Київська Громада в українському національному русі другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Нагайко К. М. Київська Громада в українському національному русі другої
половини ХІХ – початку ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі
спеціальності 07.00.01 – історія України. – Державний вищий навчальний заклад
«Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія
Сковороди». – Переяслав, 2020.
Невпинний розвиток української держави зумовлює важливість вивчення
напрямків, предметом яких виступає розвиток національної самосвідомості в
умовах зародження та становлення української нації. Вітчизняна історична наука
покликана розкривати нові горизонти в дослідженні актуальних та суспільно-
значущих тем. На сучасному етапі важливим є вивчення діяльності суспільно-
політичних осередків національного спрямування. У дисертації виконано наукове
завдання, яке полягає у тому, щоб дослідити роль Київської Громади в
українському національному русі другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Ця
неофіційна українофільська організація, що виникла на межі 1850–1860-их рр.,
об’єднала видатних представників наукової та культурної інтелігенції довкола
створення української національної ідеї. Історія її діяльності як ключового
осередку українського національного руху в заявлених хронологічних межах
дотепер не набула комплексного висвітлення у вітчизняній історіографії. Завдяки
антропологізації історичного знання, увагу дослідників привертають аспекти,
пов’язані з дослідженням суспільно-політичних, культурних та просвітницьких
практик її окремих діячив, їхнього інтелектуального спадку та біографій. Через
з’ясування персонального складу, аналіз взаємозв’язків представників Київської
Громади, зміни їхнього світогляду та ідеології сформовано загальну картину
історії цієї організації, визначено етапи її функціонування. 3

Реалізація наукової задачі дозволила комплексно розкрити основні аспекти
функціонування Київської Громади, визначити її роль в українському
національному русі другої половини ХІХ – початку ХХ ст.
У роботі з’ясовано стан наукового вивчення теми, охарактеризовано
джерельну та теоретико-методологічну базу дослідження. Наявну історіографію
розділено на три хронологічні етапи: 1) перша третина ХХ ст.; 2) друга третина
ХХ ст. – 1980-ті рр.; 3) 1990-ті рр. – 2010-ті рр. Перший етап окреслив науковий
інтерес вітчизняних дослідників до історії існування Київської Громади, як рушія
національного відродження другої половини ХІХ ст. Другий етап розділений на
дві групи – праці радянських та діаспорних дослідників. Перша з них
представлена розвідками, опублікованими з 1952 р. до 1990 р. Друга – працями
українських дослідників у діаспорі, що виходили друком з 1934 р. до 1984 р.
Третій історіографічний етап позначився дослідженням ключових аспектів
діяльності Київської Громади, її окремих постатей та осередків. Виокремлено
дисертаційні дослідження, у фокус яких потрапила тематика з історії
громадівського руху.
Джерельна база роботи складається з опублікованих та неопублікованих
матеріалів, що розділяються на три види: 1) матеріали офіційного характеру:
доноси, анонімні листи, рапорти, доповідні записки; 2) джерела приватного
походження: листування, щоденники, спогади, мемуари, автобіографії; 3) наукові
та публіцистичні праці членів Київської Громади. Використані документи
зберігаються у фондах таких архівів: Центрального державного історичного
архіву у Києві (ЦДІАК), Державного архіву Київської області (ДАКО),
Державного архіву Полтавської області (ДАПО), Інституту рукопису
Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ІР).
Теоретико-методологічну основу дисертаційного дослідження представлено
такими напрямками: інтелектуальна історія, історична антропологія, історія
ментальностей, наративізм (мікронаратив, гранд-наратив), історична пам’ять,
біографістика. Розкриття зазначеної теми здійснено на основі загальнонаукових
принципів: науковості, об’єктивності, історизму, системності, всебічності, 4

комплексності та плюралізму, а також через використання загальноісторичних
(проблемно-хронологічний, історико-системний, історико-генетичний, історико-
порівняльний, синхронний, діахронний) та спеціальних (структурно-
функціональний, просопографічний та біографічний) методів дослідження.
Визначено, що важливими суспільно-політичними чинниками, що вплинули
на виникнення Київської Громади, були українофільські організації початку
ХІХ ст. та визначні діячі українського національного руху, такі як
М. І. Костомаров, П. О. Куліш, Т. Г. Шевченко. Виокремлено два етапи
функціонування Київської Громади: кінець 1850-их – 1860-ті рр. та 1870-ті рр. –
початок ХХ ст. Кількість її учасників упродовж всього періоду діяльності
коливалася від 100 до 500 осіб, що представляли різні соціальні верстви.
Встановлено, що важливим підсумком початкового етапу функціонування
Київської Громади стало формування національної ідеї шляхом здійснення
просвітницьких проектів українофільського спрямування: створення недільних
шкіл, виданням навчальної та художньої літератури, збірників фольклорних
матеріалів, укладання словника української мови, участь громадівців у редакціях
тогочасних часописів. Українофільська діяльність представників Київської
Громади викликала реакційні дії з боку влади. Діяльність окремих її членів
супроводжувалася переслідуваннями, стеженням, арештами та засланнями.
З’ясовано, що в 1870-их рр. – на початку ХХ ст. відбувалося пожвавлення
українського національного руху, посилення інтересу до вивчення власної
минувшини. Важливе місце в діяльності Київської Громади було відведено
науковому вивченню історії України, етнографії, краєзнавству та мовознавчим
дослідженням, значну увагу було приділено редакційно-видавничій роботі.
Велике значення в процесі українського національного відродження
відігравало культурно-мистецьке життя. Вагомим у процесі пропагування ідеї
національної окремішності була публікація літературних творів українською
мовою, створення українського театру та розвиток музики.
Діяльність Київської Громади 1870-их рр. – початку ХХ ст. провадилася в
умовах суттєвої політизації українського національного руху. У цей час у її
середовищі відбулася диференціація відносно культурницьких та політичних
практик. Створені суспільно-політичні осередки, гуртки, товариства, видавництва,
політичні партії, що сприяли втіленню українського національного проекту.
Від часу виникнення й до завершального етапу функціонування Київської
Громади не існувало єдиної форми та сталого складу цієї організації. Беручи
початок з університетських об’єднань кінця 1850-их рр., вона трансформувалась у
різні професійні осередки та в подальшому розчинилась у суспільно-політичних
течіях кінця ХІХ – початку ХХ ст. Втім, її представники повсякчас зберігали
національну спрямованість дій та керувалися прагненням здобути власну
ідентичність в реаліях імперського поневолення. Джерела засвідчують
різноманітні прояви зібрань членів Громади: ініційовані приватно, зумовлені
професійною роботою, здійснені з огляду на суспільно-політичну діяльність.
Характерні для різних етапів існування Київської Громади спільно вони являли
собою взаємоузгоджену систему, в якій формувалися принципи
українофільського руху. Його науково-просвітницькі орієнтири та демократизм,
поміркованість у виборі засобів реалізації були зумовлені передусім складом
учасників, що в переважній більшості тяжіли до системного, послідовного
пошуку моделі національної ідентичності. На основі залучення широкого кола
джерел, вивчення відомостей про членів Київської Громади та їхнього
інтелектуального спадку, показано формування української національної ідеї та її
поступову трансформацію в межах культурно-освітніх та політичних практик.
Практичне значення результатів дисертаційного дослідження –
фактологічний матеріал, висновки та положення можуть бути використані при
написанні наукових праць, довідкових видань, розробці навчальних курсів у
вищих навчальних закладах, що охоплюють період другої половини ХІХ –
початку ХХ ст., та стосуються аспектів історії українського національного руху та
діяльності Київської Громади.
Ключові слова: Громада, Київ, український національний рух, українофіли,
інтелігенція, культура, просвітництво, суспільно-політична діяльність.