Українські церковні музичні осередки кінця XVI – XVIII ст.: особливості формування та діяльності

Трегубенко Т.М. Українські церковні музичні осередки кінця XVI
– XVIII ст.: особливості формування та діяльності. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка МОН України. – Київ, 2019.
Необхідність поглибленого вивчення церковної музики обумовлена її
специфікою як феномена духовної культури, що має глибокий емоційно-
духовний вплив на людину. Властива українському національному
менталітету глибока релігійність та емоційне сприйняття спричинила те, що
церковна музика стала на багато століть головним речником української
музичної культури. Українська духовна пісня зберегла свою культурно-
історичну цінність донині. Музично-поетичні тексти колоритної барокової
доби, наповнені глибоким релігійно-філософським змістом та емоційним
забарвленням, суголосні суспільним запитам сьогодення.
В останні десятиліття вийшла низка праць вітчизняних музикознавців,
присвячених розвитку музичної культури ХVІІ-ХVІІІ ст. Проте ці роботи
переважно висвітлюють аналізовану проблематику у загальному
мистецтвознавчому контексті. Натомість сфера діяльності окремих
церковних музичних осередків до сьогоднішнього часу залишається
недослідженою, як й імена багатьох їх представників з чернечого складу.
Специфіка і новизна представленого дисертаційного дослідження в
тому, що воно виконане на перетині декількох науково-дослідницьких
проекцій – історичної, літературознавчої, релігієзнавчої та мистецтвознавчої.
Водночас переважаючим є історичний контекст, де пріоритетними є джерела
і методологія історичної науки.
Мета роботи – на основі комплексного аналізу опублікованої
літератури та нововиявлених архівних джерел визначити особливості 3
формування та діяльності українських церковних музичних осередків кінця
XVI – XVIII ст., їх вплив на культуру України та Росії.
Наукова новизна роботи визначена постановкою наукової проблеми та
одержаними в процесі її дослідження результатами:
Уперше:
- проведено комплексний аналіз діяльності українських церковних
музичних осередків кінця XVI – XVIII ст.;
- запропоновано новий міждисциплінарний вектор дослідження
української церковної музики на базі поєднання джерел і методології в
галузі історії, літературознавства і мистецтвознавства;
- реконструйовано діяльність музичних осередків при Київській
митрополичій кафедрі та Переяславській архієрейській резиденції;
- здійснено порівняльний аналіз діяльності православних музичних
осередків на Лівобережжі та Слобожанщині з унійними музичними
осередками на Правобережжі;
- виявлено нові факти діяльності українських півчих, регентів, авторів
музичних творів;
- укладено каталог музичних (літургійних та паралітургійних) видань
православних та унійних українських друкарень.
Удосконалено:
- сучасний стан дослідження української церковної музики,
локалізованої в монастирських осередках;
- стан вивчення літургійної складової українського книговидання.
Практичне значення роботи: матеріали дисертаційного дослідження
можуть застосовуватися в дослідженнях з історії України та української
Церкви XVI-XVIII ст., а також стати в нагоді в курсах лекцій,
різнопрофільних культурологічних та музикознавчих студіях.
Робота складається зі вступу, п’ятьох розділів, 16 підрозділів,
висновків, списку використаних джерел і літератури та чотирьох додатків. У
Додатку Б – «Каталог музичних видань українських друкарень, пов’язаних із 4
сакральною музичною практикою» – подано перелік музичного змісту, які
виходили з монастирських і архієрейських друкарень; Додаток В –
«Порівняльна таблиця літургійних і паралітургійних стародруків» – містить
зведені статистичні дані щодо музичних творів провідних українських
православних та унійних друкарень за тематикою; у Додатку Г – «Словник-
довідник українських церковних музичних діячів» – представлено
біографічну інформацію про церковних півчих, регентів, композиторів та
інших осіб, які долучилися до розвитку церковного музичного мистецтва.
Наукові результати дослідження знайшли відображення у 14
публікаціях обсягом понад 7 др. арк., з яких 7 – у фахових виданнях, 1 – в
іноземному науковому виданні. Окремі положення й результати дисертації
додатково відображено у 6 підготовлених автором публікаціях матеріалів і
тез доповідей на наукових конференціях та інших виданнях.
Основні висновки дисертаційного дослідження, що мають наукову
новизну, є такими:
- Українська церковна музика становила об’єкт наукового дослідження
учених різних галузей наук – істориків, філологів, музикознавців. Попри
вагомі здобутки у різних напрямах дослідження проблеми, залишилися
недослідженими як окремі церковні музичні осередки, так і певні аспекти
церковної музичної культури. Джерельна база дисертації сформована
головним чином із комплексу документів з монастирських та єпархіальних
архівних фондів та стародруків літургійного призначення. Тематика
дослідження обумовила його міждисциплінарний характер і поєднання
теоретичних підходів у сфері літературознавства і мистецтвознавства з
методологією історичної науки.
- Самобутній український церковний розспів значною мірою формувався
в київських духовно-просвітницьких центрах – Києво-Печерській лаврі та
Києво-Могилянській академії. Саме в Києво-Печерській лаврі, яка була
традиційним осередком становлення монастирського співу, виник новий
хоровий жанр, що став провідним в українській професійній музиці козацької 5
доби – «києво-печерський партесний розспів» як своєрідний вияв стилю
українського бароко в музиці. Друкарня Києво-Печерської лаври служила
головним постачальником видань літургійного призначення для українських
земель. Києво-Могилянська академія упродовж тривалого часу була
головним центром музичної освіти та своєрідною «кузнею музичних кадрів»
– півчих, регентів та композиторів. Активно функціонувала митрополича
капела, яка задовольняла потреби Київської митрополичої кафедри і
систематично поповнювалася вихованцями Києво-Могилянської академії.
- Формування та діяльність українських церковних музичних осередків
Лівобережжя та Слобожанщини XVII-XVIII ст. мало свою специфіку. На
відміну від автономних київських монастирських центрів Києво-Печерської
лаври і Києво-Могилянської академії Чернігівський і Переяславський
осередки зосереджувалися при місцевих архієрейських резиденціях і
повністю залежали від їхньої особистої зацікавленості. Водночас музичний
центр Слобожанщини гуртувався на базі провідного навчального закладу –
Харківського колегіуму, який давав музичну освіту і функціонував при
тісному зв’язку з Бєлгородською архієрейською капелою. Найпотужнішим
був Чернігівський осередок, створений архієпископом Лазарем Барановичем,
який особисто писав музичні твори і започаткував друкарню для видання
власних праць і богослужбових творів, у тому числі літургійного
призначення.
- Одним із найперших музичних осередків українських земель став
Острозький культурно-просвітницький центр, на базі якого виник
знаменитий «острозький наспів», розвивався хоровий спів та друкувалися
окремі твори літургійного призначення. Значний внесок в розвиток
української музичної культури зробило Львівське братство завдяки розвитку
музичної освіти і літургійним творам братської друкарні, головним із яких
став друкований Ірмолой 1708 року. Особливістю Почаївського музичного
осередку було започаткування традиції публікації українських
іконославильних пісень, яка призвела згодом до появи нотованих збірників 6
духовних пісень 1773 – 1806 рр., головним із яких став «Богогласник», що
вплинув на розвиток подальшої духовної пісенності в Україні.
- Попри перехід в унію осередки Правобережної і Західної України
(Почаївський монастир, Львівське братство) значною мірою зберегли
православний обряд і друк традиційних літургійних творів. Водночас
специфікою діяльності унійних музичних осередків на відміну від
православних обителей було використання музичних інструментів під час
церковних відправ як наслідок їх латинізації. Іншою особливістю був вихід з
друкарень Львова і Почаєва значної кількості видань паралітургійного
характеру, зокрема духовних пісень у вигляді як окремих збірників, так і
додатків до богослужбових видань. У їх складі були твори унійних і
православних авторів, у тому числі на прославу святих обох конфесій.
- Українці були головними кадрами формування і розвитку церковно-
музичного мистецтва в Росії – співаками, композиторами, авторами
музичних творів і посібників з нотної грамоти. За викликами світської і
церковної влади систематично поповнювалася українськими церковними
півчими придворна імператорська капела і провідні столичні обителі
Російської імперії. Резиденції українців, які очолювали російські єпархії,
ставали осередками церковного співу, який базувався на українських
традиціях. Музика була складовою навчального процесу у започаткованих
архієреями-українцями навчальних закладах, які діяли за київським зразком.
- Статистичний аналіз діяльності українських друкарень доводить, що
найпотужнішою за кількістю видань музичного змісту була друкарня Києво-
Печерської лаври (276 видань). З її стін вийшло найбільше Псалтирів (67),
Акафістів (71, у тому числі 27 – Акафістів св. великомучениці Варварі),
Канонів (38), різних служб (31), Служебників (16), Тріодей (10 Пісної і 6
Цвітної). Потужним музичним видавничим осередком українських земель
служив також Почаївський Успенський монастир (120 видань), який
утримував провідні позиції на Правобережжі. У його репертуарі були такі
особливі видання як «Устав церковного пенія» (2), «Величанія праздником» (3), «Празднея» (1), проте найбільше він вирізнявся друком паралітургійних
пісень, 4 з яких вийшли самостійними збірками, а 6 – у складі Гори
Почаївської). Друкарня Львівського Успенського братства (80 видань)
опублікувала найбільше Анфологіонів (6), Октоїхів (12) та Полууставів (6),
єдина видала «Єрмологіон или катавасію» (2). Зі стін друкарні Львівської
єпархії при монастирі св. Юра вперше вийшов нотний збірник «Ірмологіон»,
який пізніше передрукувало Львівське братство (2), Києво-Печерська лавра
(4) Почаївський монастир (4).
Ключові слова: церковний спів, музичні осередки, Православна Церква,
Унійна Церква, Києво-Печерська лавра, Києво-Могилянська академія,
Почаївський монастир, Львівське Успенське братство.