Перекладацький метод Святослава Караванського

Каширіна І. В. Перекладацький метод Святослава Караванського.
– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук за спеціальністю 10.02.16 – «Перекладознавство». – Запорізький
національний університет. – Запоріжжя, 2020.
У дисертації здійснено інтегральний аналіз перекладацького методу
поета, мовознавця, українознавця Святослава Караванського з урахуванням
його творчої біографії та соціально-політичних життєвих обставин.
Запропоновано теоретичні засади дослідження творчого методу
С. Караванського як перекладача, перекладацька діяльність якого є складним
феноменом синергійного характеру, який містить поєднання та взаємодію
власних перекладознавчих ідей, опозиційних до офіційної мистецької
доктрини СРСР, із пропагуванням традиційного національного віршування,
яке спирається на звукопис.
Напрацювання С. Караванського служать вагомим джерелом
відродження української мови у сфері художнього перекладу. Словникарство
С. Караванського, включно з його «Словником рим української мови»,
доцільно розглядати як важливий мовний фактор націєтворення у
колоніальну добу. Його словники набули популярності в Україні саме в
період незалежності. Перекладацький творчий метод С. Караванського
розглядається у дисертації як продовження традицій утвердження
національної ідентичності у сфері українського художнього перекладу.
Завдяки виразній про-національній спрямованості мовознавчо-перекладацька
діяльність С. Караванського виступає рушійною силою захисту та
збереження української мови як основного складника національної культури.
Запропоновано методику дослідження творчого перекладацького
методу С. Караванського. На основі комплексного багаторівневого аналізу
виокремлено поняття «творчий метод перекладача» з-поміж таких суміжних
йому термінів, як «творче кредо», «творча / перекладацька манера»,


3



«перекладацький / мистецький почерк», «художній метод», «творче кредо»,
«творча індивідуальність перекладача», «перекладацька стратегія»,
«установка перекладача», «проект метапоетичного письма», «вербальна /
мовленнєва творчість», «інтерпретативна позиція перекладача», «експліцитна
та імпліцитна поетика перекладача».
Методом інтерв’ю виявлено культурно-політичний, соціально-
історичний та біографічний контексти становлення та формування творчого
методу перекладача С. Караванського. Застосування функціонального
підходу уможливило визначення особливостей творчого методу
С. Караванського як перекладача. Залучення методик постколоніальної теорії
в перекладознавстві дозволило виокремити поняття нації як мінливого
конструкту культури, створеного інтелектуальною елітою, та застосувати це
поняття до аналізу перекладацької спадщини С. Караванського.
Фундаментом націєтворчої концепції С. Караванського у художньому слові
стало переосмислення та перегрупування генетично закодованої культурно-
історичної пам’яті нашого етносу у вигляді національних міфів, що
розгортаються як історичні, культурні, мовознавчі, релігійні та інші
національні наративи. Новаторство творчого методу С. Караванського
полягає в актуалізації національної ідентичності в текстуальному просторі
через розбудову національної традиції віршування та її утвердженні в новій
системі культурно-поетичних контекстів, в утвердженні засобами
художнього перекладу повнокровної української мови як «дому буття»
української нації, у створенні низки фундаментальних словників («Словник
рим української мови», «Російсько-український словник складної лексики»,
«Практичний словник синонімів української мови») та мовознавчих праць.
З позицій герменевтичного підходу ми розглядаємо творчий метод
перекладача С. Караванського як інструмент триєдиного діалогу українського
митця-патріота з обраними авторами, з власною совістю, з бажаними
читачами. Оприявлення цього діалогу виразно простежується в таких
аспектах: мовному (як зусилля перекладача відродити багатство української


4



художньої та наукової мови), культурно-історичному (особливе смислове
навантаження на порядок розташування власних оригінальних та перекладних
поезій в опублікованих збірках), комунікативному (переорієнтація
перекладених текстів на українського читача).
Творчий метод перекладача С. Караванського проаналізовано в
дисертації як векторну дискурсивну практику, що має яскраво виражений
культурницький ідеологічний підтекст. Зазначений підтекст з позицій теорії
постколоніалізму в перекладознавстві визначаємо як антиколоніальний, а
дискурсивну практику С. Караванського термінуємо як антиколоніальний
дискурс.
Для проникнення у творчу лабораторію С. Караванського-перекладача з
ним було проведено інтерв’ю, сутністю якого став інтроспективний
перекладацький експеримент. Він полягав у синхронному озвученні самим
перекладачем процесу своїх дій та послідовності кроків при виконанні
перекладу трьох сонетів В. Шекспіра. На основі проведеного дослідження ми
дійшли висновку, що перекладацький творчий метод С. Караванського
реалізується цілісно як україноцентричний дискурс, в якому поєднуються
цінності традиційного поетичного мистецтва з новаторством.
Концептуально-методологічне підґрунтя проведеного дослідження може
послужити основою для аналізу перекладацьких творчих методів інших
перекладачів (ще мало досліджених або й зовсім не досліджених), які
долучилися своїм художнім словом до визвольних змагань українського
народу у боротьбі за його незалежність.
Ключові слова: творчий метод перекладача, настанова перекладача,
художній переклад, колоніальний / антиколоніальний дискурс, Інший, нація-
нарація, національна ідентичність, лінгвоцид, політика українізації, література
факту, літературна полісистема, діалогічність, ритмомелодика, фоніка, сонет.