Споживча кооперація в суспільно-політичному та соціально-економічному житті України (друга половина 1940-х – 1980-і роки)

2

АНОТАЦІЯ
Сидорович О. С. Споживча кооперація в суспільно-політичному та
соціально-економічному житті України (друга половина 1940-х –
1980-і роки). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Національний педагогічний
університет імені М. П. Драгоманова, Київ, 2019.

Дисертаційне дослідження присвячене всебічному аналізу споживчої
кооперації Української РСР у другій половині 40-х – 80-х роках ХХ ст. як
комплексного явища в соціально-економічному та суспільно-політичному
житті українського суспільства.
У дисертації на основі значної кількості архівних джерел та
опублікованих документів досліджено різні аспекти діяльності споживчої
кооперації УРСР (Укоопспілки), а саме: торговельної, заготівельної,
громадського харчування, виробництва, побутового обслуговування та
міжнародних зв’язків.
Дослідження ґрунтується на принципах системності, всебічності,
об’єктивності та історизму, відповідно до яких діяльність споживчої
кооперації розглянуто як своєрідний феномен, що наклав суттєвий відбиток
на соціально-економічне та суспільне життя Української РСР, особливо у
сільській місцевості. Для його вивчення було використано діалектичний
підхід та поєднання групи методів як загальнонаукових, так і методів
дослідження, що застосовуються переважно у історичних розвідках.
У рамках представленого дослідження діяльність споживчої кооперації у всіх
її проявах, насамперед торговельна, а також виробнича та заготівельна, є для
нас тими терезами, керуючись показниками яких, ми спробували визначити
вагу державної уваги щодо українського села в період другої половини 40-х –
80-х років ХХ ст. 3

Подібне дослідження є новим в українській історіографії, оскільки
дослідники, праці яких присвячені розвитку споживчої кооперації та
кооперативного руху в цілому на українських землях, обирали інші
хронологічні періоди із іншими від пропонованого дослідження соціально-
політичними та економічними устроями. Праці ж, що розглядають історію
споживчої кооперації на українських землях за весь час її існування від
виникнення і донині, зважаючи на їх описовість, не в повній мірі дають
можливість ретельно оцінити складні процеси, що відбувались із споживчою
кооперацією в певний історичний відрізок часу. Натомість період другої
половини 1940-х – 1980-х роках в українській історіографії залишається
менш дослідженим як в цілому, так і в розрізі вивчення кооперації на
українських землях зокрема.
У праці виокремлено місце споживчої кооперації в аграрній політиці та
адміністративній системі радянської держави. Визначено, що як
організаційно-територіальна структура, так і, власне, економічна діяльність
споживчої кооперації вибудовувались у напрямках, заданих компартійно-
радянською верхівкою держави. Зокрема встановлено чіткий взаємозв’язок
між адміністративними змінами (укрупнення-розукрупнення районів,
збільшення територій міських поселень за рахунок сільської місцевості тощо)
та відповідними змінами в організаційній структурі споживчої кооперації
України. Основним трендом за досліджуваний період щодо територіально-
організаційної структури Укоопспілки став процес укрупнення сільських
споживчих товариств, який розпочався наприкінці 1940-х років. Такі
укрупнення відбувалися переважно без урахування думки рядових членів-
пайовиків, котрі все більше віддалялися від безпосереднього впливу на
керівні органи споживчого товариства. Згодом у багатьох районах
республіки, де склалися необхідні умови, райспоживспілки
реорганізовувались у споживчі товариства в межах усього адміністративного
району (районні споживчі товариства), що сприяло ще більшій концентрації 4

влади та впливу партійно-державної номенклатури на роботу кооперативних
організацій.
Споживча кооперація, займаючи одне з головних місць в
ідеологічному концепті про подолання розриву між містом та селом і
виконуючи певну позитивну роль у створенні і розбудові соціальної
інфраструктури повоєнного українського села, не в змозі була ліквідувати
відмінності в умовах проживання, рівні доходів і слугувати дієвим
механізмом рівноправного взаємообміну між аграрним сектором та
споживачами сільськогосподарської продукції та промисловістю. Натомість
система споживчої кооперації використовувалась для фактичного визиску
села через завищені ціни на промислові товари, занижені – на
сільськогосподарську продукцію та використання таких механізмів як
«зустрічний продаж», «гранично-закупівельні ціни» тощо. Соціально-
економічне та правове становище члена-пайовика, незважаючи на формальні,
широкі статутні можливості, залишалось у межах, встановлених реальними
розпорядженнями й директивами місцевої і центральної влади. Споживча
кооперація як соціально-економічна система в умовах радянської дійсності за
досліджуваний період остаточно втратила первинні кооперативні засади,
базовані на відкритості, демократичності та самоуправлінні.
Прослідковано здобутки і проблеми соціально-економічної діяльності
споживчої кооперації на селі, оскільки основні організаційні ланки, членська
база та майновий комплекс Укоопспілки були зосереджені переважно в
сільській місцевості. Визначено, що забезпечення села продовольчими та
промисловими товарами перебувало на рівні нижчому від потреб людей,
оскільки в умовах обмежених товарних ресурсів пріоритет у розподілі
споживчих товарів свідомо надавався містам та промисловим центрам.
Темпи приросту роздрібного товарообігу в сільській місцевості були дещо
вищими, однак подолати великий розрив у абсолютних розмірах роздрібного
товарообігу між містом і селом споживча кооперація Української РСР, при
наявності майже однакової кількості торговельних закладів у містах і 5

сільській місцевості, за досліджуваний період була не в змозі. Громадське
харчування у сільській місцевості як через відсутність необхідних у даній
галузі умов (наявність водогону, каналізації, підключення до стабільних
джерел енергії), так і через низьку економічну ефективність – не утвердилось
як невід’ємна форма соціально-побутового дозвілля. Заготівлі ж
сільськогосподарської продукції, що здійснювали установи споживчої
кооперації в сільській місцевості були спрямовані передусім на
індивідуального виробника. Значною мірою, лише інтерес і потреби селян у
придбанні необхідних дефіцитних товарів дозволяли системі споживчої
кооперації здійснювати заготівельну діяльність у досить значних обсягах.
Значна увага приділена особливостям діяльності споживчої кооперації
в містах України. Окремо, в даному контексті проаналізовано заготівельну
діяльність установ споживчої кооперації спрямовану у першу чергу на
забезпечення сільськогосподарською продукцією міських жителів.
Напружена ситуація із продовольством у містах і промислових центрах у
досліджуваний період спонукала органи влади залучати для її вирішення
заготівельну мережу споживчої кооперації та сприяти створенню
кооперативної торговельної мережі на міських колгоспних ринках та поза
ними. У підсумку, у 1987 році, було прийнято рішення про передачу мережі
колгоспних ринків від Міністерства торгівлі до сфери управління споживчої
кооперації для кращої організації забезпечення міст сільськогосподарською
продукцією.
Виробнича діяльність споживчої кооперації, як один із аспектів
діяльності споживчої кооперації, базувалась переважно на переробці
сільськогосподарської продукції, заготовленої безпосередньо організаціями
Укоопспілки та розбудові хлібопекарської промисловості для забезпечення
сільського населення хлібобулочними виробами.
Проведений аналіз міжнародної діяльності споживчої кооперації
дозволив зробити висновок про другорядність цього аспекту в роботі
Укоопспілки, оскільки основним суб’єктом у цій галузі виступала Центроспілка та державно-партійна верхівка СРСР, що використовувала
авторитет кооперації для просування власної ідеології на міжнародній арені.
Міжнародне торговельно-економічне співробітництво споживчої кооперації
УРСР цього періоду базувалося на експорті окремих видів заготовленої
сільськогосподарської та дикорослої продукції і отриманні натомість
імпортних товарів. Однак почасти низька якість продукції, відсутність
необхідних потужностей та устаткування їх моральний та фізичний знос і,
найголовніше, бюрократичні перешкоди не дозволяли споживчій кооперації
УРСР значно наростити обсяги відправки сільськогосподарської продукції за
кордон. Загалом, експортно-імпортні операції споживчої кооперації не
займали значного місця як в роботі Укоопспілки, так і в
зовнішньоекономічній діяльності республіки в цілому.
Практичне значення пропонованого дослідження полягає в тому, що
його основні положення, факти та висновки можуть слугувати матеріалом
для більш повного розуміння історичних процесів в Україні другої половини
ХХ ст. та – використані для розробки лекційних курсів із економічної та
соціальної історії України зазначеного періоду. Окремі положення дисертації
введені у навчальний процес Відокремленого підрозділу Національного
університету біоресурсів і природокористування України «Ніжинський
агротехнічний інститут» під час викладання дисциплін «Економічна історія»
та «Історія України». Водночас теоретичні висновки дослідження та
практичні рекомендації, висловлені автором, можуть бути корисними для
розробки перспективних стратегій розвитку як системи споживчої кооперації
на сучасному етапі, так і кооперативного сектору економіки України в
цілому.
Ключові слова: Україна, УРСР, споживча кооперація, Укоопспілка,
пайовик, сільськогосподарська продукція, торговельна діяльність, заготівлі,
сільська місцевість, місто.