Романи О. Гріна як художня єдність: мотивіка, символіка, хронотоп, типологія характерів

Білогорська Л. В. Романи О. Гріна як художня єдність: мотивіка, символіка,
хронотоп, типологія характерів. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціальністю
10.01.02 «Російська література» (035 – Філологія). – Національний педагогічний
університет імені М. П. Драгоманова, Київ, 2020.



Зміст анотації
Дисертація присвячена дослідженню художнього світу романів Олександра
Гріна – письменника, чий справжній масштаб і значення стали осмислюватися
порівняно недавно. Довгий час його сприймали лише як автора пригодницької
літератури для юнацтва. Зараз дослідники все частіше розглядають О. Гріна
в контексті його епохи – «срібної доби», її поетики, кола образів і засобів. У фокусі
уваги багатьох сучасних літературознавців – новаторство Гріна-прозаїка, його
письменницька техніка, роль модерністських, символістських, імпресіоністських
структур і смислів у його творчості. У сучасному дослідницькому контексті О. Грін
постає як видатний майстер-новатор, представник модерністської прози, автор
багатошарових поліфонічних текстів, що поєднують пригодницький сюжет зі
складною символікою та філософським підтекстом.
Літературознавці неодноразово звертали увагу на цілісність художньої картини
світу О. Гріна. Світ творів О. Гріна одразу був осмислений як особлива реальність,
створена не в одиничних текстах письменника, а в усій сукупності його творів. У цій
роботі виявлено, що романи письменника в сукупності складають особливий тип
єдності. Множинні різнорівневі зв’язки між усіма його романами дають змогу
говорити про створення О. Гріном єдиного метароманного комплексу, який відобразив
авторський міф про світ, що відповідає загальній тенденції в літературі епохи на
рубежі XIX–ХХ ст., що виявляється в тяжінні до циклізації, до об’єднання окремих


3



творів у метажанрові та метатекстуальні єдності. Це притаманне модерністським і,
зокрема, символістським художнім напрямам.
В роботі проаналізовані такі риси грінівської художньої картини світу як
метатекстуальна єдність романного корпусу письменника, наділена константними
характеристиками, що чітко виявляються; зв’язок метатекстуальної цілісності романів
О. Гріна з символізмом як формотворчим контекстом для цього письменника;
генеративна (породжувальна) функція повісті «Червоні вітрила» щодо романів
письменника. Розглянуті такі характеристики художнього світу письменника:
типології образів головних персонажів («герой-чудотворець» і «дівчина – жива
поезія»); художній простір; художній час, а також основні мотиви та символи, наявні
у всіх романах письменника.
Ці компоненти авторської картини світу виявлені також у повісті-феєрії «Червоні
вітрила», яка передувала написанню всіх романів О. Гріна. Встановлено, що цей твір є
джерелом грінівського міфу про світ, зерном його художньої цілісності. Саме з нього
починається зрілий період творчості письменника і формується індивідуально-
авторська картина світу, в якій символістське «двосвіття» оформляється в оригінальну
грінівську модифікацію.
У роботі розглянута особливість грінівського «двосвіття». Відзначено, що ранній
період творчості письменника знаменується думкою про непоєднуваність сакрального
і профанного начал, мистецтва і життя. Починаючи з феєрії «Червоні вітрила»
грінівський міф про світ кардинально змінюється. Сакральний і профанний рівні буття
стають взаємопроникними. Якщо в ранньому періоді у творах О. Гріна домінує думка
про недосяжність ідеалу, головні персонажі, стикаючись з ірреальним світом, не
досягали гармонії небесного й земного, то, починаючи з феєрії «Червоні вітрила»,
грінівські герої не тільки можуть проникнути в сакральний світ, але й роблять світ
невідомого, чудесного доступним для інших людей, зокрема для своїх коханих.
Першим героєм, що поклав початок новому типу грінівських персонажів, якого
ми слідом за автором назвемо «чудотворцем», став капітан Грей. У наступних трьох


4



романах «герой-чудотворець» представлений в образах Друда, Ганувера і Гарвея. Це
персонажі лицарського типу альтруїстичних героїв, яким вдається подолати
протистояння сакрального й профанного світу. Головне, що відрізняє «героя-
чудотворця» від інших грінівських образів, – це обов’язкове здійснення чуда, тобто
втілення сакральної реальності в профанному світі, яке залишає незгладимий слід у
серцях людей. Таким чудесним відблиском сакрального світу стають корабель
з червоними вітрилами, чарівний палац із «Золотого ланцюга» і просто дім із садом,
мешканці якого чують голос Тієї, що біжить по хвилях.
У «Червоних вітрилах», крім «героя-чудотворця», в образі Ассоль формується
головний жіночий образ грінівської картини світу, який автор визначив як «дівчина –
жива поезія». Основні риси цього типу героїні представлені далі в різноманітних
варіантах у всіх романах письменника. Наділена здатністю творчо перетворювати
життя завдяки баченню духовної сутності явищ предметного світу, Ассоль і наступні
героїні цього типу стають актуалізацією символістської ідеї «життєтворчості».
«Дівчина – жива поезія» є сполучною ланкою між фізичним і духовним світами та
втілює символістський образ Вічної Жіночності (Душі Світу).
У роботі проаналізовані всі варіанти зазначених типів героїв у всіх романах
О. Гріна і виявлені спільні константи, що пов’язують їх у метароманну єдність.
В архітектурі грінівської картини світу та її ключових образів виявлена своєрідна
потрійна структура, відповідно до якої просторово-часові елементи картини світу та
будь-який її значущий образ можна розділити на три рівні: 1) подієвий,
2) душевний (психологічний) і 3) духовний (трансцендентний, метафізичний,
пов’язаний з релігійно-духовним виміром). Цією потрійністю обумовлена специфіка
символізації образів героїв О. Гріна та особливість фабульної структури його романів.
Єдність загальних принципів і образних домінант притаманне також хронотопу
романів О. Гріна – їх просторово-часовому рівню. Його специфіка не менш показово
представляє романний корпус письменника як метатекстуальну єдність.
У грінівському хронотопі зберігається символістський принцип «двосвіття», що


5



обумовлює його особливість у розподілі на «сакральну» і «профанну» області й
у прагненні до міфологізації просторово-часових образів. При цьому потрійна
смислова структура (подієвий – душевний – духовний рівні) зберігається також і
в просторово-часових деталях грінівського метароману.
Загальні характеристики хронотопу виявлені в повісті-феєрії «Червоні вітрила» і
простежені у всіх романах письменника. Встановлено, що «Червоними вітрилами»
започатковано стійке оформлення «двосвіття» в романах О. Гріна топосу моря
(сакральний рівень) і суші (профанний рівень).
У феєрії «Червоні вітрила» також існують топоси, далі варіативно відображені
в кожному з наступних романів: топос шляху, зокрема морського плавання як шляху
всередину себе, подорожі в духовному світі; топос дому як замкнутого
індивідуального простору (простору душі); топоси замку (палацу, багатого дому),
саду, лісу і трактиру. Окремо було розглянуто простір феєрії як місце прояву
чудесного в повсякденному світі (цирк, маскарад, театр).
Особливості художнього часу, виявлені в «Червоних вітрилах», також
відповідають символістській природі грінівської творчості та її смисловій структурі
(життєвий, душевний, духовний плани). Основний сюжет метароману письменника –
пошук щастя через низку випробувань, ініціацій та його знаходження в духовному
вимірі обумовлює добовий, річний і віковий цикли часового потоку у творах О. Гріна.
Час у романах письменника, як і в інших зразках модерністської літератури,
міфологізований і наділений певним ціннісним значенням. Переважання
в метароманному світі письменника весняної та літньої пір року, ранку як значущого
часу доби, а також юності у вікових характеристиках героїв говорить про те, що в
кожному з вищенаведених часових циклів для О. Гріна значущою є міфологія початку.
Ніч для письменника – це особлива, сакральна, позачасова частина доби, коли час
зупиняється і відкривається вічний план буття. Якщо ранку в річному циклі
грінівського часу відповідає весна, а віковому – юність, то ніч не має сезонних і


6



вікових відповідностей в образності романів письменника, адже ні зима, ні старість не
є пріоритетними в художній міфології грінівського метароману.
У феєрії «Червоні вітрила» виявлені названі вище структурні елементи
художнього світу романів О. Гріна, які простежені в різноманітних варіантах
у кожному з його романів. Отже, встановлено системний характер міжтекстових
зв’язків між усіма романами письменника. Це дозволяє схарактеризувати їх як
метароманну структуру, що наділена всіма ознаками художньої єдності й генетично
закладена в першому значущому творі письменника – феєрії «Червоні вітрила».
Ключові слова: метароман, проза, художня картина світу, художня єдність,
символ, типологія літературних героїв, міфопоетика.