Зародження та розвиток суходільних комунікацій на території Слобідської України у XVIII – на початку ХІХ ст.

Коніва Ю. В. Зародження та розвиток суходільних комунікацій на території
Слобідської України у XVIII – на початку ХІХ ст. – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України». –Дніпровський
національний університет імені Олеся Гончара, Дніпро, 2019.
Суходільні дорожні комунікацій на території Слобідської України у XVIII –
на початку ХІХ ст. пройшли процес становлення і являли собою багаторівневу
мережу – дороги державного, регіонального та місцевого значення.
Актуальність теми зумовлена необхідністю розкрити історичний аспект
формування мережі сполучення на території Слобідської України, яка була
сформована у XVIII – на початку XIX ст.
З’ясовано, що мережа суходільних дорожніх комунікацій на території
Слобідської України у першій половині XVIII ст. була сформована осілим
населенням – українськими переселенцями. Крім того, у зазначений період
на теренах Слобожанщини функціонували шляхи степовиків – Муравський
шлях, Ізюмська та Кальміуська сакми, які пізніше були адаптовані до мережі
доріг осілого населення. Розташування цих доріг залежало від багатьох
чинників. А саме – природно-географічні особливості степової та
лісостепової зон Слобожанщини впливали на формування суходільних
шляхів сполучення як осілого населення, так і кочовиків – переважно
рівнинний рельєф (присутні горби, яри і балки), незначна густота річкової
системи тощо. Крім того, сприяли остаточному формуванню мережі доріг
краю такі чинники, як розташування населених пунктів, адміністративно-
територіальний поділ регіону, господарська діяльність переселенців, а також 3

торгівля. Слід зазначити, що татарські шляхи та сакми сприяли створенню
суходільних зв’язків між великими містами Слобожанщини у напрямі з
півдня на північ та мали вагоме значення для чумацького промислу.
Встановлено, що процес формування суходільної дорожньої мережі
Слобідської України завершується у другій половині XVIII ст. З’явилася
багаторівнева система шляхів сполучення, а саме – дороги
загальнодержавного, губернського та місцевого значення, про що свідчить
аналіз картографічних матеріалів кінця XVIII ст. Крім того, функціонували
мости та мостові переправи. Основним методом укладання доріг та мостів
на Слобожанщині був фашинний, який передбачав використання деревини
разом із ґрунтом чи піском. Цей метод був поширеним на території всієї
Російської імперії, хоча були й спроби будівництва дороги із каменю.
Натомість у країнах Західної Європи у XVIII ст. розпочалася системна
розбудова дорожніх комунікацій – вона пов’язана з появою перших
технологій будівництва дорожнього полотна за допомогою каменю.
Прогресивні на той час методи укладання дорожнього одягу були
запропоновані у Франції та Англії – метод пакеляжу та метод МакАдама. У
цих країнах з’явилися спеціальні органи з дорожнього будівництва у першій
половині XVIII ст. У той час у Російській імперії спеціальні державні
органи, які опікувалися дорожніми комунікаціями, почали функціонувати у
другій половині XVIII ст., а утримання та ремонт доріг було покладено на
місцеве населення, що не сприяло розвитку нових технологій у прокладанні
дорожнього полотна у Російській імперії взагалі та у Слобідській Україні
зокрема.
Розкрито специфіку утримання та ремонту суходільних дорожніх
комунікацій у Слобожанщині. Як свідчать архівні матеріали другої 4

половини XVIII ст. – початку ХІХ ст., було вжито перших заходів з
облаштування доріг на території Слобожанщини, які були місцева влада
зобов’язана була виконувати. Будівництво і ремонт мостів були основними
заходами з покращення функціонування шляхів сполучення. Зведення нових
мостів здійснювалося у містах регіону, але, як свідчать багаточисельні
рапорти кінця XVIII – початку ХІХ ст., переважно відбувався ремонт старих
мостів та облаштування переправ через річки, адже це потребувало менших
фінансових витрат, ніж зведення нових. Фашинні шляхи сполучення і
дерев’яні мости мали відносно незначний термін експлуатації, тому
потребували постійного ремонту. Слід зазначити, що перший кам’яний міст
було рекомендовано побудувати у м. Харків наприкінці XVIII ст.
Згідно з наказами другої половини XVIII – початку ХІХ ст., основними
заходами з організації дорожнього руху були встановлення верстових
стовпів та шлагбаумів. Верстові стовпи розташовували на узбіччі доріг, які
використовували для перевезення пошти та пасажирів, на відстані 1 км 65 м
один від одного – і фарбували у чорний та жовтий кольори. Система
шлагбаумів, яку було запроваджено ще на початку XVIII ст., не виправдала
себе – її було скасовано наприкінці XVIII ст.
Схарактеризовано специфіку використання доріг у Слобідській Україні у
XVIII – на початку ХІХ ст. Суходільні дорожні комунікації на території
Слобожанщини виконували насамперед господарські, поштові та
торговельні функції. Саме поштові тракти були основними дорогами, якими
здійснювався пасажиропотік. Обслуговування подорожніх здійснювалося на
поштових станціях або в постоялих дворах. Також у цей час було
запроваджено дорожні документи. Мережа доріг забезпечувала потреби
ярмаркової торгівлі як місцевого, так і міжнародного значення. Це сприяло
зростанню Харкова як центру міжнародної торгівлі. Крім того, місцеві
польові дороги та переправи слугували для задоволення господарських
потреб: сполучення населених пунктів і полів, перевезення сіна, врожаю,
доставка дрів із лісу тощо.
Можна зробити висновок, що мережа суходільних дорожніх комунікацій
у XVIII – на початку ХІХ ст. у Слобідській Україні формувалася під
впливом багатьох чинників. І хоча методи розбудови дорожнього полотна не
були науково обґрунтованими, за цей час сформувалася багаторівнева
мережа доріг, яка сприяла задоволенню тодішніх потреб осілого населення.
До того ж, мережа, яка сформувалася у ті часи, стала основою сучасних
транспортних комунікацій Слобожанщини.
Ключові слова: історія Слобідської України, суходільні дорожні комунікації,
будівництво доріг і мостів, поштові дороги, татарські шляхи та сакми, історична
географія.