Діяльність УАПЦ у м. Києві (1919 – 1930-й роки)

Житкова О. О. Діяльність УАПЦ у м. Києві (1919 – 1930-й роки). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.01 – «Історія України». – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка МОН України; Київський національний
університет імені Тараса Шевченка МОН України. – Київ, 2019.
У 2019 р. Православна Церква України відновила незалежність і власну
єдність. Спроба відродити і розбудувати національну православну церкву
вже мала місце в українській історії у ХХ ст. Українська революція 1917 –
1921 рр. сприяла створенню Української автокефальної православної церкви
(УАПЦ). Центром автокефального руху стало місто Київ. Саме в Києві виникли
перші автокефальні парафії, а місцеві церковні діячі та віряни виявили значну
активність у процесі творення самостійної православної церкви. У 1921 р. у
Києві було проведено Перший всеукраїнський православний церковний собор,
на якому відбулося офіційне заснування УАПЦ, сформовано церковну ієрархію
та ухвалено канони УАПЦ. У Києві розташовувалися органи церковного
управління, кафедральний храм УАПЦ та проводилися пастирські курси для
підготовки нових членів причету. Надзвичайний собор УАПЦ у 1930 р., який
ухвалив рішення про припинення діяльності керівних органів церкви, також
проходив у Києві. Впродовж 1919 – 1930-го рр. відбулося становлення,
організаційне та інституційне оформлення церкви, були реалізовані ключові
ідеї національної православної церкви, запроваджувалися принципи
автокефалії та українізації внутрішньоцерковного життя. Дослідження
діяльності УАПЦ у місті Києві впродовж 1919 – 1930-го рр. дасть можливість
проаналізувати попередній досвід, на який зможуть спиратися релігійні та
суспільно-політичні діячі на шляху розбудови української православної
церкви у сучасну добу. Актуальність теми дисертації обумовлена також
необхідністю створення в українській історичній науці комплексного
дослідження діяльності УАПЦ саме у межах міста Києва. 3

У дисертації з’ясовано стан наукової розробки теми, здійснено огляд
найбільш ґрунтовних праць, пов’язаних із вивченням функціонування УАПЦ
впродовж 1920-х рр. Окреслена та проаналізована джерельна база роботи та
її репрезентативність. На основі вивчення широкого кола архівних
документів фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та
управління України, Центрального державного архіву громадських об’єднань
України, Державного архіву міста Києва та Галузевого державного архіву
Служби безпеки України, опублікованих документів, матеріалів періодичних
видань 1917 – 1930-го рр. та мемуаристики досліджено історію формування
УАПЦ, діяльності церкви у межах міста Києва та взаємовідносини керівних
структур УАПЦ та її діячів із органами партійно-державної влади.
Методологічна база дисертації базується на принципах історизму,
об’єктивності, комплексності, опори на історичні джерела, систематизації та
детермінізму. Методологія дослідження спирається також на ряд спеціально-
історичних методів: історико-порівняльний, проблемно-хронологічний,
статистичний, регіоналістичний, актуалізації. Специфіка теми дисертації
обумовила використання методів історичної регіоналістики, що дозволило
дослідити діяльність церковних інститутів і парафій УАПЦ, формування
державно-церковних відносин у межах міста Києва. У дослідженні було
застосовано метод районування, на основі якого виокремлене місто Київ як
окрема територіальна одиниця з притаманною історико-культурною
специфікою.
Наукова новизна роботи полягає у комплексному дослідженні
діяльності структур та парафій УАПЦ саме у межах міста Києва. У
дисертаційному дослідженні вперше: досліджено діяльність київських
автокефальних парафій у сфері реформування внутрішньоцерковного життя;
прослідковано політику партійно-державної влади щодо автокефальних
парафій міста Києва та керівних органів церкви; введено до наукового обігу
невідомі раніше дослідникам архівні документи, які висвітлюють діяльність 4

київських автокефальних парафій, розкривають зміст репресивних заходів
партійно-державної влади щодо діячів УАПЦ у місті Києві.
Набули подальшого розвитку дослідження передумов створення УАПЦ
на регіональному рівні; вивчення становлення та організаційних засад
діяльності УАПЦ у місті Києві; висвітлення діяльності УАПЦ із
реформування внутрішньоцерковного життя; дослідження організації
видавничої діяльності УАПЦ та підготовки церковно- та
священнослужителів; аналіз основних напрямів партійно-державної політики
в УСРР щодо релігії та церкви загалом і УАПЦ зокрема.
Практичне значення дисертації полягає у тому, що матеріали
дослідження можуть бути використані органами державної влади України
для розробки новітньої концепції державно-церковних відносин, а також при
написанні праць та підготовці навчальних дисциплін за напрямами історія
України, історія української культури, історія релігії в Україні.
У дисертації проаналізовано історіографічну та джерельну базу
дослідження, окреслено методологічну основу дисертації. Встановлено, що
наукові праці радянського періоду з теми історії церкви в УСРР
характеризуються тенденційним підходом до питання, а зарубіжні праці
розкривають здебільшого загальні аспекти становлення та діяльності УАПЦ
в Україні. Визначено, що сучасні українські науковці здійснили спробу
об’єктивного вивчення історії УАПЦ впродовж 1920-х рр. Водночас
нерозробленим залишається регіональний аспект питання, а саме
дослідження діяльності УАПЦ у місті Києві. Джерельна база дослідження
сформована на основі опублікованих та архівних документів, матеріалів
преси 1919 – 1930 рр. та мемуарної літератури. У дисертації вперше було
введено до наукового обігу документи фондів Центрального державного
архіву вищих органів влади та управління України, котрі розкривають зміст
функціонування пастирських курсів УАПЦ у місті Києві та діяльність
київських автокефальних парафій. Вперше досліджені документи із фондів
Галузевого державного архіву Служби безпеки України подають інформацію 5

про методи репресивної політики більшовиків щодо діячів автокефальної
церкви. Під час написання дисертації застосовувалися загальнонаукові
(аналізу і синтезу, аналогії, узагальнення, класифікації) та спеціально-
історичні (історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, статистичний,
регіоналістичний, актуалізації) методи.
У дисертаційному дослідженні проаналізовано значення міста Києва та
його мешканців для розгортання автокефального руху в Україні, створення
УАПЦ, організаційного, інституційного та кадрового забезпечення діяльності
УАПЦ. Розкрито основні передумови поширення автокефального руху
впродовж 1917 – 1921 рр. та офіційного заснування УАПЦ у місті Києві.
Охарактеризовано специфіку та динаміку поширення парафій УАПЦ в
Україні, наростання конфлікту у відносинах УАПЦ з органами партійно-
державної влади впродовж 1920-х рр., що зумовило ліквідацію церкви у
1930 р. Розкрито діяльність УАПЦ із підготовки нових членів причету для
автокефальних парафій впродовж 1920-х рр., функціонування
пастирських (богословських) курсів та роль членів київських автокефальних
парафій у їх роботі.
У праці розкрито роль київських парафій УАПЦ у реформуванні
внутрішньоцерковного життя та проаналізовано стан матеріального
забезпечення діяльності громад. Подано інформацію про матеріальну базу
функціонування автокефальних парафій у місті Києві та проаналізовані
основні джерела прибутків і видатків громад УАПЦ, вузлові питання
фінансування діяльності церкви. Розкрито роль автокефальних парафій міста
Києва у запровадженні реформування релігійного життя: запровадження
української мови богослужінь, переклад релігійної літератури, відродження
давніх церковних традицій та обрядів, створення нових видів церковних
служб та свят, оновлення музично-хорового мистецтва.
У дисертації охарактеризовано вплив адміністративних та економічних
засобів, антирелігійної агітації і пропаганди, розколу всередині церкви та
репресивних заходів партійно-державних органів на діяльність УАПЦ у місті
Києві. Встановлено, що більшовики застосовували як засіб послаблення
фінансового становища церкви матеріальні зобов’язання громад УАПЦ або
позбавлення їх можливості користуватися церковними будівлями та майном.
Визначено, що регулювання діяльності УАПЦ у місті Києві здійснювалося
також за допомогою адміністративного тиску через отримання дозволів
громадами на ведення організаційної діяльності (скликання зборів) або
здійснення безпосередніх релігійних обрядів. З початку 1920-х рр. радянська
преса характеризувала діяльність УАПЦ як ворожу, а згодом і
контрреволюційну й антирадянську. Більшовицька агітаційна кампанія щодо
УАПЦ мала на меті дискредитацію церкви та її членів. Для послаблення
УАПЦ радянська влада сприяла утворенню та функціонуванню у середині
1920-х рр. у місті Києві братства «Діяльно-Христова церква», утвореного
автокефальними церковнослужителями. У 1927 р. члени братства знову
приєдналися до УАПЦ. Впродовж 1920-х рр. більшовики застосовували
репресії щодо представників УАПЦ, обмежували і позбавляли волі та прав,
окремих діячів УАПЦ засуджували до смертної кари.
Ключові слова: УАПЦ, автокефалія, Київ, автокефальні парафії,
реформування внутрішньоцерковного життя, релігійна обрядовість,
державно-церковні відносини.