Фортифікація салтівських лісостепових городищ

Свистун Г.Є. Фортифікація салтівських лісостепових городищ. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.04 – археологія. – Інститут
археології НАН України, Київ, 2019.

Дисертація присвячена комплексному вивченню воєнної архітектури та
конструкцій оборонних споруд салтівських лісостепових городищ.
Наукова новизна полягає в тому, що в ній уперше:
- предметно окреслений сучасний стан джерельної бази та історії
накопичення знань з обраної теми;
- проаналізовано природно-географічні умови досліджуваного регіону з
метою з’ясування доступних будівельних матеріалів та можливості їх
використання при спорудженні оборонних споруд у салтівському лісостепу;
- охарактеризовано топографічні умови та з’ясовано принципи
розміщення укріплень в умовах тієї чи іншої місцевості;
- систематизовано інформацію про всі залишки оборонних споруд
салтівського лісостепу;
- охарактеризовані археологічно зафіксовані елементи фортифікаційних
споруд;
- досліджено питання конструктивно-технологічних особливостей
оборонних елементів городищ;
- створено класифікацію городищ за ознаками планування та організації
оборони.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати
можуть бути використані в лекціях і спецкурсах з історії середніх віків, при
підготовці науково-популярних і краєзнавчих публікацій, у розробці екскурсій і

3
тематико-експозиційних заходів музеїв. Отримані під час вивчення городищ
фізичні, конструктивні і технологічні характеристики їх оборонних споруд є
винятковим за інформативністю початковим матеріалом для реконструкції
фортифікацій, правильного оцінювання покладених на них завдань за доби
раннього середньовіччя. Результати проведеного дослідження можуть
слугувати науковим обґрунтуванням проектних рішень для здійснення
реконструкторських та реставраційних проектів на усіх детально розглянутих у
дисертації спорудах.
Основним джерелом для вивчення салтівської лісостепової фортифікації є
здобуті під час археологічних досліджень рештки оборонних споруд городищ.
Це 33 пам’ятки, які розташовані в лісостеповій частині басейнів річок
Сіверський Донець, Оскіл, Тиха Сосна та Дон. Звітна та польова документація
експедицій зберігається в наукових архівах різних установ. Певним
доповненням до цього масиву матеріалів є публікації, що належать переважною
більшістю авторам розкопок пам’яток ХХ – початку ХХІ ст.
Історію археологічних досліджень салтівських фортифікацій лісостепу
було розпочато на початку ХХ ст. В.О. Бабенком. Вивченню лісостепових
городищ і, зокрема, їх оборонних споруд у різні роки також приділяли увагу
С.А. Семенов-Зусер, І.І. Ляпушкін, Б.О. Рибаков, Б.А. Шрамко, Р.І. Ветштейн,
О.В. Іченська, Д.Т. Березовець, А.Г. Ніколаєнко, В.С. Фльоров, С.О. Плетньова,
Г.Є. Афанасьєв, Р. Рашев, Д. Васілєва, А.В. Криганов, В.В. Колода,
Н.В. Чернігова, Г.Є. Свистун та ін.
Застосовані в роботі методи дали змогу дослідити особливості
фортифікацій салтівських лісостепових городищ.
Аналіз природно-географічних умов дозволив з’ясувати, що в
лісостеповій зоні в достатній кількості були наявні основні будівельні
матеріали, які використовувалися давніми будівельниками: дерево, глина,
каміння тощо. З метою досягнення необхідних характеристик оборонних
конструкцій салтівські будівельники виготовляли штучні будівельні матеріали

4
– цеглу. Безперечно, що наявні будівельні матеріали в місцях тієї чи іншої
пам’ятки впливали на архітектурні форми споруд. За використаними
матеріалами салтівські лісостепові городища поділяються на деревно-земляні
та муровані із застосуванням в якості основного будівельного матеріалу
каміння (пісковику або крейди), цегли або синкретики цих різновидів.
З урахуванням даних історичної географії та геології, лісостепові
салтівські городища відігравали роль воєнно-стратегічних та, імовірніше за все,
соціально-політичних центрів так званих гнізд поселень в лісостеповій частині
Сіверського Дінця, Осколу та Тихої Сосни. Вони утворювали захисну
стратегічно важливу оборонну лінію вздовж указаних річок та поблизу дельт їх
приток і були розміщені на стратегічно важливих місцях, вигідних із погляду
оборони та контролю навколишньої місцевості. Це переважно високі корінні
миси чи останцеподібні підвищення правого берега в місцях бродів, через які
протягом тривалого часу пролягали давні сухопутні дороги. Не можна
виключати і певної ролі городищ відносно контролю водних шляхів, які
пролягали по річках, на яких ці городища були розташовані. Вірогідні частково
пов’язані з цим шляхи вздовж русел, а також пересування в зимовий час по
льоду замерзлих водних артерій.
Контролем переправ через ріки пояснюється, перш за все, те, що ціла
низка таких фортифікаційних пунктів влаштовувалася та в подальші часи
відновлювалися на одному й тому ж місці за різних історичних періодів – добрі
захисні властивості місцевості, можливість часткового використання залишків
оборонних споруд попередніх часів та необхідність контролю давніх переправ
ставали вирішальними факторами. Тому нам відома ціла низка салтівських
укріплень, які були зведені на залишках городищ раннього залізного віку та, у
свою чергу, були поновлені за часів пізнього середньовіччя під час колонізації
території Поля (Дикого Поля) українсько-російськими переселенцями в XVI–
XVIII ст. На підтвердження ролі городищ як пунктів контролю переправ може
слугувати такий приклад, як збіг їх місцерозташування з бродами.

5
Згідно з такою важливою деталлю як просторова структура оборонних
ліній, городища поділяються на одноструктурні (прості) і багатоструктурні
(складні). Прості (тип I), у свою чергу, поділяються на два види: мають
чотирикутне планування і одне дворище з однією лінією оборони (вид 1А), а
також двома і більше суміщеними оборонними лініями (вид 1Б); максимально
використовують рельєф місцевості і не мають суміщених ліній оборони
(вид 2А), а також мають суміщені оборонні лінії (вид 2Б). Складні (тип II)
поділяються на три види: з чотирикутним плануванням цитаделі і не мають
суміщених ліній оборони (вид 1А), а також мають суміщені оборонні лінії
(вид 1Б); з округлим плануванням цитаделі і не мають суміщених ліній оборони
(вид 2А), а також мають суміщені оборонні лінії (вид 2Б); максимально
використовують рельєф місцевості і не мають суміщених ліній оборони
(вид 3А), а також мають суміщені оборонні лінії (вид 3Б).
Усі оборонні споруди влаштовувалися за декількома комплексними
поєднаннями їх видів: за системами «рів-вал» і «ескарп-вал», «рів-стіна» і
«ескарп-стіна». Вони максимально враховували особливості рельєфу,
забезпечуючи максимальну зону обстрілу перед фронтом та домінування над
ним у висотному відношенні.

Ключові слова: городища, оборонні споруди, лісостеп, фортифікація,
салтівська культурно-історична спільність, ескарп, рів, вал, стіна, каміння,
цегла.