Питання матеріальних і людських ресурсів сільськогосподарського виробництва України 1953 - 1964 рр. у радянській та сучасній українській історіографії

Карасевич О.О. Питання матеріальних і людських ресурсів
сільськогосподарського виробництва України 1953 - 1964 рр. у
радянській та сучасній українській історіографії. -
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
історичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 07.00.06
“Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні
дисципліни”. - Черкаський національний університет імені
Б. Хмельницького, Черкаси, 2019.
У дисертації на матеріалах історичної літератури та інших
джерел всебічно проаналізовано умови й підстави конкретних
законодавчих положень і рішень, які повинні були забезпечити
українське село в період 1953 - 1964 рр. матеріально-технічними і
людськими ресурсами. Водночас здійснено переосмислення праць
вітчизняних і зарубіжних істориків, з’ясовано стан і ступінь
наукової розробки зазначеної проблематики, визначено методику
подальшого напряму дослідження проблеми.
Об’єктом дослідження є історіографічний комплекс
матеріального і кадрового забезпечення сільськогосподарського
виробництва України 1953 - 1964 рр.
Предмет дослідження - висвітлення питань матеріальних і
людських ресурсів сільськогосподарського виробництва України
зазначеної доби у радянській та сучасній українській історичній
літературі.
Автором запропоновано такі чотири історіографічні періоди
щодо вивчення питань матеріальних і людських ресурсів
сільськогосподарського виробництва України періоду 1953 - 1964
рр.: 1) 1953 - 1964 рр. - становлення історичних знань із питань
матеріально-технічного і кадрового забезпечення українського селаз
у період самих реформ за цими напрямами; 2) 1965 - 1985 рр. -
оцінка матеріально-технічного і кадрового забезпечення
українського села 1953 - 1964 рр. дослідниками “брежнєвського
періоду”; 3) 1985 - 1990 рр. - зміни в оцінках матеріальних і
людських ресурсів сільськогосподарського виробництва України
часів правління Хрущова в період “горбачовської перебудови”; 4)
1991 - 2018 рр. - розгортання наукової критики та розширення
історіографічного поля оцінок матеріально-технічного і кадрового
забезпечення українського села 1953 - 1964 рр. дослідниками
незалежної України.
Встановлено, що формування первинного історичного бачення
політики радянської влади щодо матеріального й кадрового
забезпечення сільськогосподарського виробництва “хрущовської
доби” відбувалося в специфічних умовах тогочасної дійсності.
Особливо на цьому позначились ідеологічна й економічна
конфронтації Радянської держави з країнами Заходу.
Внаслідок проведеного аналізу автором показано, що як в
період правління М. Хрущова так і в подальшому модернізація
виробництва сільськогосподарської продукції в Україні подавалася
дослідниками виходячи з чітких настанов Комуністичної партії,
рішень її з’їздів, пленумів та інших партійних форумів.
Характерною ознакою усієї тодішньої радянської історіографії була
зосередженість на проблемах сучасності й пропагуванні настанов
партійних лідерів.
Доведено, що дискусія про боротьбу соціалістичного та
капіталістичного типів економік за право називатися
ефективнішими у вирішенні питань матеріального виробництва та
загального добробуту більшості громадян ставила перед
дослідниками різного профілю низку історіографічних завдань. При
цьому радянські науковці намагались показувати у вигідному світлі4
вже здійснені радянською владою реформи в аграрній сфері, які
торкались насамперед тематики усуспільнення засобів виробництва
одночасно з розподілом отриманих прибутків і освоєння технічних
новинок колгоспним селянством.
Аналіз наявної історіографії “хрущовської доби” виявив, що
діяльність компартійних організацій в українському селі отримала
найпозитивнішу оцінку в працях українських радянських істориків.
Вони допомагали читачам дізнатись про радикальні і в той же
момент популістичні ініціативи влади в сфері народного
господарства, показували приклад у механізації, електрифікації,
хімізації, меліорації й інших формах і способах удосконалення
сільськогосподарського виробництва. Однак, конкретні практичні
проблеми, з якими стикалося колгоспне селянство, у своїх працях
українські історики розглядали значно рідше, ніж це було в
тогочасній спеціальній літературі.
Зазначено, що серед проблемних питань матеріального і
кадрового забезпечення українського села доби Хрущова, яких
торкались українські радянські історики, виділялись: критика
деяких парторганізацій за слабку участь саме у виробничій
діяльності колгоспів, постановка питання реальної матеріальної
зацікавленості колгоспного селянства, дискусія про достатність
державних капіталовкладень у сільськогосподарське виробництво
УРСР, трудова міграція, спричинена потребою надавати шефську
допомогу селам, програма освоєння цілини (І. Кожукало, І. Шульга,
Д. Костенко, Є. Талан).
Автор наголошує, що радянські історики зображували
пролетаріат, як прогресивнішу за “відстале” селянство силу. У
тогочасній історіографії дослідники нерівномірно розподіляли
увагу до різних регіонів УРСР: навіть у роботах, присвячених
сільськогосподарському виробництву, значно більше уваги5
приділялося промисловим східним регіонам радянської України,
аніж центральним або західним. Водночас джерельною базою до
вказаних досліджень слугували винятково партійні документи, тоді
як матеріали інспекцій і критичні дописи фахівців зустрічались
вкрай рідко.
У дисертації простежено вплив на історіографічну ситуацію й
управлінських якостей партійних керівників. Проаналізовано, що в
діяльності Хрущова є підстави виділяти два періоди: ранній, в
якому він поводився відносно демократично, і пізній (з 1960 р.) -
власне волюнтаристський. Відповідно до цього управлінська
модель “авторитарного патерналізму” в системі “керівник -
підопічний” відображалася на вертикалі влади в радянській
державі, впливала на наукові інституції, їхні плани, програми і
самих дослідників.
Встановлено, що поряд із істориками в добу Хрущова історію
українського села активно досліджували і писали економісти
Радянської України. Окрім культивування ідеологічних гасел
пов'язаних із “високою активністю трудящих” та “масовими
всенароднами соціалістичними змаганнями”, вони інколи
розробляли достатньо ґрунтовні теми, що давало підстави
визнавати їхню помітну роль в історичних дослідженнях (М.
Гурєєв, В. Гельман, В. Мельниченко, І. Галь, Л. Ровчак).
Конкретними виявами цього стали доведення економістами
ефективності механізації, окремі закиди до роботи науково-
дослідних установ і конструкторських бюро, недоліки і шляхи
поліпшення короткострокового кредитування колгоспів тощо.
Виявлено, що в період “брежнєвського застою” М. Хрущов, як
головний творець аграрних перетворень, зникає з поля зору і
текстів дослідників. На передній план тогочасних праць виходить
його наступник Леонід Брежнєв і рішення, ухвалені вже за нього.6
Дослідники намагались розібратися у послідовності аграрних
перетворень Микити Хрущова, апелювали до його здобутків,
використовували статистику і змальовували тяглість і передачу
аграрної політики від одної політичної команди до іншої.
У роботі деталізовано історіографічну оцінку аграрних
перетворень Микити Хрущова та ставлення до матеріально-
технічного і кадрового забезпечення українського села в добу
“горбачовської перебудови”. По-перше, вона полягала в поверненні
до визнання правильності курсу, взятого партією в 1953 р. щодо
підтримки державою сільського господарства. По друге, історики
часом вдавались до різкої критики заходів Хрущова, які справді
були провальними, половинчастими або ж несвоєчасними. Зокрема
вони вказували на неможливість колгоспів ефективно скористатися
технікою, викупленою у МТС і критикували постійні укрупнення-
розукрупнення та ліквідацію “неперспективних сіл” (Г.
Ольшевська, Ю. Курносов).
Автором встановлено, що, незважаючи на різне політичне
замовлення на історичне висвітлення реформ Хрущова у 1950 -
1960-х рр., “хрущовський”, “брежнєвський” і “горбачовський”
періоди історіографії мали дуже багато спільних рис, адже окремі
канони були залишались незмінними (вчені зображували партію
успішним менеджером або показували переваги соціалістичного
способу виробництва над західним).
Наголошено на тому, що сучасні українські дослідники зі
здобуттям незалежності Україною істотно відійшли від політико-
ідеологічного трактування питань матеріальних і людських
ресурсів сільськогосподарського виробництва Української РСР
1953 - 1964 рр. Нової переоцінки зазнало офіційне трактування
радянського способу господарювання у досліджуваний та інші
періоди диктату комуністичної партії.7
Відзначено, що за останні десятиліття історики по-новому
поглянули на політико-адміністративну (управлінську) і правову
бази вирішення матеріальних та кадрових питань
сільськогосподарського виробництва України “хрущовської” доби.
Водночас сучасні вчені залучають недоступну раніше джерельну
базу, а їхня наукова критика спирається здебільшого на принципи
об’єктивності, історизму та всебічності. У роботі акцентовано
увагу на тому, що керівництво Української РСР майже не виявляло
помітної самостійності у вирішенні питань матеріальних і
людських ресурсів українського села, а повністю дублювало
директиви Кремля (В. Михайлюк, Л. Беренштейн, П. Панченко та
інші).
Детальний аналіз сучасними науковцями практичного втілення
урядових рішень у частині матеріального забезпечення
українського села дає підстави стверджувати, що “хрущовське”
правління у цьому плані розділилося на два періоди: а) піднесення
1953 - 1958 рр. і б) занепаду 1959 - 1964 рр. (В. Литвин, І. Лубко,
О. Лісовська та інші). Обидва періоди позначилися
волюнтаристськими підходами в господарюванні. Визначено, що
роблячи ставку на пришвидшення науково-технічної революції в
СРСР, Хрущов із недовірою ставився до сільськогосподарських
наукових кадрів, хоча заводи, які виготовляли тоді техніку для
села, теж працювали із браком (М. Плющ, І. Лубко). У країні
панували неринкові механізми. Режим підтримував відмову від
товарно-грошових і госпрозрахункових відносин між державою та
господарствами. Доведено, що екстенсивні шляхи впровадження
хімізації, меліорації та механізації приносили більше шкоди в
питанні екології і матеріальних затрат, ніж прибутків (С. Морозова,
О. Лісовська, А. Шевельков).Розширено історіографію питання забезпечення
сільськогосподарського виробництва України 1953 - 1964 рр.
спеціалістами у працях українських істориків сучасного періоду.
Відзначено, що всі дослідники наголошували на хронічній нестачі
спеціалістів в українському селі упродовж “хрущовської” доби (І.
Романюк, Ю. Ніколаєць, О. Нікілєв, В. Литвин). Серед інших
негативних факторів виділялись відсутність мотивації і
матеріальної зацікавленості серед фахівців працювати на
сільськогосподарському виробництві, непродуманість реформи
освіти і її слабкий освітянський ефект, відтік кваліфікованих кадрів
із України під час цілинної кампанії, яку багато хто з молоді
сприймав як шанс залишити село назавжди. Слабкий ефект дала й
реорганізація МТС (Л. Ровчак). Капіталовкладення в культурно-
освітню інфраструктуру українського села залишалися мізерними
(І. Романюк), а рівень життя - низьким (Л. Шевченко, О. Тєвікова).
Сучасні дослідники зосереджуються передусім на визнанні того
факту, що політика Комуністичної партії України у питаннях
сільськогосподарського виробництва була несамостійною і, як і
більшість сфер суспільного життя, повністю залежала від
політичної волі всесоюзних партійних і державних органів.
Ключові слова: радянська історіографія, сучасна
історіографія, Українська РСР, М. Хрущов, комуністична партія,
українське село, аграрні перетворення, сільськогосподарьке
виробництво, модернізація, матеріально-технічне та кадрове
забезпечення, машинно-тракторні станції, механізація, селяни-
колгоспники.