Романтична концепція національної ідентичності у слов’янських літературах 30–60-х років ХІХ століття (на прикладі творчості Карела Запа)

Кость С. С. Романтична концепція національної ідентичності у
слов’янських літературах 30–60-х років ХІХ століття (на прикладі творчості
Карела Запа). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.01.05 – порівняльне літературознавство. – Львівський
національний університет імені Івана Франка; ДВНЗ «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника», Івано-Франківськ, 2021.



У роботі досліджено на прикладі творчості К. Запа романтичну концепцію
національної ідентичності у слов’янських літературах 30–60-х рр. ХІХ ст.,
особливості літературознавчого сприйняття творчості К. Запа. Автор доводить,
що творчість К. Запа – це документальна література й обґрунтовує її розгляд як
індивідуальну модель стратегії національного буття. У роботі з’ясовано суспільні,
культурні й літературні виміри національної ідентичності як поняття,
перформативний аспект літератури як духовного атрибуту нації й націєтвірне
значення романтизму доби чеського відродження, етноімагологічний аспект
інтерпретації суспільного й духовного життя слов’янських народів у творчості
К. Запа. У дослідженні обґрунтовано закономірність світоглядної еволюції
письменника та значення національної ідеї як головної концептуальної засади та
морального імперативу; проаналізовано стильові особливості й жанрову
парадигму літературно-критичної, публіцистичної та редакційної діяльності
К. Запа.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше комплексно
досліджено творчість К. Запа в контексті чеського національного відродження і
обґрунтовано її значення у формуванні національної ідентичності. Впроваджено в
науковий обіг української гуманітаристики основні праці письменника: «Дзеркало
життя Східної Європи», зокрема третій том – «Мандрівки і прогулянки по
Галицькій землі», «Чесько-моравську хроніку», а також обґрунтовано


3



закономірність світоглядної еволюції К. Запа й виокремлено національну ідею як
головну соціокультурну домінанту його творчості.
У першому розділі «Літературний і національно-культурний романтизм:
аспект компаративного та міждисциплінарного вивчення» з’ясовано актуальність
і зміст поняття «національна ідентичність». Про міждисциплінарний характер
поняття «національна ідентичність» свідчить той факт, що воно стосується різних
гуманітарних наук і різних аспектів буття. Виокремлюють чотири типи
національної ідентичності – архаїчний, романтичний, модерний, постмодерний.
Романтичний тип пов’язаний з добою романтизму, отже й з творчістю К. Запа,
заслуга якого полягає в тому, що його творчість репрезентує історію,
краєзнавство, літературу, літературознавство, археологію, освіту.
У розділі розглянуто значення літератури як духовного атрибута нації та її
роль в національному самоусвідомленні. Дискусії про функції та призначення
літератури, про те, виконує вона естетичні функції, просвітницько-виховні чи є й
активним учасником суспільного життя, не втратили актуальності й нині.
Гостроти цим дискусіям додає питання національного змісту й характеру
літератури. У розділі показано, що література на чеських землях була важливим
чинником національного буття, що особливо підтвердилося в добу романтизму й
національного відродження. Чеська суспільна й літературознавча думка пройшла
шлях від сумнівів Й. Добровського щодо майбутнього чеської мови на зламі
XVIII–XIX ст. до розгорнутої системи національних інституцій та появи
літератури, яка репрезентувала різні наукові галузі й художню літературу. Нову
концепцію літератури запропонував Й. Юнгманн (діалог «Про чеську мову»,
1806 р.). Його підтримали будителі – Я. Коллар, Ф. Палацький, П. Шафарик,
Ф. Челаковський, В. Ганка, згодом – К. Зап та К. Гавлічек-Боровський.
Націєтвірна роль романтизму полягала в тому, що його поява була не просто
реакцією на класицизм з його культом розуму, обов’язку, – а це була нова
концепція людини, інше розуміння історичного процесу, а найголовніше в
романтизмі – це увага до ідеї нації та народу. Романтизм сприймав мову як вияв


4



окремішності, цінував народну творчість, яка у недержавних народів була
засобом збереження історичної пам’яті та національної ідентичності.
У другому розділі «Від ідеї слов’янської взаємності до утвердження
національної ідентичності: порівняльно-історичні етапи й контексти» показано
еволюцію поглядів К. Запа. Поняття слов’янської взаємності увійшло в науковий і
публіцистичний обіг від часу появи публікації в 1836 р. Я. Коллара «Про
літературну взаємність між слов’янськими племенами й наріччями». Історично це
поняття було пов’язане з ідеєю слов’янської єдності й панславізмом, нині його
можна розглядати і в світлі теорії культурного трансферу. Спочатку ця ідея
захопила багатьох слов’янських діячів (К. Запа також), бо хоча й дещо в
завуальованій формі концепція слов’янської взаємності привертала увагу до
слов’янського питання. Проте ця концепція була утопічною, відірваною від
політичних реалій, несумісною з історичними імперативами й прагненнями
слов’янських народів. Й. Юнгманн, П. Шафарик, Ф. Палацький лише на початках
прихильно поставилися до концепції слов’янської взаємності. Принциповим
противником був К. Гавлічек-Боровський. Противником цієї концепції був
А. Міцкевич та інші польські діячі, особливо після придушення повстання 1830–
1831 рр. Не погоджувався з концепцією Я. Коллара й словацький діяч Л. Штур, бо
вона не передбачала рівноправність усіх слов’янських мов, зокрема словацької.
Причиною розчарування К. Запа в концепції Я. Коллара були особисті
спостереження в мультинаціональній Галичині, критичне ставлення до ідеї
польського месіанства, критична оцінка праць російських учеених, які
слов’янську взаємність підмінювали ідеєю панрусизму, але головна причина
полягала у потребі формувати й утверджувати національну ідентичність.
У роботі з’ясовано етноімагологічний аспект сприйняття слов’янських
літератур як вияву національної ідентичності в інтерпретації К. Запа. Підстави
досліджувати проблему в тому ракурсі дає те, що К. Зап писав про життя інших
народів – їхню літературу, фольклор, побут. Творчість К. Запа дає багатий
матеріал для цієї компаративної галузі – «Дзеркало життя Східної Європи»,
особливо її третій том – «Мандрівки і прогулянки по Галицькій землі», в якому


5



К. Зап створив літературний етнообраз трьох етносів (українського, польського,
єврейського). Також це огляди польської літератури у журналах «Květy», «Česká
včela», «Časopis Českého museum», документальна повість «Гальшка, княжна з
Острога», переклади К. Запа з польської, української, російської літератур, його
листування зі слов’янськими діячами.
Найпомітніший у творчості К. Запа – польський дискурс («Мандрівки і
прогулянки по Галицькій землі») та огляди польської літератури. Автор не
сприймав зневажливого ставлення польського суспільства до русинів, високо
оцінював польську літературу за національну ідею та дух, але критично ставився
до ідеї польського месіанізму. Ілірійський дискурс менш помітний. Він
пов’язаний з діяльністю Станка Враза, найвідомішого поета ілірійського руху.
Однією із передумов зближення К. Запа і Станко Враза було бажання
справедливості у міжслов’янських взаєминах. У журналі Станка Враза «Kolo»
К. Зап надрукував огляд польської літератури. Стосовно українського дискурсу в
творчості К. Запа. Пошуки національної ідентичності з боку галицьких русинів
були близькими для К. Запа. Він симпатизував «Руській Трійці» і завдяки йому
публікації галицьких русинів з’являлися в чеських журналах. К. Зап перекладав
твори українських авторів, а також твори М. Грабовського на українську
тематику, «Тараса Бульбу» М. Гоголя (увагу К. Запа привернули українське
походження автора та українська стихія повісті). Завдяки К. Запові галицькі
русини взяли участь у Слов’янському з’їзді в Празі у 1848 році. К. Зап з великою
симпатією описував побут і звичаї українців, захоплено відгукувався про народні
пісні та архітектуру, – усе те, що було своєрідним кодом української національної
ідентичності. «Світлий муж» – так високо оцінив І. Франко К. Запа завдяки його
участі в українському відродженні.
У третьому розділі «Дискурс міжлітературної комунікації К. Запа в жанровій
і стильовій парадигмі національно-культурного відродження» з’ясовано, що
національна ідея була домінантною в творчості К. Запа. Він активно сприяв
утвердженню національної ідентичності – тенденції морально виправданій та
обґрунтованій в історичній перспективі. Націєтвірний підхід К. Запа до


6



історичних і суспільних проблем найбільшою мірою проявився в «Чесько-
моравській хроніці». У передмові К. Зап підкреслив важливе значення
національної хроніки, яка після Біблії має бути в кожній чеській родині. Це
свідчить про те, що національна ідея була концептуальною основою історичного
наративу.
У розділі з’ясовано жанрову парадигму літературно-критичної й
редакторсько-видавничої діяльності К. Запа. У ньому сенсі цікавою була вже
перша велика праця К. Запа – «Джеркало життя Східної Європи». В перших двох
томах автор зібрав фейлетони, подорожні нариси переважно польських авторів.
Визначальним для К. Запа був не географічний топос, а дихотомія «свій – чужий»,
що притаманне літературній етноімагології. Етноімагологічний контекст
подорожніх нарисів як жанру був складний, бо автор керувався категорією
«іншого» – це все ж був для К. Запа інший світ, в якому він намагався показати
суттєві й особливі національні маркери. Сказане стосується й історико-
краєзнавчих, і мистецтвознавчих нарисів, у яких показ «свого» обов’язково
сприймався у порівнянні з національно (але не культурно) «іншим», оскільки
змістом чеської історії було протистояння германському світові й утвердження
національної ідентичності. Наявність різних жанрів (нарису, огляду, повісті,
хроніки, рідше статті) сприяла повноті відображення дійсності. Уважне ставлення
до використання жанрів було притаманне К. Запові і як редакторові журналу
«Památky archeologické a místopisné». Компаративістський підхід до аналізу
жанрової системи у творчості К. Запа дає змогу чіткіше визначити її особливості:
з одного боку, вона була національною, а з іншого – позначена
транснаціональністю, оскільки ті чи інші жанри вже культивувалися в
європейській літературі.
У дослідженні з’ясовано стильові особливості творчості К. Запа. Чеські
будителі не відразу прийшли до дослідження проблем стилю, хоча Й. Юнгманн
порушував їх своїх працях. На проблему стилю К. Зап звернув увагу ще на
початку свого творчого шляху. В листі до К. Ербена він зазначив, що потрібно
відчувати себе повноцінним національним письменником, закликав до цілісного


7



погляду на життя – й тоді це буде правдива, яскрава, заснована на джерелах
оповідь. Оскільки теоретичні проблеми стилю в часи К. Запа не були
повноцінним й актуальним предметом дослідження, то цим поняттям варто
оперувати не в суто мовному чи літературознавчому сенсі. Думка, висловлена у
«Чесько-моравській хроніці» (у передмові автор зазначав, що хроніка має бути
національною) спонукає до розуміння стилю як до категорії суспільної,
суголосної з національним дискурсом і потребою звернути увагу на ті риси стилю
й мислення К. Запа, що були зумовленні історичним змістом чеського
національного відродження. Найважливіші ознаки стилю мислення К. Запа такі:
національна ідея як домінанта у відображенні буття, документальність і
достовірність, інтелектуальна відвага, громадянська позиція, ясність і доступність
оповіді, що сприяло ефективності сприйняття з боку аудиторії. Важливою
ознакою стилю К. Запа було й прагнення белетризувати оповідь, що помітно в
нарисах усіх видів та публіцистичність, оскільки все що він описував мало
суспільно-політичний підтекст і було актуальним.
Ключові слова: К. Зап, національна ідентичність, романтизм, слов’янська
взаємність, імагологія, перформативний аспект літератури, слов’янські
літератури, інтертекст, стиль, жанр.