Особливості функціонування УАПЦ у 90-х рр. ХХ ст. – 10-х рр. ХХІ ст.

Запорожець В.А. «Особливості функціонування УАПЦ в 90-х рр. ХХ
ст. – 10 рр. ХХІ ст.» – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії у галузі
знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 031 «Релігієзнавство» –
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2020.
Дисертаційне дослідження присвячене особливостям функціонування
Української автокефальної православної церкви (далі – УАПЦ) у наш час.
Увагу зосереджено як на зовнішньоцерковних, так і внутрішньоцерковних
аспектах існування цієї релігійної організації у незалежній Україні.
На сучасному етапі поступу людини релігійний фактор відіграє
важливу роль, яка пов’язана із становленням нового суспільства у ситуації
після Революції Гідності та військової кризи на сході України, що триває
донині. Безперечно, у таких умовах відбувається активізація традиційних
конфесій, які у вітчизняній історії мали певне державотворче та
соціокультурне значення, зокрема це стосується і УАПЦ. Необхідно
відзначити, що наукове осмислення УАПЦ орієнтовано, здебільшого, на її
історію, але менше уваги приділяється її сучасній специфіці, особливостям та
основним церковно-правовим і цивілізаційним векторам розвитку. Саме
здобуття незалежності нашої країни у 1991 році спричинило активну
інституалізацію і функціонування УАПЦ у різних сферах суспільного буття
українців.
Актуальність теми пропонованої наукової роботи обумовлена ще і
фактом надання Томосу про автокефалію Православній Церкві України
Вселенським Патріархатом, що відбулося у грудні 2018 р. Саме УАПЦ, як і
УПЦ КП, відіграли ключову роль у цій значущій історичній події для
православного оточення в Україні.


3

Дисертація є першим комплексним і систематичним релігієзнавчим
дослідженням у вітчизняній науці, що присвячене детальному висвітленню
трансформаційних процесів УАПЦ в умовах сьогодення.
Було встановлено, що у різний період існування УАПЦ в незалежній
Україні спостерігалось як значне збільшення, так й істотне зменшення її
парафій. Це обумовлювалось певними причинами: відсутністю чіткої позиції
стосовно здобуття автокефалії; несприйняття керівництва УАПЦ як духовного
та морального авторитету серед церковної ієрархії, духовенства і мирян;
непослідовність дій предстоятеля УАПЦ у вираженні церковно-державних
відносин стосовно політичних перепетій в Україні. Все це призводило до
різного роду внутрішньоцерковних конфліктів, зокрема появи УАПЦ (о). Крім
того, виявлено, що на відміну від УПЦ, УАПЦ за досліджуваний період
проявила себе як «відкрита» конфесія. Таке твердження обумовлено тим, що
УАПЦ брала досить активну участь у Революції Гідності, підтримуючи
мітингарів, незалежно від віросповідання.
Особливо детально проаналізовано появу та функціонування УАПЦ (о),
що мало, по суті, амбівалентний характер. З одного боку, вона себе проявляла
більш радикальною по відношенню до УАПЦ до початку 2010-х рр., проте у
звʼязку з подіями Революції Гідності та Євромайдану її значення поступово
почало згасати і наразі фактично нівелюється. Проте, з іншого боку, вона, на
відміну від інших православних церков, вела досить активний діалог з УГКЦ.
УАПЦ (о), на противагу УАПЦ, найбільш дієвим механізмом у створенні
помісної церкви визнавала діалог із Вселенським патріархом й УГКЦ. За
досліджуваний період не було жодної богословської зустрічі представників
УАПЦ (о) з ієрархами УПЦ КП чи УПЦ. Незважаючи на непослідовну
політику власне УАПЦ, і УАПЦ (о) не мала такого авторитету в суспільстві, в
очах можновладців. Отож, таке становище УАПЦ (о) у суспільно-релігійному
житті України і призвело зрештою до ухвалення про її приєднання до УГКЦ на
засіданні собору у березні 2020 р.


4

У дослідженні розкрито й обгрунтовано, що до отримання Томосу УАПЦ
здійснювала активний міжправославний діалог трьохвекторно: УПЦ КП ˗˗
Вселенський патріархат ˗ УПЦ. За роки незалежності діалог між УАПЦ та
УПЦ не приніс істотних змін, адже одночасно із неодноразовим створенням
спільних богословських комісій, виступів у ЗМІ здійснювався перехід чи
захоплення храмів УПЦ з боку УАПЦ. Відмінність діалогу УАПЦ із
Вселенським патріархом і УПЦ КП/УПЦ полягала в тому, що він час від часу
відновлювався, і причиною цього було здебільшого чергове фіаско у
міжправославному діалозі в Україні. Варто згадати і про ведення досить
активних перемовин з УГКЦ.
Досліджено функціонування УАПЦ у контексті її державно-церковних
відносин, яке здійснювалося за трьома напрямками: реакції на ті чи інші
політичні події, ситуації з отриманням автокефалії, а також вирішення різного
роду потреб і проблем УАПЦ за допомогою представників влади. Ця
православна конфесія мала важливе значення у суспільно-релігійному житті
держави, тому і стала однією з основних під час об’єднання з УПЦ КП для
отримання Томосу про автокефалію.
Ключові слова: Українська автокефальна православна церква (УАПЦ),
українське православ’я, УПЦ КП, УПЦ, ПЦУ, Томос про автокефалію,
зовнішньоцерковна діяльність, внутрішньоцерковне функціонування, УАПЦ
(о).