Торговельно-економічна лексика української мови XIV – XVIII ст.

Гула Л. І. Торговельно-економічна лексика української мови XIV –
XVIII ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Донецький національний
університет імені Василя Стуса. – Вінниця, 2019.
У дисертаційній роботі представлено аналіз української торговельно-
економічної лексики XIV – XVIII ст.
Торговельно-економічна лексика української мови ще не була об’єктом
спеціального вивчення, хоча є вагомою частиною словникового складу мови.
Тема дисертації узгоджена з планом науково-дослідної роботи кафедри
української філології Хмельницького національного університету і виконана
згідно з науковою проблемою «Проблеми філології: історія і сучасність».
Об’єктом дослідження є українська торговельно-економічна лексика,
засвідчена в українських писемних пам’ятках XIV – XVIII ст.
Предмет дослідження – лексико-семантична, структурно-граматична
будова та словотвірні моделі української торговельно-економічної лексики
XIV – XVIII ст.
Для всебічного вивчення торговельно-економічної лексики XIV – XVIII ст.
використано різні методи, зокрема, методом суцільної вибірки здійснено
інвентаризацію мовних одиниць, застосовано описовий метод дослідження, що
охоплює лінгвістичні спостереження, порівняння, узагальнення та класифікації.
Дослідження плану змісту спеціальних найменувань, уточнення семантичної
структури одиниць здійснювалося шляхом використання дефінітивного,
етимологічного й елементів дистрибутивного аналізу.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше в українському
мовознавстві об’єктом комплексного лінгвістичного аналізу обрано
торговельно-економічну лексику, визначено джерела її формування, описано
специфіку лексико-семантичних процесів та структурно-граматичних 3

характеристик, розглянуто засоби і способи словотворення, структурні типи та
словотвірні моделі торговельно-економічних найменувань в українській мові
XIV – XVIII ст. Це перше цілісне діахронічне дослідження системи назв зі
сфери економіки й торгівлі, здійснене на основі фактичного матеріалу,
засвідченого в писемних пам’ятках, лексикографічних працях та спеціальних
наукових студіях, що дало змогу укласти картотеку номенів, сформувати реєстр
торговельно-економічних лексем, детально дослідити періоди становлення і
розвитку торговельно-економічної лексики української мови, здійснити її
системний опис з огляду на лексико-семантичні, структурно-словотвірні,
кількісні особливості найменувань.
Теоретичне значення роботи вмотивоване тим, що отримані результати
поглиблюють знання про закономірності усталення галузевої лексики в
українському мовному просторі, про значення екстралінгвальних та
інтралінгвальних чинників у її розбудові. Проведений аналіз фактичного
матеріалу розширює уявлення щодо специфіки формування і функціонування
української торговельно-економічної лексики, удосконалює підходи до лексико-
семантичної та структурно-дериваційної класифікації назв зі сфери економіки й
торгівлі, дозволяє з’ясувати особливості системних зв’язків галузевих номенів
досліджуваного періоду, що розкриває перспективи для подальшої кодифікації
торговельно-економічних одиниць.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що викладені в ньому
положення, спостереження і висновки сприятимуть подальшому
впорядкуванню й унормуванню торговельно-економічної лексики в українській
мові. Отримані результати можуть бути використані при укладанні словників
української наукової термінології, для створення навчальних курсів: «Історична
граматика української мови», «Історія української літературної мови», «Сучасна
українська мова. Лексикологія», «Українська мова (за професійним
спрямуванням)», спецкурсів з історико-лінгвістичних дисциплін.
Дослідивши торговельно-економічну лексику XIV – XVIII ст., вважаємо
доцільним таке лексико-семантичне членування цієї лексичної системи: назви 4

грошових одиниць: гарель, гривна, грош, дукать, злотий, копа, пенязь, роубль,
таляр; лексеми на позначення метрологічних одиниць, пов’язаних з
економікою та торгівлею: аршин, бочка, вантух, вєдро, вимер, кадь, камень,
мирка, сажень, цетнар; найменування податків та митних зборів: вага,
вимелокь, дань, мито, поплать, посадь, промито; назви учасників торговельно-
економічних відносин: коморникь, купець, митник, посадникь, торговець;
найменування торговельно-економічних установ та закладів: клетка, комора,
корчма, мєсто, митница, скарб, складь, ярмарокь; номени на позначення
торговельно-економічних операцій та дій: арендувати, закладати, заложити,
заплатити, заставляти, коштувати, купувати, промитити.
Серед назв грошових одиниць, зафіксованих у писемних пам’ятках XІV –
XVIIІ ст., більшість номенів запозичені (з латинської – грош, монета, з
польської – злотий, з німецької – таляр). Водночас є і власне українські
(гривня, копа, копійка). В аналізованих текстах запозичення складають 72 %,
автохтонні назви – 28 %.
Більшу частину найменувань одиниць ваги і довжини, засвідчених у
писемних пам’ятках XІV – XVIІІ ст., складають запозичення (51 %), деякі з них
продовжують функціонувати і до сьогодні (миля, центнер). Значна частина – це
лексеми автохтонного походження (48 %), які використовують в сучасній
українській літературній мові (бунт) та розмовному мовленні (копа, міра).
Також у досліджуваній групі виокремлено одне слово з невизначеною
етимологією.
Лексико-семантична група назв митних зборів і податків відбиває розвиток
соціально-економічних відносин у ХІV – ХVІІІ ст. Серед досліджених
найменувань митних зборів та податків можна виокремити такі групи: загальні
та спеціальні. До загальних відносимо номени на позначення грошових
стягнень з основних одиниць оподаткування (звεчисте мыто, мыто новоε,
промито, серебщизна, старе мито). Спеціальні поділяємо залежно від об’єктів
оподаткування на: назви мит, що походять від найменування товару
(восковничоε, ωт дεрεвня, сольничне мыто), назви митних зборів, утворені від 5

найменувань способів транспортування товарів (водноε, возовоε, мостовоε,
сухоε) та фіксовані грошові стягнення (десятина, тридцатоε мито).
Семантика номенів загалом прозора, оскільки в основу номінації одних
покладено назву товару, яким торгували, інших – назву об’єкта оподаткування.
За генетичним складом більшість лексем цієї лексико-семантичної групи –
слова автохтонного походження (54 %), значну частину становили складені
найменування з головним словом-запозиченням та лексемою автохтонного
походження (44,5 %). Кількість складених назв податків, утворених із двох
автохтонних компонентів (1 %) та запозичених слів (0,5 %), була незначною.
Установлено, що серед найменувань учасників торговельно-економічних
відносин більшу частину складають слова праслов’янського та
давньоукраїнського походження (59 %). Досить значною є кількість
запозичених назв (38 %). Серед досліджуваних лексем виокремлюємо також
складні за походженням слова та номен з остаточно не з’ясованою
етимологією. Більшість лексем утворилася від назв місць, у яких працювали
особи, або від назв дій, пов’язаних з їхньою діяльністю.
До торговельно-економічних установ відносимо назви будівель, де
зберігали кошти, або назви місць і приміщень, де вели торгівлю. Серед
досліджуваних номенів основну частину складають запозичення (69 %),
кількість автохтонних найменувань у цій лексико-тематичні групі є незначною
(31 %).
Процес становлення лексики на означення понять, пов’язаних з торгівлею,
здійснювався переважно на базі тих елементів, які мова сформованої
української народності успадкувала від мови-основи. Поряд із семантично
спеціалізованими лексичними одиницями, що функціонували вже в
давньоукраїнській мові (гость, долгь, купити, продати, торгь, торьговать),
засвідчено похідні від них слова, пов’язані з торгівлею: купець, купля, поплать,
торговець та ін. Більшість найменувань цієї лексико-семантичної групи
складають слова автохтонного походження (66 %), значною була і кількість
запозичень (34 %). 6

За своїм генетичним складом кожна проаналізована лексико-семантична
група торговельно-економічної лексики XIV – XVIII ст. є неоднорідною. Серед
досліджуваних лексем більшу частину складають слова автохтонного
походження (54 %), кількість запозичень є також значною (33 %). Менш
поширеними були складені найменування з головним словом-запозиченням,
складені слова з двома компонентами власне українського походження.
Незначною також є кількість назв з остаточно не встановленою етимологією та
складних найменувань.
Визначено, що система словотвору торговельно-економічної лексики
XIV – XVIII ст. є органічним продовженням давньоукраїнської, а через неї –
праслов’янської системи насамперед через спадковість словотворних засобів
для творення дериватів. Для іменників та прикметників досліджуваної лексико-
семантичної групи найпоширенішим способом словотвору був суфіксальний.
До найпродуктивніших іменникових суфіксів відносимо -ець-, -ник-, -ар-, -ькь-.
У словотворі прикметників переважав суфікс -н-. Нові форми дієслів,
пов’язаних з економікою та торгівлею, формували за допомогою
префіксального словотвору. Найпоширенішими дієслівними префіксами були
по- та за-.
Найпродуктивнішим у словотворі торговельно-економічної лексики XIV –
XVIII ст. був суфіксальний спосіб (77 %), менш активно у творенні нових слів
використовували префікси (8 %), малопродуктивними були
конфіксальний (7 %), безафіксний (1 %) способи словотвору та словоскладання.
Невеликою була і кількість непохідних слів (3 %).
Морфолого-синтаксичний спосіб словотвору торговельно-економічної
лексики у мові писемних пам’яток XIV – XVIII ст. представлений
субстантивацією інших частин мови. Лексико-семантичний спосіб
репрезентований вторинною номінацією.
Лексико-синтаксичний спосіб словотвору був дуже продуктивним у
творенні складених найменувань торговельно-економічної галузі XIV –
XVIII ст. (97 %).
До складених зараховуємо такі словосполучення, компоненти яких
становлять єдине поняття й мають зафіксоване значення. Проаналізовані
найменування-словосполучення відзначаються структурно-семантичним
багатством. Структурно назви-словосполучення сформовані за різними
твірними компонентами, зокрема дво-, три- та чотирикомпонентні. В
аналізованій лексичній групі переважають двочленні аналітичні найменування,
позначені найбільшою частотністю й семантичною стійкістю (81 %).
Найпоширенішими є субстантивні словосполучення, побудовані за моделями
«прикметник + іменник» (52 % ) та «іменник + прийменник + іменник» (14 %).
Торговельно-економічна лексика досліджуваного періоду – це сформована
лексико-тематична група, яка віддзеркалює одну з важливих сфер діяльності
людини в діахронії. Найменування торговельно-економічної лексики виникли
на основі загальновживаних слів, які набули спеціалізованого значення.
Ключові слова: писемні пам’ятки, торговельно-економічна лексика,
лексико-семантична група, номен, автохтонна лексика, запозичення, деривація,
спосіб словотвору.