевих органів управління, які зберігаються в Центральному
державному історичному архіві України (м. Київ), Державному архіві Одеської
області (м. Одеса) та Державному архіві Харківської області (м. Харків), також є
цілком репрезентативним.
Окреслено методологічну базу дослідження, яка характеризується
міждисциплінарністю, бо порушує питання, які є об’єктом вивчення не тільки
історії, а й соціально-економічної географії, містобудування та архітектури.
У дисертації проаналізовано вплив інфраструктурних перетворень на
розвиток території військового поселення. Досліджено процес відбору
українських земель для розселення кавалерії в Харківській губернії. Зауважено,
що поселені округи формувалися як штучні автономні адміністративні утворення
шляхом збирання винятково державних земель, викупу й обміну поміщицьких
володінь. Встановлено, що в округах була утворена принципово нова система
розселення, яка мала структуру й поділ, притаманний військовим поселеним
підрозділам. Роль центрів різних рівнів відігравали селища, де розташовувалися
штаби. Зміна системи розселення відбувалася через примусове знищення хуторів і
малих сіл та регуляцію кількості мешканців шляхом часткового або повного
переселення. Простежено спадковість поселенської мережі зазначеної території.
Дослідження планування й забудови населених пунктів військового
поселення дозволило встановити, що процес перепланування був пов'язаний з
формуванням поселенської мережі, йшов різними темпами в округах уланської та
кірасирської дивізій. Планувальні структури у військових поселеннях
розроблялися винятково на основі регулярних схем у відповідності до
загальнодержавної містобудівної політики того часу. Доведено, що авторство
нових містобудівних планів носило колективний характер. Усі без винятку
населені пункти Українського військового поселення отримали нові плани, які в
різній мірі змінювали традиційний устрій селищ. Виявлено високий рівень
збереженості планувальних елементів досліджуваного періоду в сучасних


4



планувальних структурах міст та сіл Харківської й Луганської областей як
перспективну проблему для подальших досліджень.
З’ясовано, що забудова велась за типовими проєктами в стилі класицизму.
Для економії коштів і прискорення темпів будівництва застосовувалося повторне
будівництво. Об’єкти забудови поділялися на житлові та штабні, що відрізнялися
висотністю й локалізацією на плані населеного пункту.
На підставі аналізу великої кількості статистичних даних про склад
інфраструктури військових поселень протягом 1817–1857 років виявлено їх
уніфікацію й запропоновано умовний поділ на вісім функціональних груп згідно з
завданнями військових поселень. Схарактеризовано основні види будівель.
Окремо подані зведені дані про культові споруди.
У дисертації розглянуто головні чинники й результати розбудови
інфраструктури Українського військового поселення шляхом вивчення правових
та організаційних засад, ресурсів і динаміки темпів будівництва.
Проаналізовано особливості процесу створення та використання
нормативно-правової бази будівельної діяльності в округах військових поселень.
Встановлено, що законотворчий процес тут мав ті ж загальні тенденції, що й у
російському законодавстві того часу. Досить об'ємна і складна правова база
занадто дрібно регламентувала будь-який процес. Виявлено, що за задумом
організаторів військових поселень, принципово був обраний шлях поступового
накопичення необхідних законодавчих актів, які уточнювали положення двох
основних документів про засади організації та функціонування військових
поселень піхоти й регулярної кавалерії 1817 року. Систематизовано законодавчу
базу будівництва у докодифікаційний період, тобто з 1817 до 1832 року, за
умовними групами застосування. З’ясовано, що головною ознакою будівельної
регламентації у поселеннях була не регуляція суспільних зв’язків у сфері
будівництва, а закріплення власної моделі розвитку округів та всебічний контроль
за її реалізацією.
У дисертації простежено становлення системи управління будівництвом як
комплексу обов’язків та повноважень керівних органів господарського розвитку


5



поселень на всіх рівнях, яке відбувалося поступово, висхідним порядком, згідно з
практичними потребами. Розкриті структура та повноваження в галузі
будівництва у військово-поселених округах як центральних, так і місцевих
органів управління, виявлені взаємозв’язки між ними. Встановлено, що для
вирішення найбільш важливих питань на всіх рівнях управління існували
колегіальні органи.
Головною перевагою системи управління інфраструктурними
перетвореннями в округах військового поселення названо її всеосяжність на
певній території, що забезпечувало плановість, перспективність, послідовність та
контрольованість процесу.
Досліджено склад і кваліфікацію трудових ресурсів будівництва об'єктів
інфраструктури військових поселень кавалерії в Харківській губернії, зокрема
майстрових кадрів спеціальних військово-робочих підрозділів. Установлено, що
використання залученої ззовні робочої сили, як-от: солдат піхотних батальйонів і
артилерійських рот – відбувалося задля інтенсифікації темпів робіт в округах і
розвантаження місцевого населення. Підкреслено, що основний тягар
натуральних повинностей з будівництва лягав на місцеве населення, але тенденція
до звільнення селян від будь-яких обов’язків крім сільськогосподарських робіт
поглиблювалася з часом. Виявлено, що потребу у спеціалістах-майстрових і
керівниках нижчої ланки на будівництві вирішували через створення спеціальних
військово-робочих підрозділів. Навчання кадрів відбувалося шляхом передачі
досвіду на місці або стажування в центрах ремесел. Для підготовки керівних
технічних кадрів середньої ланки в кавалерійських військових поселеннях були
створені кондукторські школи.
Розглянуто особливості використання видаткової частини бюджету
військових поселень на будівництво. Виявлено рівень забезпечення фінансовими
ресурсами будівельних заходів із створення інфраструктури поселень.
Відзначено, що незважаючи на значні суми, які щорічно виділялися на
будівництво у Слобідсько–Українському (Українському) військовому поселенні


6



кавалерії, постійно застосовувався режим жорсткої економії. Нерівномірність
фінансування в різні періоди впливала на темпи будівництва в округах.
Зроблено висновок, що нестача трудових ресурсів, відставання об’ємів
фінансування від потреб округів, яке набуває значних масштабів у першій
половині 1840-х років, сприяли створенню інфраструктури поселень переважно з
некапітальних тимчасових споруд з нетривких матеріалів та за спрощеними
технологіями.
У роботі на підставі великого обсягу зведених статистичних даних
проаналізовано динаміку будівництва об’єктів інфраструктури за роками та
полковими округами. Запропоновано періодизацію процесу розбудови
інфраструктури Українського військового поселення. Встановлено, що перший
або початковий етап тривав з 1817 до 1820 року, другий – між 1822 та 1832
роками, третій продовжувався з 1833 до середини 1840-х років, четвертий можна
визначити в межах від середини 1840-х років до 1857 року, п’ятий або
ліквідаційний продовжувався від 1857 до 1 січня 1864 року.
У висновках узагальнено результати роботи та здобутки дисертанта, а також
сформульовано основні положення, які винесено на захист. Комплексний аналіз
наявних відомостей про створення й розвиток інфраструктури військового
поселення кавалерії на території Слобідсько-Української (Харківської) губернії у
1817–1864 роках дозволив зробити загальні висновки, що цей процес, відбувався
на декількох рівнях – геопланувальному, містобудівному та безпосередньо
архітектурно-будівельному (об’єктному), мав значні відмінності в різних округах
одного регіонального поселення, зазнавав значних часових трансформацій.
Підкреслено, що процес створення інфраструктури в зазначеному вище
регіональному поселенні можна вважати ефективним, бо програма будівництва
була виконана щоправда з урахуванням некапітальних будов. Результати
будівельних заходів щодо створення інфраструктури названо одними з головних
чинників примусової зміни традиційного укладу життя на окремих територіях
Харківської губернії, що стало найбільш глобальним наслідком існування
військових поселень у першій половині XIX століття. Враховуючи всеосяжність


7



інфраструктурних перетворень та висновки сучасних досліджень щодо змін в
агрокультурі, тваринництві, лісівництві, освіті, медичному обслуговуванні,
транспортних комунікаціях тощо, можна говорити про створення нового
культурного ландшафту на території військового поселення кавалерії в
Харківській губернії у 1817–1864 роках.
Подальше вивчення теми має значні дослідницькі перспективи й резерви як
в межах інших регіональних поселень, так і в суміжних дисциплінах
містобудування, архітектурі та охороні культурної спадщини.
Ключові слова: військове поселення, інфраструктура, будівництво, система
розселення, планування, склад об’єктів, законодавча та нормативна база, система
управління, трудові ресурси та кадри, особливості фінансування, динаміка
створення.