Ринок праці України: процеси державного регулювання та розвитку

Близнюк В.В. – «Ринок праці України: процеси державного регулювання та
розвитку». – кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за
спеціальністю 08.00.03 економіка та управління національним господарством (08–
економічні науки). – Державна установа «Інститут економіки та прогнозування
НАНУ». – Державна установа «Інститут економіки та прогнозування НАНУ».
Київ. 2020
Наукове дослідження присвячено розв’язанню наукової проблеми,
пов’язаної із обґрунтуваннямінструментарію державного регулювання ринку
праці в контексті забезпечення інклюзивного напряму його розвитку.Основні
наукові результати та здобутки знаходяться в площині інституціоналізації ринку
праці, що забезпечує трансформацію «редістрибутивних» інституційних
складових у «ринкові», і, відповідно, потребує забезпечення «інституційної
комплементарності» між старими та новими інститутами в рамках єдиної
соціальної системи.
Новітні демоекономічні виклики, повязані із поширенням пандемії
змінюють світ та формат життєдіяльності людини, створюючи нові аномії та
дисбаланси, вимагають зміни моделі держави, визначення пріориетів та напрямів
державного устрою, і відповідно, розробку адекватних механізмів державного
регулювання соціально-трудових відносин. Інформаційні та цифрові розриви,
оновлення глобальних ланцюгів вартості, пандемічні та демосоціальні виклики,
обґрунтовує необхідність модернізації класичних функцій держави у соціально-
трудовій сфері, що базуватиметься на новітній моделі соціальної держави та
забезпечать інклюзивний вектор розвитку. Новітня модель держави має бути
симбіозом неопатерналізму та соціального інвестування, що об’єднуватиме
потенціал інститутів влади, бізнесу, громадянського суспільства та
забезпечуватиме формування нової соціальної якості.


3

В рамках дисертаційного дослідження автором обґрунтовано, що інститути
ринку праці слід розглядати як тріаду інституційних суб’єктів ринку праці,
співіснування яких відбувається в системі регуляторних інститутів та визначає
розвиток й інституціоналізацію (інституційну трансформацію) ринку праці.
Функціонування інституційної системи інклюзивного ринку праці має базуватися
на комбінації ключових властивостей: гнучкості, інноваційності, збалансованості,
доступності та адаптаційності та гармонізуватиме інтереси інституційних
суб’єктів ринку.
На засадах системного підходу проаналізовано еволюцію економічної теорії
та різноманітних концепцій розвитку ринку праці, що розробляються
міжнародними організаціями, та, залежно від теоретичного базису та суб’єктно-
об‘єктних відносин процесу регулювання, виокремлено такі блоки державного
регулювання ринку праці: ринковоцентричний, державоцентричний та
людиноцентричний. Кожному етапу суспільного розвитку відповідає певна
концепція забезпечення зайнятості залежно від змісту праці, її ролі в суспільстві
та пріоритетів економічного розвитку.
В роботі доведено, що наявні дисфункції взаємодії інституційних суб’єктів
та регулюючих інститутів ринку праці актуалізують необхідність розробки
системи важелів впливу, які за функціональним навантаженням поділяються на
організаційні, економічні, адміністративні (нормотворчих) та психологічні.
Сучасні трансформаційні зміни виявляють протиріччя в сфері соціально-трудових
відносин, де збігаються і стикаються інтереси усіх інституційних суб’єктів ринку
праці.Головна мета державного регулювання ринку праці полягає у гармонізації
принципів соціальної справедливості та економічної ефективності у сфері праці,
сприянні розвитку продуктивної зайнятості, що має забезпечити поступове
підвищення якості життя та добробуту населення, вчасно виявивши
дестабілізаційні ознаки у сфері праці, забезпечити умови інклюзивного зростання
та розвитку.
У роботі надано авторську класифікацію цифрових та креативних
компетентностей робочої сили в умовах нової економіки, що вирізняються такими


4

ознаками як-тодинамічність, креативність, клієнтоорієнтованість та наявність
«поведінкової імуннуної відповіді». Поміж цих компетентностей виокремлено
базові компетентності, які дозволяють робітникам найширшого профілю
використовувати інформаційні технології та програмні продукти у повсякденному
житті та професійній діяльності; когнітивно-аксіологічні та праксеологічні
компетентності, що визначають цінністно-мотиваційні засади застосування
цифрових технологій у продуктивній та повсякденній діяльності; адаптивно-
рефлексійні, що визначають рівень комплементарності компетентностей та
здатність до передбачення. Формування новітніх цифрових та креативних
компетентностей підвищує вимоги до якості людського капіталу та освітньо-
кваліфікаційного рівня робочої сили.
Автором запропоновано концепцію, що формує точку зору на гідну працю
як інститут, визначаючи і систематизуючи основні категорії і поняття, пов'язані з
цим інститутом. Розкрито взаємозв’язок і взаємовплив гідної праці і ринку праці і
на цій основі обґрунтовано і розроблено теоретико-правове розуміння сутності
гідної праці як фундаментального принципу та підґрунтя функціонування ринку
праці. Механізм забезпечення гідної праці здійснюється на ринку праці і за своєю
суттю певні інститути ринку праці водночас є інститутами гідної праці. Автор
послідовно доводить, що відбувається практичне звуження дефініції «гідна
праця» через обмеження цього поняття сугубо економічними параметрами.
Інститут гідної праці представлено автором як збалансована сукупність
формальних і неформальних субінститутів, взаємодія яких перебуває у площині
соціального діалогу. Застосування інституціонального підходу до гідної праці
дозволяє включити до аналізу інститути, що структурують поведінку і
визначають взаємодію суб’єктів ринку праці. Автор доводить доцільність
виокремлення семи регулюючих інститутів (інститутів-механізмів), які
забезпечують реалізацію концепції гідної праці: інститут зайнятості, інститут
оплати праці, інститут безпеки праці, інститут організації та нормування праці,
інститут соціального захисту, інститут соціального партнерства та неформальний
інститут задоволеності працею.


5

В дисертаційному дослідженні виявлено комплекс соціальних ризиків у
розрізі інституційних суб’єктів ринку праці, що дозволило обґрунтувати шляхи їх
мінімізації як результат дифузії активної соціальної політики та політики
економічного зростання, що забезпечуватиме доступність суб’єктів до інформації
та соціальних послуг.
У третьому та четвертому розділах автором здійснено поглиблений
компаративний аналіз соціально-економічних детермінант розвитку
національного ринку праці, на основі якого виокремлено перешкоди, що постають
на шляху до реалізації концепції гідної праці, а саме:інструментальна мотивація
праці, структура ціннісних орієнтацій, нерозвиненість інституту престижу праці.
Авторські розрахунки динаміки індексів реальної продуктивності праці та
заробітної плати, свідчать, зростання продуктивності праці на один відсоток
забезпечує у корпоративному секторі зростання споживчої заробітної плати на
0,79%, а виробничої – на 0,77%. Необґрунтоване відставання вартості робочої
сили від тенденцій росту продуктивності праці свідчить про суттєву недоплату
найманим працівникам та формування ризику втрати кваліфікованих працівників,
які можуть стати резервом економічного зростання і, відповідно,
конкурентоспроможності галузей. Це дозволяє нам зробити висновок про те, що
на сьогодні тенденція «проїдання» ВВП за рахунок прискореного зростання
зарплат змінилася на зворотню тенденцію – деградації якості трудового життя.
Вітчизняний ринок праці набуваючи ознак деформалізації соціально-
трудових відносин, підвищує ризик нестабільної зайнятості та призводить до
втрати професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили.Емпірична перевірка
гіпотез щодо наявності впливу рівня неформальної занятості на динаміку
ключових макроекономічних показників засвідчила наявність прямих та
опосередкованих взаємозв’язків між ними та підтвердила, що виявлені
макроефекти розширення неформального сектора чинять на економіку України
переважно негативний вплив. Перетворення у післякризовий період динаміки
неформальної занятості на дієвий фактор, що визначає темпи економічного
розвитку країни, ставить на порядок денний завдання його більш детального


6

дослідження на галузевому та регіональному рівнях із подальшою оцінкою
впливу різних інструментів політики, орієнтованих на скорочення тіньового
сектора економіки.
Первірка гіпотези існування ефекту гістерезису безробіття в країнах із
різним типом державного регулювання ринку праці доводить залежність
тривалості подолання кризових явищ на ринку праці від активізації політики
зайнятості. Обґрунтовано, що одним із проявів гістерезису є довгострокове
безробіття, головними причинами якого зазвичай виступають: тривалий
економічний спад; відокремленість ринку освітніх послуг від потреб ринку праці;
відсутність дієвих мотиваційних та стимулюючих механізмів залучення до
трудової діяльності; низька ефективність служб зайнятості тощо. У роботі
підтверджено тезу щодо існування оберненого зв’язку між освітнім рівнем та
ризиком перебування безробітним понад один рік. Одним із поясненням такого
явища є припущення того, що особи із вищим освітнім рівнем мають більш
активну життєву позицію і тому вони погоджуються на будь яку зайнятість, яка
можливо і не відповідає їх освітньо-кваліфікаційному рівню.
В роботі доведено, що структурна невідповідність попиту та пропозиції
робочої сили пояснюється як відсутністю економічних стимулів створення
робочих місць, що потребують вищого кваліфікаційного рівня, так і наявною
інформаційною невизначеністю потреби ринку праці у розрізі професій.
Нагромаджені освітньо-кваліфікаційні диспропорції розвитку соціально-трудової
сфери призвели до того, що зараз у країні багато із тих, хто отримав вищу
формальну підготовку, займають робочі місця, які потребують нижчого рівня
кваліфікації. Основним стратегічним інструментом розроблення напрямів
мінімізації освітньо-професійних дисбалансів регіонального ринку праці
визначено матрицю Бостонської консалтингової групи (БКГ), сформованої
відповідно рівнів перспективного попиту на найбільш представлені професії
вітчизняного ринку праці. Апробація даного інструменту стратегічного
управління дозволила визначити перелік професій та спеціальностей, підготовка


7

за якими у професійних та вищих навчальних закладах є економічно
обгрунтованою.
Недоліки й особливості розвитку вітчизняного ринку праці допомогли
ідентифікувати інституційні дисфункції деформації та провали його державного
регулювання, які умовно можна представити узагальненими групами:
інерційності розвитку та архаїчності структури зайнятості; атиповості адаптації
ринку праці; диспропорційності попиту та пропозиції робочої сили; деструкції
соціального діалогу на ринку праці; дохідної нерівності; низького рівня
інфорсменту трудового законодавства.Майбутня соціоекономічна динаміка,
зайнятість та безробіття визначатиметься фундаментальними закономірностями
функціонування господарської системи та сформованістю нової моделі соціальної
держави та інклюзивного ринку праці, який визначається автором як система
економічних механізмів, інституційних суб’єктів та регулюючих інститутів, яка,
використовуючи інклюзивний формат суспільства та базуючись на новітній
моделі держави, створює підґрунтя необмежених можливостей розвитку робочої
сили, її включеності до трудової діяльності на засадах гідної праці та мінімізації
будь-яких проявів стигматизації у суспільстві.Використання концепції розвитку
інклюзивного ринку праці спрямоване на забезпечення принципу соціальної
справедливості, розвиток інститутів співпраці влади, бізнесу та громадянського
суспільства, утвердження установок і моделей інноваційно активної поведінки та
спонукання інтересу до нової, постматеріалістичної мотивації.
Розглядаючи імперативи розвитку ринку праці на засадах інклюзивності,
нами виокремлено групи економічних, соціальних, інституційних, організаційно-
управлінських, науково-інноваційних імперативів, що допомагає узагальнити
інструменти їх реалізації. Досягнення нової якості економічного зростання в
контексті переваг інклюзивного розвитку визначає соціальні ефекти, рівень та
якість життя населення, позитивну еластичність розвитку суспільних процесів у
країні. Нова модель державного регулювання ринку праці має базуватися на новій
моделі держави та державного устрою як комбінації неопатерналізму та
соціального інвестування, оптимізуючи взаємодію інститутів і соціально


8

відповідального індивідууму й трансформацію методів, інструментарію реалізації
власних соціальних функцій.
Ключові слова: інклюзивний ринок праці, державне регулювання,
інклюзивні та екстрактивні ознаки, інституційні суб’єкти, гістерезис безробіття,
освітньо-професійні дисбаланси, імперативи розвитку, модель державного
регулювання ринку праці.