Жанр поеми у творчості М. С. Гумільова

Нікітська К. І. Жанр поеми у творчості М. С. Гумільова —
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 035 Філологія. Національний педагогічний університет імені
М. П. Драгоманова, Київ, 2020.



Зміст анотації
Дисертація присвячена вивченню поеми у творчості Гумільова в
контексті становлення акмеїзму і динаміки розвитку даного жанру в
літературі рубежу століть. В якості основного методу дослідження було
обрано історико-типологічний метод. В ході роботи також були задіяні
елементи інтертекстуального, міфопоетичного і мотивного аналізу. Для
розуміння жанрової природи поем Гумільова були розглянуті характерні
риси історичних форм поеми, які найбільше вплинули на світогляд і
творчість поета.
Огляд критичних робіт показав, що поеми Гумільова практично не
стають предметом самостійних досліджень і вивчаються або в контексті всієї
творчості автора, або в контексті певного періоду. Досліди в сфері поеми
також розглядаються дослідниками переважно в родовий, а не в жанровій
площині. Крім того, при вивченні ліро-епічних творів даного автора нерідко
виникають спірні моменти щодо їх жанрової атрибуції: деякі поеми
іменуються великими віршами, і навпаки — великі вірші відносяться до
поем. Ці три особливості являють собою основні проблеми у вивченні ліро-
епічної спадщини Гумільова.
Для дослідження жанрової специфіки поем був обраний історико-
типологічний метод, оскільки він апелює і до генетики, і до типології
досліджуваного явища, і дозволяє сформувати найбільш повне уявлення про


3



індивідуально-авторські модифікації жанру в світлі його нелінійного
розвитку. Серед історичних різновидів поеми були обрані зразки, що зробили
найбільш істотний вплив на творчість Гумільова: древній і середньовічний
епос, італійська поема Відродження, російська романтична поема і поема
початку XX століття.
Ранні поеми Гумільова є досить різноманітними за тематикою, обсягом і
композицією, хоча мають спільний мотивний комплекс і джерела — ідеї
Ніцше, творчість символістів, балади епохи романтизму. У жанровому плані
перші ліро-епоси майбутнього лідера акмеїстів наслідують поемам межі
століть, що відрізнялися відсутністю або хиткістю сюжету та алегоричністю.
У той же час Гумільов із самого початку цікавиться стародавніми епосами і
це відображується на його власних поемах — у всіх поемах з перших збірок
присутні епічні мотиви або елементи. У деяких поемах вони незначні і
фрагментарні, а у деяких спостерігається пряме наслідування саме
стародавній епічній поемі («Сон Адама»). Наприклад, у збірці «Перли»
символістський вплив значно послаблюється, автор відступає від
наслідування символістським поемам, хоча в «Північному раджі» це
наслідуваня відчувається ще досить сильно — поема безсюжетна й
сфокусована більше на зображенні особистісного руху, ніж на реальних діях.
Вже на ранніх етапах творчого шляху Гумільов вводить у свої ліро-епоси
міфологему шляху й мотиви лідерства і сходження «на вершини» із усім
людство, а також тема пошуку Індії духу. У «Сні Адама» оповідь
розгортається в оніричному хронотопі, а власне поема являє собою варіант
модернізованого епосу з реалізацією уявлень про циклічність людської
історії і вічне повернення.
Незважаючи на панування ліричної стихії і відсутність великих форм у
літературі межі століть, Гумільов із самого початку займає позицію «епіка»
на противагу пануючій у той час ліричній стихії і, після спроби освоєння
символістської поеми, що зближується з циклом або великим ліричним
віршем, виходить до практично чистого епосу в «Сні Адама».


4



У період становлення акмеїзму поетика ліро-епосу Гумільова істотно
видозмінюється. По-перше, поет остаточно відходить від містицизму й
символістської туманності. У своїх теоретичних побудовах він проголошує
повернення до «земного» життя і світу с усіма його позитивними і
негативними сторонами, а також вираження любові до світу через мандри.
Образи його поезії стають більш конкретними й матеріальними, посилюється
вплив географічних мотивів. По-друге, поеми цього періоду більш сюжетні.
Поема «Сон Адама», яка завершує розділ ранніх поем, написана в 1909 році,
усього за рік до «Відкриття Америки», проте в ній ще відчувається хиткість
сюжетної лінії — проходження Адамом історії людства скоріше нагадує ряд
картин, що послідовно змінюються, ніж конкретну фабулу. У «Відкритті
Америки» і в «Блудному сині» сюжетна складова відчувається більш явно.
Щодо «Міка», то ця поема побудована в дусі пригодницької повісті й тому
сюжет у ній має підвищену функціональну значимість. Перші дві поеми
також відрізняє те, що в них Гумільов скористався готовим сюжетом —
історичним в одній, біблійним в інший.
У ліро-епосі даного періоду значно більшу роль відіграє жанровий синтез:
у поемах «Відкриття Америки» й «Мік» налічується по чотири жанрових
зразка (героїчний епос, романтична поема, поема Відродження,
«Божественна комедія» як зразок жанру видіння). «Блудний син» переважно
зберігає риси притчі, але теж зазнає впливу деяких зразків на мотивному
рівні. Звернення до поем різних епох цілком відповідає акмеїстичному
тяжінню до інтертекстуальності і зразків світової культури. Крім того, у цих
трьох поемах більш явно, ніж у ранніх, простежується інтерес Гумільова до
епічного типу поеми. Ці дві особливості — прагнення до епосу й
синтетичність — визначили характер поем Гумільова в 1910-і роки.
У пізніх поемах Гумільова суттєво посилюється епічна складова. Давши
теоретичне обґрунтування нового типу поеми в доповіді, що супроводжувала
перше читання «Міка», поет послідовно виходить до реалізації своїх тез на
практиці — усі три останні поеми являють собою спробу створення великого


5



епосу. Жанровими зразками для «Зоряного жаху» й «Поеми початку»
послужили стародавні епоси, а для «Двох снів» — новела. При цьому, судячи
з планів, дві незавершені поеми мали вбути великими за обсягом — що також
підтверджує висловлювання Гумільова про те, що поема нового типу
повинна зближуватися з епосом.
Характерною особливістю пізньої творчості Гумільова також є
звернення до теми космосу — зокрема, розуміння його як прабатьківщини
людини. Реалізація цієї теми присутня в поемах «Зоряний жах» і «Поема
початку». Крім того, у «Поемі початку», останньому експерименті Гумільова
в сфері великої поетичної форми, посилені окультні й містичні мотиви, що
споріднює її з такими текстами як «Заблукалий трамвай», «Душа і тіло»,
«Слово» та ін. Таким чином, дана поема є не тільки спробою епічної
побудови, але своєрідним узагальненням важливих для поета тем і мотивів.
На відміну від «зоряних» поем, у поемі «Два сни» Гумільов шукає
ясності й точності висловлювання, орієнтуючись на китайську поезію. У
жанровому відношенні фрагменти поеми, що збереглися, наслідують новелі,
проте, згідно з планом, поема «Два сни» мала стати великою віршованою
повістю. На рівні змісту поема відповідає концепціям акмеїзму, а також
втілює значущі для Гумільова теми раю й дитинства. Крім того, у ній
присутній мотив пошуку Індії Духа, також характерний для пізньої творчості
поета.
Ще однією особливістю пізніх поем є те, що в них добре простежується
еволюція героя. На початкових етапах він надзвичайно близький ліричному
героєві Гумільова — романтичному конквістадору і мандрівникові. Із
віддаленням від ранніх поем, багато в чому орієнтованих на специфіку
великих поетичних форм межі століть, ліро-епос Гумільова насичувався
епічним духом. У світлі цієї зростаючої епізації герой також набуває епічних
рис і стає більш багатогранним. З одного боку, він зберігає зв'язок з ліричним
героєм і багато в чому наділений характером самого автора, але з іншого, все


6



більше проявляється як герой з епосу з його чіткою націленістю на подвиг
(Тен-Вей) або набуття сакрального знання (Морадіта).
У трьох останніх поемах прагнення Гумільова до епічного первня, яке
простежувалося вже в самих ранніх творах, проявляється особливо яскраво.
У пізніх поемах найкраще видно прагнення поета до «великого» епосу як
надавторитетного тексту, який має служити джерелом універсального знання
про світ і взаємодію його елементів. Яскравий приклад такого тексту —
незавершена «Поема початку», де описується зародження світу й
постулюється всесильність слова як твірної та трансформуючої енергії. При
цьому поетові, хранителю слова і творцеві епосу, відводиться роль вождя і
вчителя. Лідерські якості були властиві Гумільову: він неодноразово
підкреслював свою роль пророка, тому образ поета, що веде за собою інших
людей, — один із домінуючих у його поезії. Наприклад, у «Канцоні третій»
після оновлення світу вождями людства повинні стати друїди й поети. У
вірші «Мої читачі», за формою досить близького до маленької поемі,
Гумільов прямо формулює своє завдання — навчати читачів. Таким чином,
пізні ліро-епічні твори Гумільова, які орієнтовані на стародавній епос і
розкривають загальнолюдські теми, являють собою новий тип поеми й
передбачають тенденції розвитку цього жанру в 1920-х роках.
У результаті дослідження були виділені такі специфічні риси поем
М. Гумільова, як орієнтація на різні історичні форми поеми як на жанрові
зразки і поєднання їхніх ознак в одному творі; тяжіння до епічного первня в
літературі і як наслідок — сприйняття поеми як варіанту модернізованого
епосу; наявність історичних, географічних і культурних контамінацій, що
використовуються навмисно, як художній засіб; автобіографічність; постійне
звернення до тем духовного шляху й пошуку вищої реальності, які є
сюжетоутворюючими; співвіднесеність тем і мотивів поем акмеїстичного
періоду з теоретичним обґрунтуванням акмеїзму, а також наявність таких
мотивів в поемах інших періодів.


7



Розуміння специфіки індивідуально-авторської модифікації жанру
поеми у М. С. Гумільова допомагає не тільки отримати більш повноцінне
уявлення про особистість поета і сформувати цілісну концепцію його
творчості, а й виявити характер жанрових пошуків у літературі зазначеного
періоду. Це зумовлює перспективи подальших досліджень, які ми вбачаємо у
детальному вивченні особливостей поем інших авторів та співставленні із
поемами даного автора, що дасть змогу відтворити найбільш повну картину
розвитку поеми на межі століть.



Ключові слова: поема, акмеїзм, М. Гумільов, лірика, епос, Срібна доба,
індивідуально-авторські модифікації, жанрові пошуки