Теоретичні основи розвитку психіки людини у доробку представників школи філософської психології кінця ХІХ – початку ХХ століття

Мельник О. А. «Теоретичні основи розвитку психіки людини у доробку
представників школи філософської психології кінця ХІХ – початку ХХ століття».
– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора психологічних наук за
спеціальністю 19.00.01 «Загальна психологія, історія психології». – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки
України. – Київ, 2020.
Дисертаційна робота присвячена з’ясуванню теоретичних основ розвитку
психіки людини у працях представників школи філософської психології кінця ХІХ
– початку ХХ ст. Обґрунтовано теоретико-методологічні засади історико-
психологічного дослідження, на основі яких здійснено реконструкцію наукового
спадку С. С. Гогоцького, О. М. Гілярова, Г. І. Челпанова, І. О. Сікорського та
В. В. Зеньковського. Визначено й охарактеризовано зміст психологічної думки
щодо явищ психічного розвитку людини; введено в науковий обіг положення, що
характеризують уявлення про людську психіку та її розвиток у представників
київської школи філософської психології кінця ХІХ – поч. ХХ ст.
Психічний розвиток людини визначається як якісні зміни змісту психічного та
здійснюється як своєрідний перехід від менш складного до складнішого та
здійснюється поетапно. Психіка визначається як біоісторичне явище (живий
організм, початок життя), провідними функціями якої є функції регуляції,
відображення, пристосування та збереження цілісності, що віднаходять здійснення
у процесах самовдосконалення людини, уможливлення її внутрішнього зростання,
свідомого і цілеспрямованого життєтворення та пізнання.
Розкрито сутнісні положення щодо закономірностей розвитку психіки, його
умов, показників. Йдеться про рівні психічного розвитку (чуттєвий, перцептивний,
розумовий, свідомість, самосвідомість), принципи (значущість всіх етапів
розвитку, єдність розвитку і культури, взаємовпливу фізичного і психічного,
діяльності, сензитивності, нерівномірності, взаємопереходу зовнішньої і




3



внутрішньої діяльностей), внутрішні (робота головного мозку, спадковість) і
зовнішні детермінанти (найближче соціальне середовище, культура, історичний
період).
Виявлено тяглість наукових положень представників київської школи
філософської психології кінця ХІХ – початку ХХ ст. щодо психічного розвитку
людини, які віднайшли своє продовження у теоретичних і практичних положеннях
в українській психологічній науці.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:
уперше:
– введено в науковий обіг положення, що характеризують уявлення про
людську психіку та її розвиток у представників київської школи філософської
психології кінця ХІХ – поч. ХХ ст., а саме: психіка як біоісторичне явище, живий
організм, початок життя;
– виокремлено сутнісні ідеї та погляди щодо закономірностей розвитку
психіки людини (взаємообумовленість розвитку пізнавальних процесів і емоційно-
вольової сфери під впливом виховання, навчання та гри), що покладені в основу
концепцій представників київської школи філософської психології кінця ХІХ –
поч. ХХ ст.;
– встановлено, що розвиток психологічних ідей представників київської
школи філософської психології здійснювався в процесі конвергенції природничо-
наукового та метафізичного знання з визнанням субстанціональної природи
психічного, ідеалістичних і матеріалістичних ідей;
– реконструйовано ідею про зв’язок між фізичним, психічним і соціальним
розвитком людини в доробку представників київської школи філософської
психології кінця ХІХ – поч. ХХ ст.;
– з’ясовано, що провідними функціями психіки, за уявленнями представників
київської школи філософської психології кінця ХІХ – поч. ХХ ст., є регуляція,
відображення, пристосування та збереження цілісності;
– визначено детермінанти (зовнішні та внутрішні), періоди (від народження до
старіння) та показники (рівень розвитку уваги, памʼяті, уяви, творчості, волі,




4



мислення, моральних якостей) психічного розвитку людини у поглядах
представників київської школи філософської психології кінця ХІХ – поч. ХХ ст;
поглиблено уявлення про:
– організацію історико-психологічного дослідження, яка специфікується
синтезом ідей та поглядів учених, що представляють різні періоди розвитку науки;
– історію проблеми розвитку уявлень про психіку як важливий базис для
психологічної науки;
– можливість застосування теоретичних засад представників київської школи
філософської психології для пояснення особливостей психічного розвитку людини;
уточнено поняття про:
– особливості трактування явищ розвитку людської психіки в українській
філософсько-психологічній традиції кінця ХІХ – початку ХХ ст. та доцільності їх
відтворення у сучасній психологічній науці.
Практичне значення. Дисертаційне дослідження є першим досвідом
здійснення історико-психологічної реконструкції особливостей становлення
київської школи філософської психології з висвітленням ідей про психіку і
психічний розвиток людини. Представлений у роботі матеріал розширює уявлення
про українську психологічну думку, сприяє розумінню її психологічних контекстів,
що значно доповнює історію вітчизняної психології. Матеріали дисертаційного
дослідження дають підґрунтя для наукових дискусій, можуть стати підґрунтям для
наукових досліджень і вирішення практичних завдань психологічної науки,
прогностичного визначення освітньої політики.
Теоретичні результати й висновки дослідження можуть бути використані в
учбово-педагогічній практиці для розширення та оновлення змісту навчальних
дисциплін: «Історія психології», «Загальна психологія», «Педагогічна психологія»,
«Вікова психологія», «Психологія особистості», «Психологія розвитку».
У першому розділі «Теоретико-методологічні засади побудови історико-
психологічного дослідження» визначені теоретичне і методологічне підґрунтя,
стратегія і орієнтири побудови історико-психологічного дослідження. Особливу




5



увагу приділено розкриттю актуальності історико-психологічного дослідження,
методологічним підходам у пізнанні психічної реальності.
Другий розділ «Історія становлення поглядів на психіку, її прояви та
розвиток в українській філософсько-психологічній традиції» здійснена
реконструкція поглядів фундаторів київської школи філософської психології
XVII – початку ХІХ ст., що безпосередньо репрезентують уявлення про психіку
людини та її прояви. У представлених результатах дослідження на основі аналізу
й інтерпретації психологічного змісту ідентифікованих на сьогодні рукописів і
друкованих текстів висвітлені концептуальні положення вчених. Здійснено
спробу об’єктивно реконструювати ідеї про психічне з акцентуванням на єдність і
наступність поглядів про психіку, її розвиток та прояви психічного.
У третьому розділі «Передумови та чинники психічного розвитку людини
в психологічних ідеях представників школи філософської психології кінця ХІХ
– початку ХХ ст.» подано результати наукових ідей щодо вирішення
психофізіологічної проблеми та погляди про функціональні особливості мозку й
нервової системи, їх вплив на розвиток психіки людини в доробку представників
філософської психології кінця ХІХ – початку ХХ ст. Надано концептуальні
положення щодо ролі та впливу внутрішніх і зовнішніх детермінант на психіку
людини та психічний розвиток. Підкреслюється функціональна роль психіки в
підтримці єдності організму, його регуляції та процесі пристосування.
У четвертому розділі «Теоретичні основи розвитку людської психіки у
науковій спадщині представників київської школи філософської психології
кінця ХІХ – початку ХХ ст.» презентуються ключові уявлення про психіку
людини та розвиток психіки у доробку представників київської школи
філософської психології кінця ХІХ – початку ХХ ст., а саме, С. С. Гогоцького,
О. М. Гілярова, Г. І. Челпанова, І. О. Сікорського та В. В. Зеньковського.
П’ятий розділ «Наслідуваність ідей представників київської школи
філософської психології кінця ХІХ – початку ХХ ст. про розвиток психіки
людини у подальшому розвитку української психології» присвячений
з’ясуванню наслідуваних наукових ідей про розвиток психічного, які містились у




6



доробку представників київської школи філософської психології кінця ХІХ – поч.
ХХ ст. та віднайшли своє продовження у послідовників школи О. М. Раєвського
та Г. С. Костюка. Розкриті провідні акценти за допомоги яких вчені розкривали
хід психічного розвитку людини. Показана спадкоємність ідей, які віднайшли
своє продовження й у теоретичних положеннях української психології, зокрема, в
таких галузях, як загальній, віковій, педагогічній психології, психології розвитку
та психології особистості.
Перспективою подальших досліджень може стати з’ясування провідних
психологічних проблем, які стояли у центрі уваги представників київської школи
філософської психології кінця ХІХ – поч. ХХ ст. та шляхи їх розв’язання;
вивчення трансформації понятійного апарату вітчизняної психологічної науки, що
обумовлюється новими реаліями та вимогами часу; розкриття процесу
становлення і розвитку психології наукової творчості в Україні наприкінці ХІХ –
початку ХХ ст.; встановлення специфіки співвідношень психологічних ідей
представників київської школи філософської психології кінця ХІХ – поч. ХХ ст. з
надбанням світової психологічної думки цього історичного періоду, а також з
психологічними поглядами вчених ХХІ століття.
Ключові слова: філософська психологія, розвиток психіки, психічні явища,
вищі прояви психіки, детермінанти психічного розвитку, умови розвитку психіки,
показники психічного розвитку.