Устав церковний Єрусалимський XV–XVII ст.: кодикологічне дослідження кириличних списків, збережених в Україні

2
АНОТАЦІЯ

Волощенко С. А. Устав церковний Єрусалимський XV–XVII ст.:
кодикологічне дослідження кириличних списків, збережених в Україні. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та
спеціальні історичні дисципліни. – Дрогобицький державний педагогічний
університет імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України; Інститут
української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського Національної
академії наук України, Київ, 2020.

Дисертація присвячена комплексному кодикологічному дослідженню
кириличних списків Уставу церковного Єрусалимського. Рукописні пам'ятки
вивчено як цілісне історичне та культурне джерело. Праця виконана на основі
значного джерельного матеріалу: списків Єрусалимського Уставу, давніх
каталогів, інвентарів, візитаційних матеріалів і стародруків.
Історіографічний аналіз наукових праць засвідчив, що окремого
дослідження цьому типу книг не було присвячено. Досліджувані манускрипти
почали вивчалися у другій половині XIX ст. Василієм Березіним і Миколою
Петровим. Їхні дослідження реалізувалися у виданні наукових каталогів із описом
окремих церковних колекцій, зосереджених у Києві. У цей же період кодекси
також вивчалися з точки зору історико-літургійного напряму, їх тексти
аналізувалися із Студійськими Уставами, що мало і практичну мету –
вироблення сучасного уставу богослужінь. Наукове зацікавлення описом
досліджуваних пам’яток продовжується й у першій третині ХХ ст. – з’являються
описи київських зібрань, опубліковані М. Петровим, Олександром Лебедєвим,
Софією Щегловою, а також рукописних колекцій Львова, здійснені переважно
Іларіоном Свєнціцьким. У радянський період книгознавці займалися
теоретичними проблемами галузі, питаннями мистецької складової пам’яток, 3
дослідження паперу та водяних знаків, палеографії кодексів, маргіналій та ін. У
90-х рр. ХХ ст. кодикологічна наука набирає якісно нових обертів дослідження.
Переосмислюються досвід і напрацювання попередніх поколінь книгознавців,
застосовуються нові методи вивчення книги як комплексного історичного та
культурного надбання людства. На початку ХХІ ст. різні аспекти, пов’язані з
досліджуваними списками Уставів, розглядаються у загальних публікаціях з
історії книги і книжності в Україні, вивчаються їх покрайні записи, кодикологічні
особливості організації блока та оправ, а також публікуються описи Уставів
XVI ст. національних бібліотек у Києві та Львові.
Джерельну основу дисертаційного дослідження безпосередньо становлять
64 кириличних списки Єрусалимського Уставу, які зберігаються в Інституті
рукопису Національної бібліотека України імені В. І. Вернадського, відділі
рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України імені
В. Стефаника, відділі рідкісних книг та рукописів Наукової бібліотеки імені
М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
відділі рукописних, стародрукованих та рідкісних книг імені Ф. П. Максименка
Наукової бібліотеки Львівського національного університету імені Івана Франка,
науково-дослідному відділі документознавства, колекцій рідкісних видань і
рукописів Харківської державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка,
відділі стародруків і рукописів Національного музею у Львові імені Андрея
Шептицького, а також у фондах Закарпатського обласного краєзнавчого музею
імені Тиводара Легоцького і Львівського історичного музею. Проведене
опрацювання джерельної бази дисертації дозволило встановити, що рукописні
кодекси надійшли до сучасних місць збереження у ХХ ст.
На основі вкладних і власницьких записів у книгах, за матеріалами
колофонів, інвентарів і візитаційних описів визначено, як іменувалися
манускрипти у період використання їх за безпосереднім призначенням. Проведене
дослідження назви показало, що пам’ятки називалися Уставом, а не Типіконом,
як пропонували літургісти і богослови у ХІХ і почасти у ХХ ст. 4
Детальне дослідження змісту кодексів дозволило встановити склад і
структуру їх змісту. Рукописи складаються із основної та додаткової частин. В
основній частині вміщено устав церковних богослужінь, місяцеслов, послідування
Чотиридесятниці та П’ятидесятниці, Петро-Павлівського посту, а в деяких
випадках – і Маркових глав. Додаткова частина складається із текстів тропарів,
кондаків, прокименів, алилуаріїв, загальних служб святим та інших послідувань.
У ході дослідження виявлено також наявність різних повчань, окремих приписів
стосовно ведення життя ченців та мирян. Інколи кодекси розпочиналися
передмовами і післямовами. Аналіз тексту дозволив класифікувати кодекси за
п’ятьма групами, визначальним приципом чого була кількість глав Уставу
церковним службам. Окрему увагу присвячено дослідженню місяцеслівної
(календарної) частини пам’яток, яке дозволило визначити культи пошанування
локальних святих, яких ми називаємо києво-руськими, а також святкувань
місцевих празників, пов’язаних переважно із прославленням чудотворних ікон.
Місяцеслов також слугував атрибутуючим чинником при визначенні орієнтовного
часу завершення деяких кодексів.
Філігранологічне дослідження паперу дозволило встановити час створення
кодексів, які визначено від останньої третини XV ст. до початку другої третини
XVII ст. Дослідження колофонів, а також маргінальних записів дозволило
визначити, що дев’ять рукописних книг із 64 містять точний час переписування.
Варто відзначити, що у семи випадках із дев’яти, окрім зазначення року
переписування манускриптів, їх копіювальниками було вказано день і місяць.
Рукописи першопочатково не нумерувалися, лише у першій третині XVII ст. у
трьох списках трапляється проставлення номерів аркушів переписувачем. Перед
формуванням книжкового блока, аркуші об’єднували у зшитки, за нашими
матеріалами дослідження, переважно у кількості 8 арк., а в їхніх нижніх зовнішніх
кутах чи ближче до середини нижнього берега проставлялися сигнатури (номери)
зшитків. Їх записували кириличними цифрами за допомогою коричневого
атраменту, кіноварі та рідше чорнила. Фоліація, або пагінація, аркушів
здійснювалася музейними чи бібліотечними працівниками, коли кодекси ставали 5
предметом досліджень. Нумерація переважно здійснювалася олівцем вгорі
зовнішніх кутів сторінок. Єрусалимські Устави переписано на ганчір’яному
папері білого кольору у другу та четверту частини аркушів, що встановлено при
філігранологічному дослідженні. Розмір дзеркала запису, кількість рядків на
сторінці, розміри літер і міжряддя визначалися форматом блока. Текст пам’яток у
63 кодексах розміщено в один стовпець, лише один рукопис XVI ст. налічує два
стовпці. Зручність користуванням книгами забезпечувалася колонтитулами,
системою рубрикації. Завершення текстів окремих розділів часто виконувалося
шляхом послідовного скорочення рядків із обох боків у V-подібній, чашоподібній
і хрестодібній формах, що надавало мистецької довершеності блока. Списки
Уставу написані півуставним типом письма, встановлено, що у кількох кодексах
XVII ст. півустав з елементами скоропису, а у манускрипті XVI ст. із теренів
сучасної Росії півустав переходить у скоропис. Дослідження письма кодексів
показало, що їх текст міг виконуватися не лише одним переписувачем, їх могло
бути два і більше. Рукописи переважно оздоблені заставками плетінчастого та
рослинного типів. Початки розділів інколи містять плетінчасті та сюжетні
ініціали, однак переважають звичайні кіноварні ініціали без художньої складової.
Для оздоблення пам’яток використовувалися кінцівки, різні за формою, типом і
характером виконання, однак переважають плетінчастого типу. Заголовки
написано в’яззю та кіновар’ю, проте трапляються випадки застосування позолоти
чи жовтої фарби. Дослідження стану збереження рукописних кодексів показало,
що книги активно використовувалися, оскільки сторінки блока містять втрати
паперу, розриви, кутики забруднені жирними плямами. Для подальшого
функціонування рукописів їх реставрували, перешивали блок, виготовлювали
нові оправи, втрачені частини паперу доповнювали іншим папером із
дописуванням втраченого тексту.
Оправи Єрусалимських Уставів у 12 випадках – первинні, тобто часу
створення рукописів. Залежно від місця створення книги, а також її побутування
вони оправлялися (Волинь, Галичина, Закарпаття, Київщина та російські
території). За особливостями оздоблення, конструкції та техніки ми встановили 6
інтролігаторські майстерні, тобто місця створення оправ, – Києво-Печерська та
Троїце-Сергієва лаври і Львівське Успенське братство. За матеріалами записів
з’ясовано, що вторинні оправи виготовлювалися в Унівському монастирі та на
парафіях. Матеріалом для оправи слугували дерев’яні дошки, поволочені шкірою.
Кришки оздоблювалися блінтовим і золотим тисненням за допомогою
інтролігаторських інструментів: кліше, штампів, накаток і дорожників.
У дослідженні з’ясовано імена переписувачів списків Уставу церковного
Єрусалимського. Цими людьми були представники чоловічої статі та особи,
наближені до Церкви. У 12 кодексах із 64 віднайдено інформацію про їх
створювачів, які були священиками, дияконами, ченцями, дяками, дітьми
церковнослужителів і мирянами. Манускрипти виконувалися на замовлення
духовенства, парафіяльних громад і світських осіб. Кодекси вкладалися до
монастирських і парафіяльних храмів представниками духовенства, родинами і
групами людей без кровної спорідненості.
За матеріалами дослідження локалізації створення та міграції манускриптів
встановлено, що 53 пам’ятки створено на сучасних територіях України (Волинь,
Галичина, Закарпаття, Київщина, Поділля) і на її етнічних землях, у межах
Російської Федерації (10 списків) і на історичних землях Молдови (одна книга).
За даними покрайніх записів, а також інвентарних описів, давніх каталогів і
візитаційних матеріалів, визначено історію побутування кодексів. За проведеним
джерелознавчим дослідженням встановлено, що на Галичині побутувало 23
рукописи, Волині – сім, Київщині – сім, Закарпатті – два, Поділлі – один і на
сучасних російських територіях – вісім. Маргінальні записи дозволили
встановити три групи міграції книг: у межах регіону створення – 15 кодексів,
міжрегіональному переміщенню піддавалися п’ять пам’яток та із сучасної
Російської Федерації до сучасної території України потрапило сім рукописних
книг.
Реалізовано комплексне кодикологічне дослідження кириличних списків
Уставу церковного Єрусалимського, переписаних в останній третині XV – другій
третині XVII ст. і збережених в українських бібліотечних і музейних фондах як 7
ключові джерела до історії кириличної рукописної книги, книжної культури
України, історії повсякдення та уявлень, а також особливостей релігійної
культури і літургіки.
Охарактеризовано склад і структуру змісту пам’яток, а також з’ясовано, як
називалися досліджувані кодекси користувачами. Здійснено датування
рукописних книг, досліджено обсяг рукописів, встановлено формат блока і розмір
аркушів, матеріал письма, структуру пам’яток, організацію тексту і сторінки,
проаналізовано письмо, елементи оздоблення і стан збереженості книг. Визначено
час і місце створення оправ, вивчено техніку їх виготовлення та оздоблення.
Досліджено імена переписувачів Єрусалимських Уставів, рід їхньої діяльності та
соціальне походження. Встановлено замовників пам’яток і їх вкладників.
Насамкінець простежено локалізацію створення, побутування та подальшу долю
досліджуваних манускриптів до моменту надходження до сучасних місць
збереження.
Наукова новизна отриманих результатів дисертаційного дослідження
полягає у тому, що вперше в українській історіографії проведено комплексне
кодикологічне дослідження списків Єрусалимського Уставу, збережених в
Україні, як цілісного історичного джерела, продукту історії та культури
минулого; вперше досліджено склад і структуру змісту цих пам'яток, вивчено
внутрішні та зовнішні кодикологічні особливості цього типу книги; вперше усі
виявлені пам'ятки атрибутовано. Також уперше реконструйовано історію
побутування кожної пам'ятки від моменту написання до часу потрапляння у
фондосховища та наукового опрацювання.
Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що результати
дисертаційного дослідження можуть бути використані при вивченні інших
кириличних рукописних книг богослужбового характеру; написанні досліджень з
історії рукописної книги в Україні, книжної культури, історії Церкви, літургіки,
історії повсякдення та релігійної культури; підготовці методичних рекомендацій з
опису та атрибуції манускриптів і каталогів. Ключові слова: Устав церковний Єрусалимський, кодикологія, рукописна
книга, кириличні списки, бібліотека, музей.