Українська мова та українське мовознавство в Чехословаччині міжвоєнної доби

2

Ужгород – 2019
АНОТАЦІЯ
Русинко-Бомбик Л. М. Українська мова та українське мовознавство в
Чехословаччині міжвоєнної доби. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.02.01 «Українська мова». – ДВНЗ «Ужгородський
національний університет», Міністерство освіти і науки України. – Ужгород,
2019; Київський національний університет імені Тараса Шевченка,
Міністерство освіти і науки України. – Київ, 2019.
Дослідження присвячене встановленню основних тенденцій розвитку
української мови та українського мовознавства у Чехословаччині міжвоєнної
доби (1918–1939 рр.).
Обґрунтування періоду. Дослідження охоплює 1918–1939 рр., що в
дисертації означено як період міжвоєння в Чехословаччині.
Початок цього періоду – 1918 р. – пов՚ язаний з утворенням
Чехословаччини, яка постала після поразки Австро-Угорщини у Першій
світовій війні. Проект держави розробили чеські та словацькі емігранти в
Америці та закріпили так званими Піттсбурзькими угодами 30 травня 1918 р.
До складу держави увійшли Богемія, Моравія, Чеська Сілезія, Словаччина і
Закарпаття (яке називали тоді Підкарпатською Руссю).
Кінцева дата цього періоду – 1939 р., коли Чехословацька Республіка
припинила своє існування. Німеччина спочатку анексувала Судети у 1938 році
та остаточно окупувала Чехію в березні 1939 року і допомогла утворити
Словацьку Республіку (існувала з 1939 по 1945). Угорщина окупувала
Закарпаття (частину після Віденського арбітражу у 1938 році та Карпатську
Україну в березні 1939 р.).
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше: узагальнено
здобутки українського мовознавства 20–30-х рр. ХХ ст. як цілісного процесу;

3

враховано стан українського мовознавства в цей період та широкий
геополітичний контекст (політика СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини);
розкрито лінгвоукраїністичний доробок міжвоєнної Чехословаччини як
комплексне явище, з урахуванням інтралінгвальних та екстралінгвальних
чинників; запроновано визначення основних лінгвістичних шкіл за науковими
ідеями; встановлено перспективу наукових ідей лінгвоукраїністики
20–30-х рр. ХХ ст. у сучасному науковому дискурсі; досліджено маловідомі
праці, зокрема шкільні граматики української мови Ф. Агія, А. Штефана та
І. Васка, Я. Неврлого, чесько-український словник Н. Королеви, підручник
української мови для іноземців М. Башмака тощо.
Теоретичне значення роботи полягає у внеску до історії українського
мовознавства (систематизація принципів періодизації українського
мовознавства, переосмислення періодизації українського мовознавства в
сучасному контексті; дослідження українського мовознавства 1918–1939 рр.
як міжвоєнного періоду Чехословаччини, розкриття актуальних ідей
мовознавців цього часу), історії української літературної мови (поглиблення
вивчення мовної ситуації в Чехословаччині міжвоєння, характеристика
мовних норм у дескриптивному та прескриптивному вимірах).
Практичне значення. Результати дослідження можуть бути
використані для подальших досліджень із навчальних курсів «Історія
української мови», «Діалектологія», «Історія української літературної мови»,
«Історія українського мовознавства», «Нормування української літературної
мови», «Соціолінгвістика». Результати роботи мають значення для
україністики та богемістики, сприятимуть вивченню маловідомих праць з
українського мовознавства міжвоєнної Чехословаччини. Матеріали
дослідження можна використовувати під час викладання спецкурсів з історії
української мови та мовознавства, соціолінгвістики. Результати другого і
третього розділів дисертації можуть стати основою для підготування
енциклопедичного видання «Українські лінгвісти у міжвоєнній

4

Чехословаччині».
У першому розділі «Теоретичні засади вивчення історії українського
мовознавства» схарактеризовано різни підходи до періодизації історії
українського мовознавства за критеріями: хронологічним, а також за
лінгвістичними парадигмами, лінгвістичними науковими школами,
персональним внеском лінгвіста. Умотивовано вибір періоду та
аргументовано його часові межі, зв՚ язок із попередніми періодами;
проаналізовано стан українського мовознавства на початок 1920-х рр.,
особливості соціально-політичного контексту в усіх державах, у складі яких
перебували українські землі після завершення Першої світової війни та
окупації УНР (СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина), описано причини
політичної міграції україністів, формування чеської україністики, контекст
Празької лінгвістичної школи. Визначено ступінь дослідження аналізованого
питання в лінгвістичній літературі.
У цьому розділі також схарактеризовано наукові інтереси основних
українських філологів у міжвоєнній Чехословаччині – емігрантів: С. Смаль-
Стоцького, О. Колесси, В. Сімовича, І. Панькевича, Н. Ковалевської-
Королеви; закарпатських українців А. Штефана, Ф. Агія; чеських україністів
Ф. Тіхого та Я. Неврлого.
У другому розділі «Функційний аспект української мови в
Чехословаччині міжвоєння та особливості творення літературних норм»
окреслюється соціокультурний контекст функціювання української мови в
Чехословаччині міжвоєнного часу, описано засади мовної політики
Чехословаччини, ставлення до нацменшин, стратегія інтеграції Закарпаття.
Мовні норми української мови розглянуто, зокрема, на основі першого
підручника української мови для чехів авторства М. Башмака та Ф. Тіхого
«Praktická učebnice ukrajinského jazyka». Описано особливості розкриття
української фонетики, орфоепії, граматики, основного лексичного фонду
української мови.

5

Схарактеризовано процес унормування української літературної мови
на Закарпатті, що в міжвоєнний період входило до складу Чехословаччини.
Розглянуто еволюцію мовного планування на Закарпатті – від інерційної
практики використання русифікованого язичія, яка залишилася з угорських
часів (граматика А. Волошина), до загальноукраїнської норми.
Детально проаналізовано граматику І. Панькевича, створену для
мовного компромісу, що мав об’єднати різні протиборчі мовні табори
Закарпаття: українофільський та москвофільський. Описано стратегію
І. Панькевича – застосування таких прийомів, які позірно відрізняли його
мовний стандарт від сучасного фонетичного правопису і дозволяли на рівні
правил наблизити закарпатську мовну норму до загальноукраїнської. Також
з՚ ясовано стратегію І. Панькевича щодо селекції діалектних норм, які автор
включав у свою граматику, і тих, які він ґрунтовно описував, але радив не
вживати як літературний стандарт.
Наступний етап у мовному плануванні на Закарпатті у межах
міжвоєнної Чехословаччини – це поступовий перехід на фонетичний правопис
та наближення до загальнолітературної норми.
Проаналізовано першу закарпатську шкільну граматику української
мови, написану за фонетичним принципом, авторства А. Штефана та
І. Васка (1931), а також праці їх послідовників – Ф. Агія та Я. Неврлого.
Граматика А. Штефана та І. Васка зафіксувала найголовніші здобутки
мовного планування української мови, які вдалося втілити в УСРР під час
українізації. З неї починається остаточний етап інтеграції української мови
Закарпаття в загальноукраїнський контекст. Оцінено ступінь наближення
місцевих говірок до загальнолітературної норми, рівень уживання місцевих
діалектизмів та лінгводидактичні особливості граматик. Розглянуто
інтеграційний потенціал цих праць.
Третій розділ «Розвиток українського мовознавства в Чехословаччині
міжвоєнної доби» присвячений детальному аналізу найважливіших

6

напрацювань з історії української мови, історії української літературної мови,
діалектології, української літературної мови, лексикографії (енциклопедичні
та перекладні словники).
У галузі вивчення історії української мови розглянуто дослідження
О. Колесси з історії української мови та чесько-українських мовних контактів
у діахронічній перспективі, спроби обґрунтування тези про походження
української мови з праслов’янської єдності, підваження концепції
східнослов’янської мовної єдності та спростування теорії Погодіна-
Соболевського.
Проаналізовано також діахронічну спадщину видатного українського
філолога С. Смаль-Стоцького, який активно досліджував глотогенез
української мови та супутній дискурс – екстралінгвальні параметри (політичні
аргументи різних сторін).
Розглянуто праці В. Сімовича, зокрема перший українськомовний
посібник старослов’янської мови, у якому автор детально розмежовує
українську та російську редакції старослов’янської мови, а також витоки та
концептуальні засади «Граматики» Михайла Лучкая, концепції Й. Їречека,
який пропонував латинізувати українську графіку.
У підрозділі, присвяченому діахронічній україністиці міжвоєнної
Чехословаччини, обґрунтовано інтердисциплінарність дослідження «Руської
Правди» С. Шелухина, у якому пам’ятку проаналізовано з історичної,
юридичної та мовної перспективи, а також працю з історії літературної мови
на Закарпатті Ф. Тіхого.
У наступному підрозділі досліджено новаторські діалектологічні
напрацювання І. Панькевича в його праці «Українські говори Підкарпатської
Руси і сумежних областей з приложенням 5 діялектологічних мап.
Частина І. Звучня і морфологія». Розглянуто методологію, концептуальні
засади та вплив Празької лінгвістичної школи на діалектологічні дослідження
І. Панькевича.
7

У підрозділі «Дослідження української літературної мови» описано
прескриптивні та дескриптивні напрацювання В. Сімовича, пропозиції з
унормування літературного мововжитку і дослідження з фонетики, морфології
та словотвору.
У підрозділі, присвяченому українській лексикографії у міжвоєнній
Чехословаччині, проаналізовано енциклопедичні напрацювання, перекладні та
спеціалізовані словники, україністичні та мовознавчі статті «Української
загальної енциклопедії», над якою працювали Д. Антонович, Л. Білецький,
В. Біднов, І. Борщак, Д. Дорошенко, О. Доценко, О. Лотоцький, І. Мазепа,
В. Січинський, В. Щербаківський, І. Панькевич, С. Смаль-Стоцький,
С. Наріжний, О. Шульгин та ін. Схарактеризовано «Кешеньковий чесько-
український словник» Н. Ковалевської-Королеви, «Провідник для українців в
Чехословаччині» зі словником В. Короліва-Старого та «Медичний латинсько-
український словник» М. Галина, автори якого намагалися об’єднати
термінологічні напрацювання Наддніпрянщини та Галичини.

Ключові слова: українське мовознавство міжвоєнного періоду,
українська мова, Чехословаччина, українська діалектологія, глотогенез,
історія української літературної мови, українська граматика, правопис,
лексикографія.