Пам'ятки пушкарівського типу у верхньому палеоліті північної України

Васильєв П.М. Пам’ятки пушкарівського типу у верхньому палеоліті
північної України – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.04 – Археологія. – Інститут археології НАН України, Київ,
2019.
Дисертаційна робота є результатом багаторічних археологічних
досліджень, які з перервами тривають з 1932 р. по наш час на двох групах
пам’яток поблизу сіл Пушкарі та Клюси Чернігівської області. Увагу вивченню
пушкарівських стоянок у свій час приділили такі археологи як М.Я. Рудинський,
М.В. Воєводський, П.І. Борисковський, І.Г. Підоплічко, І.Г. Шовкопляс,
М.І. Гладких, Д.В. Ступак, а останні 35 років – В.І. Бєляєва. Накопичений за цей
час великий масив інформації потребує систематизації та узагальнення. Робота
вводить в науковий обіг крем’яний матеріал, який в силу різних обставин не був
належним чином опублікований раніше. Крім того, дисертація представляє
результати сучасних археологічних досліджень проведених автором протягом
останніх десяти років.
Окрім численних колекцій крем’яних виробів, на пушкарівських пам’ятках
виявлено залишки житлових споруд із внутрішніми та зовнішніми зонами
життєдіяльності зі спеціально відібраними фауністичними рештками. У
конструктивних елементах виявлених об’єктів прослідковується певні принципи
та закономірності, що демонструють окремий тип житлових конструкцій, тобто
своєрідний варіант адаптації людини до умов навколишнього середовища.
Після перших розкопок широковідомої верхньопалеолітичної стоянки
поблизу с. Мізин (Коропський р-н Чернігівська обл.) постала проблема заселення
басейну р. Десна у добу верхнього палеоліту, яка в історіографії відома як
«мізинська». Саме для її вирішення у 1932 р. М.Я. Рудинський провів комплексні
археологічні розвідки північніше мізинської стоянки, в процесі яких і було 3
виявлено групу стоянок поблизу с. Пушкарі (Новгород-Сіверський р-н,
Чернігівська обл.).
Пушкарівські пам’ятки стали відомі широкому загалу після комплексних
робіт Деснинської експедиції на чолі з М.В. Воєводським (1937-1938, 1940, 1946
рр.). Під час цих масштабних розкопок було вперше досліджено стоянки Пушкарі
ІІІ, Погон (Пушкарі VIII), Бугорок/5-й метр (Пушкарі ІХ). Але справжньою
сенсацією стало відкриття великої житлової конструкції в розкопі Пушкарів І, яку
досліджував П.І. Борисковський.
У 1965-1966 рр. було відкрито та досліджено нову верхньопалеолітичну
пам’ятку Клюси (с. Клюси Сновський р-н Чернігівська обл.). В процесі розкопок
пам’ятки І.Г. Шовкоплясом було отримано виразну колекцію крем’яних виробів,
що за своїми морфологічними та типологічними особливостями мали прямі
паралелі в крем’яній колекції з Пушкарів І. Таким чином, стало відома перша
аналогія пушкарівським пам’яткам за межами розташування групи поблизу с.
Пушкарі. У 2002, 2005 рр. нові дослідження під керівництвом Д.В. Ступака,
доповнили колекції вже існуючого матеріалу, та підтвердили перспективність
подальших археологічних робіт.
Сучасні дослідження на Пушкарях були поновлені у 1981 р.
ленінградською дослідницею В.І. Бєляєвою, яка продовжила вивчати поселенські
ділянки Пушкарів І. Було відкрито нові ділянки із житловими об’єктами –
розкопи V та VII, що дало змогу по новому оцінити структуру та динаміку
заселення цієї території в давнину, простежити певні закономірності та
особливості. Нові матеріали отримані в ході досліджень 2011-2014 рр. стоянки
Погон, дозволили суттєво поглибити наші знання щодо динаміки та хронології
заселення не лише на прикладі обмеженої ділянки, а і в значно ширшому
просторово-часовому діапазоні.
Із часів відкриття пушкарівської групи пам’яток серед дослідників
дебатується питання щодо часу існування та місця пам’яток пушкарівського типу
серед культурних проявів верхньому палеоліті як України, так і Східної Європи
загалом. Зазначена наукова проблема отримала широке висвітлення у наукових 4
працях багатьох палеолітознавців, зокрема і на шпальтах фундаментальних
академічних видань. Проте вона не втратила своєї актуальності і зараз.
Палкі дискусії серед фахівців про культурно-хронологічне місце пам’яток
пушкарівського типу у верхньому палеоліті Східної Європи затяглися майже на
80 років. Проблема виглядає ще більш рельєфно на тлі розробленої на сучасному
науковому рівні періодизації палеолітичних пам’яток сусідніх територій –
басейнів Дністра, Середнього Дніпра, Надчорномор’я, Надазов’я, Центральної
України, Криму, Середнього Дону.
Таким чином, нагальною необхідністю сучасного українського
палеолітознавства є культурно-хронологічна інтерпретація яскравого культурного
явища верхнього палеоліту України – пам’яток пушкарівського типу, на
широкому тлі палеоліту Центрально-Східної Європи. Дисертаційне дослідження
передбачає обробку великого масиву палеолітичних матеріалів, і введення їх до
наукового обігу. Це дасть підстави для визначення особливостей морфології
знарядь, специфіки техніки їх виробництва, функціональних особливостей
виробів пам’яток пушкарівської традиції, відкриє шлях до пошуків аналогій
комплексам цього типу. Через всебічний типолого-статистичний аналіз
крем’яного інвентарю, із застосуванням сучасних методичних розробок вивчення
крем’яних колекцій, планується визначити специфіку пам’яток пушкарівського
типу, їх культурне та хронологічне місце в палеоліті території України та
прилеглих регіонів.
На основі проведеного порівняльного аналізу крем’яних комплексів
верхньопалеолітичних пам’яток Пушкарі І, Погон та Клюси було виявлено низку
спільних та відмінних рис, що відображаються у технології розщеплення
крем’яної сировини та застосуванням певних прийомів для виготовлення знарядь
праці. Своєрідною спільною ознакою для всіх трьох крем’яних комплексів є
використання виходів місцевої сировини, яка транспортувалася безпосередньо з
родовища на стоянку. Пушкарі І та Погон розташовані поруч із відслоненнями
потужних горизонтів деснянського кременю, який активно використовували
мешканці стоянок. На стоянці Клюси обмежений ресурс крем’яної сировини 5
змушував мешканців отримувати з ядрища максимальну кількість заготовок.
Свідченням цього є велика кількість спрацьованих нуклеусів, і перевага серед них
двоплощадкових ядрищ різних варіацій.
У цілому процес розколювання крем’яної сировини багато в чому залежав
від індивідуальних вмінь і навичок майстра, хоча часом мав ситуативний
характер. Кремінь розколювали із застосуванням спеціалізованих знарядь –
відбійників і ретушерів, абразивів тощо, які використовувалися на різних етапах
обробки сировини. Увесь технологічний процес розколювання, від підготовки
нуклеуса до виготовлення знарядь праці, добре прослідковується на матеріалах
представлених у зібраннях. Метод ремонтажу дозволив відтворити послідовність
дій та виявити способи, які застосовувалися при розколюванні.
Для виготовлення знарядь праці використовувався весь спектр отриманих
пластинчастих сколів. Характерною особливістю представлених комплексів, є
практично повна відсутність мікропластинчастого компоненту. За допомогою
ретушування здійснювалася модифікація заготовки, під час якої їй надавалась
остаточна форма відповідно до задуманого типу виробів. Окрім форми, можливо
було регулювати метричні параметри довжини, ширини та товщини. Також, за
допомогою ретушування оформлювали робочі леза, пригострювали їх, або
виділяли. Інший спосіб обробки заготовки представлений різцевими сколами,
принцип нанесення яких багато в чому моделюється з процесу розколювання.
Вироби зі вторинною обробкою представлені сталими типами та серіями,
що в цілому відображають господарську специфіку пам’яток, і складаються з:
виробів з притупленим краєм, вістрями великих форм, ретушованими
пластинами, пластинками та відщепами, різцями, скребачками, проколками,
долотоподібними, виїмчастими, комбінованими знаряддями. Серед виробів
помітне переважання знарядь мисливського оснащення, які представлені двома
великими групами: вістрями великих форм та виробами з притупленим краєм.
Перші, виготовлені на масивних пластинах, найбільших з отриманого діапазону
сколів, що мають виділену проколюючу частину з довгим ріжучим лезом. Друга 6
категорія представлена вістрями та прямокутниками, які виконували функцію
вкладенів до складних композитних знарядь.
Таким чином, простежені характерні риси крем’яних комплексів
підтверджують думку попередніх дослідників, про помітну своєрідність
представлених пам’яток у порівнянні з іншими. За сукупністю низки специфічних
ознак, що притаманні цим крем’яним комплексам, простежуються основні спільні
тенденції та напрямки, які дозволяють об’єднати їх в єдину своєрідну групу
пам’яток пушкарівського типу.
На основі проведених досліджень та спостережень в цілому господарсько-
побутовий комплекс пушкарівських пам’яток, можна охарактеризувати як
мисливсько-збиральницький. Мисливська діяльність чітко відображена у
знаряддях праці, які призначались і для полювання, і для подальшого білування
здобичі та використання отриманих ресурсів – кістка, бивень, шкіра. Окрім
вірогідного збиральництва для задоволення харчових потреб, на стоянках
зафіксовано транспортування сировини: фауністичної, крем’яної, природніх
мінералів (вохра, крейда).
Представлені пам’ятки демонструють стадіальний розвиток матеріальної
культури первісної людини на конкретній території, в конкретний проміжок часу.
Відповідно до цього, ми маємо розглядати Пушкарі І та Клюси серед інших явищ,
що функціонували на межі максимуму останнього зледеніння в Європі (19 тис.
р.т.) і дещо передували їх катастрофічним наслідкам. Матеріали Погону
демонструють більш ранній етап розвитку носіїв пушкарівської традиції в межах
граветського технокомплексу, що свідчить про тривалу динаміку та хронологію
заселення людиною Середнього Подесення в палеоліті.

Ключові слова: верхній палеоліт, гравет, граетський технокомплекс,
Північна Україна, Середнє Подесення, пам’ятки пушкарівського типу, крем’яний
комплекс.