Діяльність старшинських і підстаршинських шкіл Української повстанської армії (1943 – 1946 рр.)

Понипаляк О. Д. «Діяльність старшинських і підстаршинських шкіл
Української повстанської армії (1943 – 1946 рр.)». – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України» – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України;
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство
освіти і науки України. – Київ, 2018.
Дисертація присвячена комплексному аналізу діяльності старшинських
(офіцерських) і підстаршинських (сержантських) шкіл Української повстанської армії
(1943 – 1946 рр.), що відіграли одну з ключових ролей у підготовці і
забезпеченні УПА професійними військовими кадрами. Вперше на основі
джерельної та наявної історіографічної бази здійснено комплексний і
системний аналіз діяльності військових шкіл УПА, в яких протягом 1943 – 1946
років проходили навчання курсанти на здобуття військової освіти з подальшим
присвоєнням їм перших офіцерських та сержантських звань збройних сил
українського визвольного руху.
Автор дисертації проаналізував історіографічний комплекс проблеми,
дослідив і систематизував наявні історичні джерела підпільно-повстанського та
радянського походження, застосував сучасні методологічні засоби та підходи
для розв’язання поставлених науково-дослідних завдань. Щоб визначити
причини та передумови створення військових шкіл вишколу старшинського і
підстаршинського складу в УПА, дослідник детально вивчив питання
військової підготовки у структурах ОУН передвоєнного і воєнного часу.
Ґрунтуючись на джерельних матеріалах та історіографічних напрацюваннях
попередників, сформував власну концепцію пояснення причин розгортання
таких спеціальних навчальних центрів УПА. 3

На підставі проведеного дослідження в дисертаційній роботі
запропоновано власну хронологічну періодизацію й класифікацію
старшинських і підстаршинських шкіл УПА, яка враховує час створення,
напрями діяльності, специфіку функціонування та географічні особливості
територій їхнього базування.
Завдяки архівним документам, що перебувають на зберіганні в державних
архівних установах України, матеріалам учасників українського визвольного
руху мемуарного характеру і окремим тематичним роботам в історіографії,
автору вдалось реконструювати внутрішнє життя, щоденний і щотижневий
розпорядок, плани навчання, предмети та відведену на них кількість годин,
навчальну літературу, стан озброєння, систему й механізми забезпечення та
специфіку роботи старшинських і підстаршинських шкіл УПА. Опрацювання
доступних архівних матеріалів дало змогу відтворити історичний портрет
командного, викладацько-інструкторського та курсантського складу військових
шкіл УПА, описати й проаналізувати їхню національну приналежність,
соціальне походження, рівень загальної освіти й попереднього військового
досвіду; прослідкувати характерні зміни діяльності старшинських й
підстаршинських шкіл УПА у напрямах військової підготовки на різних етапах
діяльності Української повстанської армії (від розгортання військових сил УПА
на початку 1943 року до їхнього згортання у 1946 році).
Наголошено на тому факті, що український народ внаслідок поразки у
національно-визвольних змаганнях 1917 – 1921 рр. втратив свою державність, а
відтак у міжвоєнний період не міг сформувати власні збройні сили, кадровий
потенціал яких, здебільшого, став основою польського, литовського,
естонського і латишського національно-визвольних рухів. Проте встановлено,
що в цей період, не зважаючи на фактор відсутності української держави,
український визвольний рух, в особі Організації українських націоналістів, на
базі своїх структур в еміграції та на українських етнічних землях у складі
Другої Речі Посполитої, систематично організовував військово-бойовий вишкіл
свого членства. Саме спроби ОУН, левова частка керівництва і активу якої 4

складалася із ветеранів Перших визвольних змагань, налагодити армійську
підготовку стали основою подальшого військового будівництва українського
визвольного руху в період Другої світової війни і, зокрема, в створенні
військових шкіл УПА.
Фокусується увага на характері та особливостях функціонування
старшинських і підстаршинських шкіл Української повстанської армії, як на не
типових освітніх закладах із військової підготовки регулярних військ. Оскільки
УПА була повстансько-революційною армією і її підрозділи діяли як збройні
сили українського визвольного руху в умовах окупації, то, відповідно,
вишкільні структури УПА організовувались і функціонували у важкодоступних
місцевостях, зокрема, на Поліссі та в Карпатських горах. Ця специфіка
впливала і на програму з військової підготовки старшинських і
підстаршинських шкіл УПА. Якщо у 1943 – 1944 рр. військові школи
Української повстанської армії готували старшинський і підстаршинський
склад за програмами офіцерських і сержантських шкіл регулярних армій,
додаючи до програм дисципліни із диверсійного вишколу та оперування
невеликими підрозділами, то у 1945 – 1946 рр., поруч із загальновійськовою й
диверсійною підготовкою, було помітно збільшено час на вивчення
партизанської тактики ведення війни та конспірації.
Вперше до наукового обігу введено значний масив раніше неопублікованих
архівних матеріалів старшинських та підстаршинських шкіл УПА: обліково-
статистичних, директивно-нормативних, організаційно-розпорядчих, планових,
звітно-аналітичних, господарської діяльності тощо.
Наукова новизна дисертації полягає у вивченні актуальної теми, яка
раніше не була предметом окремого синтетичного дослідження. Вперше було:
докладно проаналізовано історіографічне опрацювання теми історії діяльності
старшинських і підстаршинських шкіл УПА; розглянуто та систематизовано
джерельну базу дослідження і уведено в науковий обіг низку раніше
неопублікованих архівних матеріалів; комплексно досліджено передумови та
причини створення старшинських і підстаршинських шкіл УПА; підраховано
кількість старшинських і підстаршинських шкіл УПА, визначено їхню загальну
чисельність і підготовлених в них командирів; опрацьовано і структуровано
навчально-методичну літературу та статутні документи старшинських і
підстаршинських шкіл УПА; описано типи і види стрілецького озброєння й
загальний обсяг амуніції курсантів військових шкіл УПА.
Отримали подальший розвиток: розгляд історії повсякденності у
військових школах УПА; зміна курсу підготовки підстаршин із військово-
партизанської у 1943 – 1944 рр. на партизансько-військову у 1946 р.;
дослідження навчальних програм та систем оцінювання старшинських і
підстаршинських шкіл УПА.
Практичне значення отриманих результатів дисертаційної роботи полягає
в тому, що її матеріали, положення і висновки можна використовувати у
подальших загальних чи тематичних дослідженнях історії Української
повстанської армії та Організації українських націоналістів. Отримані
результати дисертації можуть сприяти кращому науковому і суспільному
осмисленню ролі і місця старшинських й підстаршинських шкіл Української
повстанської армії у підготовці фахівців з військової справи. Архівні матеріали,
які вперше вводяться дисертаційною роботою в науковий обіг, стануть цінним
джерелом для продовження і поглиблення вивчення як історії УПА, так і всієї
історії діяльності українського визвольного руху. Результати дослідження
можуть бути корисними для написання монографій, статей, посібників,
підручників, укладання візуальних електронних і друкованих таблиць, курсів
лекцій, присвячених військовій тематиці, історії Другої світової війни,
національно-визвольним рухам у Європі та багатьом іншим аспектам. Окремі
положення, що висвітлені в роботі, можуть бути актуальним матеріалом для
складання навчальних програм, курсів лекцій, тем семінарів й практичних
занять у державних військових навчальних закладах різного рівня.
Ключові слова: УПА, ОУН, український визвольний рух, старшинські
школи УПА, підстаршинські школи УПА, військова підготовка.