Становлення та розвиток фортифікаційних технологій оборонних комплексів Західної України (XII-XVIII століття)

Аносова В. С. Становлення та розвиток фортифікаційних технологій оборонних комплексів Західної України (XII-XVIII століття). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних
наук(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.07 – Історія науки й техніки,
Київ, 2019.
Дисертація є першим комплексним узагальненим дослідженням, у
якому розглянуто становлення та розвиток фортифікаційних технологій
оборонних комплексів Західної України (XII-XVIII ст.). Територіальні межі
обраного в досліджені регіону охоплюють терени восьми сучасних областей:
Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Волинську, Рівненську,
Хмельницьку, Чернівецьку та Закарпатську. Вибір зазначеного регіону
обумовлений локалізацією об’єктів фортифікаційного значення, що були
нами обрані для дослідження.
У дисертації відображено історію розвитку та процеси трансформації
технологій фортифікаційного будівництва оборонних споруд на теренах
сучасної Західної України протягом XII-XVIII ст., в контексті розвитку
військової техніки; на прикладі двадцяти чотирьох замків (замок в
Меджибожі, Олеський, Острозький, Кам'янець-Подільський, Чортківський,
Клеванський та Угончацький замки, замкові комплекси в с. Бережани, в с.
Добромилі, в с. Квасові, в с. Пневі. До більш пізнього часу відносяться: замок
в Старому Селі, замок в Поморянах, Теребовлянський, Олицький,
Золочівський, Підгорецький, Збаразький, Луцький, Ягільницький, Бучацький,
Сутковецький, Микулинський замки, а також замок у Бродах та замок у
Токах) західноукраїнського регіону простежені особливості регіонального
фортифікаційного будівництва в зазначений період. Виявлено основні
чинники, що впливали на розвиток фортифікаційного будівництва.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:


3



- вперше комплексно представлено історію розвитку фортифікаційних
технологій, що використовувались протягом XII-XVIII ст. при будівництві
оборонних об'єктів, розташованих на теренах сучасної Західної України;
- на основі аналізу дванадцяти чотирьох збережених оборонних об'єктів
досліджено загальні тенденції в розбудові та трансформації фортифікаційних
споруд; виявлено чинники, що вплинули на зазначені процеси;
- вперше проведено порівняльний аналіз українського та
західноєвропейського середньовічного фортифікаційного будівництва,
виявлені взаємозв'язки з точки зору історії науки і техніки;
- створено системну модель, що відображає взаємопов’язані чинники,
котрі впливали на розвиток фортифікаційних технологій в конкретному
регіоні (додаток 30);
- виділені основні етапи розвитку фортифікаційних технологій
західноукраїнського регіону, простежені основні тенденції характерні для
кожного етапу;
- сформульовані пропозиції щодо збереження та раціонального
використання фортифікаційних споруд в якості пам'яток історії та культури
українського народу.
- введенні до наукового обігу фактологічного матеріалу, що міститься у
масиві неопублікованих джерел, які складають джерельну базу дослідження.
Практичне значення дослідження визначається тим, що його висновки
та результати можуть бути використані в узагальнених та спеціальних
історичних, археологічних, краєзнавчих працях, а також в працях з історії
науки й техніки, історії будівництва, військової історії та фортифікації
українських і польських науковців; для розробки підручників і навчальних
посібників для студентів вищих навчальних закладів, де вивчається історія
України та української культури, історія науки й техніки, краєзнавство,
військова історія; у лекційних курсах з історії України та історії
європейських держав, зокрема, Польщі та Литви, лекційних курсах з історії
дипломатії та історії світової торгівлі; у науково-дослідній, археологічній та


4



науково-просвітницький діяльності організацій та установ наукового
профілю, музеїв і заповідників України й Польщі.
Здійснений аналіз вітчизняної та закордонної історіографії дозволив
дійти висновку, що досліджувана проблематика не знайшла комплексного та
узагальненого висвітлення з точки зору історії науки й техніки у науковій
літературі. Технології фортифікаційного будівництва на теренах Західної
України XII-XVIII ст., становлення та розвиток яких має особливе значення з
огляду на геополітичне розташування регіону, ніколи не ставали об’єктами
спеціальних наукових студій.
До роботи над дисертаційним дослідженням залучено неопубліковані
джерела, що характеризують різні етапи існування замків та оборонних
споруд на західноукраїнських землях. Згруповано та проаналізовано
документи, які умовно класифіковано за видами. Розглянутий комплекс
джерел характеризується репрезентативністю, вірогідністю та автентичністю.
Використання всіх наведених вище документальних матеріалів, чималу
кількість яких введено до наукового обігу вперше, з одночасною їх
критичною оцінкою, та узагальнене осмислення наукового доробку
попередників дали змогу вирішити основні завдання дисертаційної роботи.
Вивчено історію поширення монументального будівництва на теренах
Київської держави в результаті тісних взаємозв'язків в X-XI ст. саме з
Візантією. В цей період особлива увага в зовнішньополітичних відносинах
приділялася релігійним зв'язкам між державами, що спочатку, відбилося в
культовому зодчестві та мистецтві Київської Русі в зазначений період.
Починаючи з XII ст. саме загострена загальна військово-політична
ситуація стала поштовхом для масштабної розбудови оборонних споруд,
розвитку методів ведення бою та оборони укріплених поселень, що у свою
чергу, сприяло розвитку фортифікаційних технологій у XII-XIII ст. Завдяки
ряду зрушень у військово-політичній організації країни в цей час оборонне
зодчество виділилося як окрема галузь будівництва.


5



В ході дослідження була висвітлена історія зародження перших
кам'яних укріплень та технологій їх будівництва на західноукраїнських
землях, визначені передумови й особливості їх формування відповідно до
змін військово-політичної ситуації в західних регіонах держави у XII-XIV ст.
Аналіз військово-політичної ситуації на західних землях колишньої
Київської Русі у XV-XVII ст. дозволив зробити висновок, що саме постійна
загроза військових зіткнень сприяла розвитку фортифікаційних технологій та
їх втіленню під час будівництва нових та при перебудові вже існуючих на
той час оборонних об'єктів в зазначений період. Досліджена специфіка
формування фортифікаційних об'єктів за доби Середньовіччя, визначені їх
причини та особливості, виділено чотири основних етапи у процесі розвитку
технологій фортифікаційного зодчества.
Ключові слова: будівництво, Волинь, Галичина, історії науки й техніки,
оборонні комплекси, палаци, технології, укріплення, фортеці, фортифікація.