Літературознавчі концепції Луки Луціва

2

АНОТАЦІЯ
Ковалів С. - М. В. Літературознавчі концепції Луки Луціва. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.01.01 «Українська література» –
Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2018.
Зміст анотації. Ця дисертація є першим ґрунтовним дослідженням творчої
спадщини Луки Луціва – українського громадського діяча з покоління Січового
стрілецтва, відомого літературознавця і критика, члена НТШ, довголітнього
автора журналу «Літературно-науковий вісник» (Львів) та співредактора газети
«Свобода» (Нью-Йорк). У дисертації застосовано елементи постколоніального
підходу та культурної антропології, герменевтичної інтерпретації, жанрового та
стильового аналізу. Зокрема, поняття «культурного ландшафту» дало змогу
багатогранніше окреслити феномен Л. Луціва, його світоглядну та
методологічну еволюцію в культурно-історичному контексті Січового
стрілецтва, міжвоєнного двадцятиліття та еміграційної літератури. З’ясовано
особливості студій Л. Луціва першого етапу творчості – міжвоєнного
(материкового) та другого періоду – повоєнного (еміграційного), виявлено
методологічні засади, яких дотримувався критик, висвітлюючи українське
письменство в умовах «двоколійності» літературного процесу.
У першому розділі здійснено огляд провідних історіографічних джерел,
які присвячені літературознавчій діяльності Л. Луціва та окреслено його
життєвий шлях та еволюцію методологічних засад вивчення українського
письменства.
Внаслідок аналізу досліджень наших попередників з’ясовано, що багато
аспектів творчої спадщини Л. Луціва є ще не вивченими. Поглибленої уваги
потребує з’ясування світоглядної еволюції літературознавця в контексті
історичної епохи, проблематики його шевченкознавчих та франкознавчих праць,
літературно-критичної діяльності в журналі «Літературно-науковий вісник»,
газеті «Свобода» та інших виданнях. 3

Висвітлено світоглядну та ідеологічну еволюцію Л. Луціва на тлі його
епохи. Комплексно розглянуто біографічний матеріал, який стосується дитячих
та юнацьких років, його навчання у Дрогобицькій гімназії, згодом у Карловому
та Українському вільному університетах (Прага), участь у таємних гуртках
молоді. Осмислено його боротьбу у лавах Січових стрільців. Простежено
закономірності розвитку літературознавчих концепцій Л. Луціва у материковий
та еміграційний періоди, окреслено характер його критичного письма.
У другому розділі з’ясовано шевченкознавчу та франкознавчу концепцію
науковця. Здійснено порівняльний аналіз літературознавчих підходів, які
Л. Луців застосував у перший (довоєнний) та другий (повоєнний) періоди
творчості до вивчення двох титанічних постатей української літератури.
У компаративістичних працях Л. Луціва репрезентовано об’єктивну
панораму рецепції Шевченкової творчості у слов’янських літературах,
висвітлено вплив Кобзаревої творчості на Янку Купалу, Августа Харамбашича,
багатьох польських, чеських та словацьких авторів. Літературознавець
продемонстрував загальнослов’янське значення спадщини Т. Шевченка на
противагу позиціям радянського літературознавства, яке вимушено трактувало
українську літературу як цілковито залежну від російської й, отже,
неоригінальну, вторинну та меншовартісну. З’ясовано, що український
дослідник створив об’єктивне наукове бачення рецепції творчості Т. Шевченка
та його беззаперечний вплив на слов’янські літератури.
В еміграційний період Л. Луців переслідував такі завдання: 1) представити
цілісні постаті велетнів національного письменства Т. Шевченка та І. Франка;
2) розвінчати радянські ідеологеми в галузі шевченкознавства та
франкознавства.
Перебуваючи під ідеологічним тиском, шевченкознавство в Україні
зазнавало значних фальшувань, натомість для еміграційної діяльності Л. Луціва
характерне поєднання класичної культурно-історичної методології та
принципових антиколоніальних позицій під час висвітлення постаті
Т. Шевченка, його спадщини та внеску у розвиток української літератури. У 4

другий (повоєнний) період виокремлено полемічну складову шевченкознавчих
та франкознавчих публікацій Л. Луціва, у яких він вів принципову ідеологічну
боротьбу з радянськими фальсифікаціями творчості Кобзаря та Каменяра.
У третьому розділі представлено культурно-історичні та компаративні
розвідки Л. Луціва, які стосуються з’ясування феномену та специфіки творчості
Маркіяна Шашкевича, Тимофія Бордуляка, Ольги Кобилянської, Василя
Стефаника.
Увиразнено концепцію нової літератури, яку Л. Луців виклав у передмові
до збірки англомовної антології «Their Land: an anthology of Ukrainian short
stories» (Джерсі-Сіті, Нью-Йорк, 1964), стисло охарактеризувавши на широкому
культурно-історичному тлі внесок у національне письменство видатних митців
другої половини ХІХ–першої половини ХХ століть.
Л. Луців створив панораму історико-літературного розвитку від Маркіяна
Шашкевича й Тараса Шевченка до Василя Стефаника й Ольги Кобилянської, яка
дає сучасному літературознавству ключі для розуміння того, яким чином у
гнітючих колоніальних умовах нація спромоглася на вершинні культурні
досягнення.
У четвертому розділі висвітлено науковий та есеїстично-публіцистичний
різновиди літературно-критичного письма Л. Луціва у львівському журналі
«Літературно-науковий вісник» та нью-йоркській газеті «Свобода». Здійснено
порівняльне зіставлення методологічних підходів, жанрів і проблематики
публікацій у цих двох виданнях, а також відзначено особливості праці у
згаданих органах друку, зумовлені відмінними суспільно-історичними
обставинами і соціокультурними середовищами.
Підкреслено, що праця у журналі «Літературно-науковий вісник», якому
були притаманні націоналістичні принципи лиш увиразнювала світоглядну
зорієнтованість та національно-патріотичну позицію Луки Луціва.
Для другого етапу творчості (праці у газеті «Свобода») характерні
загострена публіцистична манера літературно-критичного мовлення,
антиколоніальна спрямованість, ренесансний пафос відновлення духовних 5

цінностей, потоптаних у поневоленій Батьківщині, жваве зацікавлення і
класичним письменством, і літературними подіями сучасності, зокрема
творчістю шістдесятників.
У своїх публікаціях довоєнного та повоєнного періодів Л. Луців створив
низку літературознавчих концепцій – світоглядно й естетично обґрунтованих
ідей, які мали характер провідних положень і чинили рішучий інтелектуальний
опір тоталітарній ідеології в умовах двоколійного літературного процесу, коли
національні духовні традиції і мистецькі цінності зазнали деформацій у
радянській Україні. До них належать:
- компаративістична концепція української літератури як впливового
суб’єкта міжлітературних взаємин, вибудувана на основі вивчення контактних
зв’язків і типологічних збігів у творчості Т. Шевченка, О. Кобилянської та інших
українських митців у слов’янському та загальноєвропейському літературному
контексті. Ця концепція розвіювала імперський ідеологічний стереотип про
українську літературу як цілковито залежну від російської і тому вторинну та
меншовартісну, а натомість трактувала національне письменство як яскравий і
неповторний феномен світового значення;
- концепція автобіографічного характеру літературної творчості як
«самопортретування». Ця концепція, застосована як оригінальний
герменевтичний підхід до висвітлення життєвого і творчого шляху Каменяра,
ґрунтується на рясних інтертекстуальних відсиланнях до художніх текстів, що
наближує читача до творчого єства письменника, занурює у його
багатотематичний, стильово різнобарвний, гуманістично наснажений художній
світ;
- еволюційна модель нового письменства, в основі якої лежить
постійне ренесансне повернення до живодайного ґрунту національної культури
наперекір усім несприятливим історичним обставинам. Ця еволюційна модель,
яка висвітлює панораму історико-літературного розвитку від Маркіяна
Шашкевича й Тараса Шевченка до Василя Стефаника й Ольги Кобилянської, дає сучасному літературознавству ключі для розуміння того, яким чином у гнітючих
колоніальних умовах нація спромоглася на вершинні культурні досягнення;
- ідеологічна антиімперська концепція відновлення і розвитку
самобутніх, питомих і несфальшованих етичних та естетичних цінностей
української літератури та духовної культури як фундаменту національної
ідентичності українців у радянській Україні, поневоленій тоталітарним
режимом, і в закордонній діаспорі – у вільному, але чужомовному світі;
- методологічна концепція літературно-критичного стилю,
заснованого на поєднанні інтерпретаційно-аналітичного і публіцистичного
первнів, яка постала в боротьбі з ідеологемами радянського тоталітаризму.
Л. Луців зарекомендував себе як яскравий публіцист із викривальними
полемічними елементами у літературно-критичних текстах. І у строгій
академічній аргументації, й у відвертій публіцистичній спрямованості він
керувався принципом правди. Таке органічне поєднання пізнавального і
публіцистичного аспектів, наукового і морально-етичного елементів надає його
критичним текстам особливої сугестивності і переконливості.
Ключові слова: літературознавча концепція, літературна критика,
літературний процес, шевченкознавство, франкознавство, стефаникіана,
«Літературно-науковий вісник», «Свобода», постколоніальні студії,
публіцистичний стиль, світоглядна еволюція, методологія, культурний
ландшафт.