Есеїзована історія української літератури Юрія Косача «На варті нації» в контексті національного дискурсу вісниківства

Гніздицька М. П. Есеїзована історія української літератури Юрія
Косача «На варті нації» в контексті національного дискурсу вісниківства.
– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук (доктора філософії) зі спеціальності 10.01.01 «Українська література»
(014.01 – Українська мова і література). – Тернопільський національний
педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. Міністерство освіти і
науки України, Тернопіль, 2021.
У дисертації досліджено есеїзовану історію української літератури «На
варті нації» Юрія Косача в контексті націософських ідей вісниківства.
Беруться також до уваги його літературно-критична та публіцистична
есеїстика 30-40-х років ХХ ст., літературно-критичні, культурологічні та
публіцистичні есеї Д. Донцова, Є. Маланюка, Ю. Липи, О. Ольжича. Зокрема,
окреслено загальні теоретико-методологічні та історіографічні аспекти жанру
есею та естетично-культурні засади творчості Юрія Косача, досліджується
роль Д. Донцова і вісниківських мистецьких принципів у становленні ідейно-
естетичної свідомості Ю. Косача 30-х років, виявлено націософську специфіку
літературно-критичної аксіології Ю. Косача, проаналізовано його есеїзовану
історію української літератури «На варті нації» крізь призму есеїстичних
принципів, з’ясовано роль і місце праці в українському літературному процесі
і критиці та визначено місце автора в історії літературознавчої думки XX ст.,
схарактеризовано структурно-композиційну специфіку твору, окреслено його
проблематику в контексті національного дискурсу вісниківства, виокремлено
стильові домінанти «На варті нації».
Актуальність теми дисертації зумовлена відсутністю наукового
осмислення літературно-критичного дискурсу та потрактування літературної
есеїстики Юрія Косача, недостатньою увагою науковців до жанрової природи


3







та націософських проблем, піднятих й осмислених на сторінках есеїзованої
історії української літератури «На варті нації». Дослідження твору в контексті
вісниківських науково-публіцистичних праць з урахуванням їх жанрової
специфіки дало можливість по-новому осмислити суб'єктивність Юрія Косача
в оцінках літературно-критичних явищ, його індивідуально-особистісне
сприйняття проблем розвитку українського письменства, надмірну
публіцистичність і розкутість думки, вільний, індивідуальний стиль,
відзначений парадоксами, експресіями, афористичністю, що є суголосними з
проблемами сьогоднішнього дня.
У першому розділі наголошено, що вісниківська есеїстика 20-30-х рр.
ХХ ст. вперше в історії української гуманітаристики має відчуття жанрової
самодостатності й постає як продуктивний та органічний для української
літератури жанр, простимульований літературно-художніми здобутками
письменників помежів'я XIX ‒ XX століть і есеїстичним мисленням критиків
журналу «Українська хата» на початку XX століття. Осмислення ролі і місця
жанру есею в літературно-критичному просторі журналу «Українська хата»,
визначення його основних параметрів і потенцій дозволило віднайти цікаві паралелі,
насамперед між «хатянами» та «вісниківцями», відтворити єдиний національно-
культурно-історичний контекст, в якому народивсяся їх діалог. Будучи глибоко
переконаними в тому, що література повинна формувати духовність,
вісниківці з особливою увагою відносились до славних сторінок української
історії, вважаючи, що виховувати суспільство, особливо в критичні часи,
необхідно на героїчних епохах. І як наслідок ‒ український есей міжвоєнної
доби саме переживає свій злет, продуктивно функціонуючи як форма
художнього мислительства, стає в авангарді інтегрованих процесів, що
супроводжуватимуть ХХ і ХХІ століття. Аналіз есеїстики Д. Донцова,
Є. Маланюка, Ю. Липи, О. Ольжича і Ю. Косача 30-х років дав підставу
говорити про тісну взаємодію естетичних концептів останнього з
вісниківськими. Відзначено, що письменник використовував їх теоретико-


4







естетичні постулати про національну героїку, дух Середньовіччя, динамізм і
твердість слова, романтичну патетику, культ особистості, емоційну
експресивність мистецтва, войовничо-наступальний настрій творчості.
Продуктивне функціонування жанру есею як форми художнього мислення у
цей період дозволяє констатувати про таке явище, як «українська есеїстка».
У другому розділі з’ясовано, що есеїстика Юрія Косача 30-х років ХХ ст.
концептуально передає основні історіософські принципи та положення Дмитра
Донцова і вісниківців. Усі ментальні українські комплекси, історично-
політичні проблеми, геокультурні і цивілізаційні суперечності письменник
трактує в річищі їх поглядів. Аналіз його есеїстики дозволив зробити
припущення, що основними причинами, які спонукали взятися за такого
змісту працю, були, насамперед, глибокі враження від творів Д. Донцова,
Ю. Липи, Є. Маланюка, а також пошуки відповідної художньої форми для
особистого миттєвого реагування на виклики часу, власні інтенції до синтезу і
розширення кола питань, окреслених в есеїстиці вісниківців, бажання
виголосити і негайно утвердити свою позицію в осмисленні найважливіших
проблем доби революційних перетворень та історії української літератури.
Зауважено, що за жанром праця Юрія Косача «На варті нації» –
есеїзована історія української літератури, пропущена крізь призму основної
ідеї «Націоналізму» Д. Донцова і літературної есеїстики вісниківців, які
письменник сприйняв як безпосередню творчу настанову. Синтезувавши
відповідно до цих ідей основні теоретичні напрацювання і їх втілення у галузі
історії, політики, філософії, літератури, етнопсихології та пропустивши все це
через власний світогляд і почуття, представив у вигляді нової міфології,
цілісної картини історію національного письменства як суцільну історію
втілення національної ідеї й національного духу.
Наголошено, що у заголовку есею відкрито задекларована цілісна
історіософська концепція письменника: слово як вартівничий нації. Праця
складається із одинадцяти частин-фрагментів, пов’язаних між собою


5







загальним лейтмотивом ‒ служіння нації. Серед домінантних
інтерпретативних ліній українознавства в есеїзованому дослідженні
використані, поряд із Д.Донцовим, також концепції В. Липинського,
Є. Маланюка, Ю. Липи, О. Ольжича., які Юрій Косач окреслив у чітку і
безперервну лінію героїчної традиції нації, не зауважену і не виділену
авторами попередніх «Історій...», простежив тісний зв'язок українського
письменства з державотворчими зусиллями нації, сформував державотворчий
міф, систематизуючи факти і динаміку українського письменства від витоків
до сучасності. Проаналізувавши через літературні твори «найтемніші» часи
української історії, після яких відбувалося чергове відродження українського
духу, митець приходить до висновку про принципову незнищенність
ментальних особливостей українців, оптимістичне бачення української історії,
національних змагань, українського характеру в період 30-х рр. ХХ ст., у час,
коли нація переживала один із найстрашніших геноцидів. Важливою рисою,
яка пронизує весь текст і відбивається на його структурі, є внутрішній
діалогізм, бажання автора переконати читача, перетягнути на свій бік,
прищепити йому свій кут зору. Відтак в авторській рефлексії щодо минулого
постійно включаються паралелі з сучасного життя, актуалізуються і
суб'єктивізуються надважливі проблеми національної історії.
Констатується унікальність і новизна Косачевої праці, яка полягає в
тому, що вісниківський культурологічний дискурс входить в есей «На варті
нації» як важливе ідейно-енергетичне усвідомлення власної світоглядної
матриці, його новітнього синтезу, усі частини якого працюють на єдність
тексту, котрий, як і вся есеїстика Юрія Косача 30-х рр., є показовим у плані
посиленого розгортання есеїстичної образності. Майже кожне слово цієї праці
несе помітний відбиток есеїзму. «Мислеобразний» характер мають знакові
історичні події, національні герої, державні символи, географічні назви. Думка
автора постає через образ і тісно з ним зв'язана. При цьому есеїстичне


6







опрацювання стосується як історичних постатей, державних діячів,
літературних героїв, так і окремих слів, висловлювань і розлогих цитат.
Під донцовсько-вісниківським впливом перебувала й інтелектуальна
стилістика твору. Їй властива своєрідна інтрига, афоризми, глибинна
символіка, специфічні авторські конструкції, фігуральна мова. Роздуми автора
кодуються знаками національної культури, «мислеобразами» текстів
Д. Донцова, Ю. Липи, Є. Маланюка, а також інтерпретацією цими авторами
найважливіших національних проблем, від яких відштовхується Юрій Косач у
своїх подальших розмірковуваннях, провокуючи читача на їх обговорення.
Риторичні конструкції і символічно-кодові поняття його есеїстики часто
виглядали як частина вербальних структур західноукраїнського культурного
тексту. Письменник не завжди брав у лапки чужі думки, фрази,
словосполучення. Проте він не стільки привласнював чужий продукт, скільки
використовував його як загальновизнаний елемент культурного коду, постійно
розширюючи його значеннєве поле.
У третьому розділі закцентовано увагу на проблемно-концептуальній
специфіці праці «На варті нації». Центральною подією української історії для
есеїста є утворення держави, а моделювання її сакральності історії через
«слововічного вартового», тобто українське письменство ‒ найголовнішим
національно-духовним актом. Автор свідомо синтезував усі інтелектуальні
здобутки довкола питання початків, змісту і значення української державності
княжої доби для майбутнього України. Наскрізним в есеї поряд з
державницькою ідеєю, є месіанізм, оскільки важливу роль у творі відведено
осмисленню місця України у світі та її місії в історії української суспільно-
філософської думки, починаючи із давньоруських часів до початку ХХ
століття. Есеїст пов'язав деякі історичні події, факти та важливі документи і
представив їх як прояв волі провидіння і спасенну місію України, її
посланництво у світі. Він звернув увагу на те, що три величні твори «Слово о
полку Ігоревім», «Милость Божія» й «Історія Русів» – були кожен у свій час


7







«свідоцтвами невичерпальності й невмирущості нашого духу, вартовими
його». Автор робить припущення, що повстали вони з якогось «містичного
об’явлення, дані були нації в час великих іспитів як заповідні скрижалі віри, як
маяки національної надії для грядущих поколінь». В ідеї національного
месіанізму у Ю. Косача виокремлено три взаємопов'язані складові: духовна,
національно-державна та політична місія України в світі.
Вказано, що Юрій Косач на матеріалі українського письменства,
починаючи від усних його зразків і закінчуючи літературою першої половини
30-х рр., обґрунтував тезу про окцидентальну питоменність української
культури, українського способу мислення, українського світовідчування,
української ментальності загалом, закцентувавши увагу на окцидентальній
концепції «вільної нації», яка лежить в основі українського державотворення,
європейській системі вартостей і є питомою для української культури,
національній ідентичності, що підноситься до висоти європейської культури.
Юрій Косач ‒ самодостатня мистецька постать, інтелектуал, творець
власного світу як тексту, із власним кодом «перепрочитання» набутого
культурного досвіду. Переносячи вісниківський текст у власні, есеїст робить
цей простір відкритим, здатним до еволюції та оновлення форм і актуалізації
змісту. Великою заслугою автора є як поширення і розгортання вісниківського
культурно-ідеологічного коду, так і намагання синтезувати національну
історію, літературу, культуру, творити національну міфологію. Основні
принципи моделювання тексту «На варті нації» реалізуються через
підкреслено особисту позицію щодо всіх проблем, які піднімаються в есеї,
вільну композицію, непередбачуваність розвитку авторської розповіді,
відкриту демонстрацію нестандартного мислення, неочікувані повороти
думки, посилення художнього начала літературно-критичного тексту із цілою
низкою стилістичних особливостей, таких як образна символіка,
афористичність, розмовна інтонація і лексика тощо. Він відштовхувався від
суспільної функції мистецького твору в гармонійній сполуці з мистецькими


8







критеріями, усіляко вивищував суспільну функціональність літератури, твердо
відстоюючи позицію, що література має властивість формувати духовність, а
отже, мусить і художні проблеми вирішувати, керуючись принципами
націоналізму. Це також авторське осмислення актуальних проблем історії
української літератури, української історії і державотворення, матеріал
глибоко пережитий автором і є чи не першою натхненною спробою синтезу
проблеми вартування нації українським словом.
Встановлено, що в есеї «На варті нації» Юрій Косач втілив найвищі
ідеали національної духовності і вибудував безперервну лінію традиції,
актуалізувавши ключові національні проблеми. Але найголовніше ‒ він
пропустив все це через свої суб'єктивні враження й естетичні переживання,
зробивши цю історію власною пропозицією ‒ живою, зрозумілою і
особистісно значущою для читача, знайшовши для цього відповідну
символіко-метафоричну форму втілення з численними паралелями та
антитезами.
Ключові слова: есей, літературна есеїстика, есема, вісниківство, автор,
концепт, концептосфера, парадигма, «межова ситуація», літературно-критична
аксіологія, дискурс, національна духовність.