Лексична варіантність в українській літературній мові кінця XIX – початку XX століть

Зарінова М. В. Лексична варіантність в українській літературній мові
кінця XIX – початку XX століть – Кваліфікаційна наукова робота на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук зі спеціальності 10.02.01 «Українська мова». – Інститут української
мови НАН України. – Київ, 2020.
У роботі вперше комплексно досліджено лексичні варіанти,
зафіксовані в прозових текстах письменників і лексикографічних джерелах
кінця XIX – початку XX ст. Визначено критерії ідентифікації ЛВ, розроблено
структурну класифікацію варіантів слів. Встановлено тенденції розвитку
варіантних одиниць питомої й іншомовної лексики в історії літературної
мови.
Практичне значення роботи полягає у можливості використання
матеріалів дослідження для викладання курсів історії української
літературної мови, історії мови, сучасної української літературної мови
(розділу «Лексикологія»), лінгвостилістики, а також спецкурсів з ортології,
культури мови, етимології, лексикографії, для написання підручників,
навчальних і навчально-методичних посібників. Окремим ресурсом для
розв’язання прикладних і теоретичних питань нормування літературного
стандарту сьогодення можуть стати словопокажчики лексичних варіантів,
зібрані в додатках.
Актуальність дослідження зумовлена потребою нового системного
вивчення явища лексичної варіантності в історії літературної мови у зв’язку з
тенденціями формування літературної норми. Актуальним є введення в
науковий обіг недосліджених лінгвальних фактів, які часто пояснюють
сучасні процеси в літературній мові.
Теоретичні напрацювання мовознавців і художня творчість
письменників кінця XIX – початку XX ст. стали підґрунтям загального 3

всеохопного процесу кодифікації мовної системи. Мовна практика
теоретиків, яка була відображенням живомовних процесів і фіксувала велику
кількість паралельних форм слів, різнилась з їх настановами. Засади
формування сучасного українського мовного стандарту стали симбіозом
прескриптивних рекомендацій і дескриптивних тенденцій насамперед
художнього стилю.
Встановлено, що оптимальними методами і прийомами дослідження
лексичної варіантності в прозових текстах і словникових джерелах межі
століть є структурно-історичний метод (для розроблення структурної
класифікації лексичних варіантів у діахронному аспекті); функціонально-
стилістичний метод (для виокремлення варіантних змістово-конструктивних
елементів у структурі художніх текстів і словникових джерелах);
варіантологічний аналіз (для фіксації фонетико-орфографічних,
морфологічних і словотвірних варіантів); порівняльно-історичний (для
встановлення походження ЛВ та простеження їх динаміки); прескриптивно-
дескриптивний аналіз (для встановлення кореляцій між прескриптивною
нормою і мовною практикою); квантитативний метод (для отримання
статистичних відомостей, пов’язаних з функціонуванням окремих видів
лексичних варіантів у прозових текстах письменників).
У роботі узагальнено теоретичні і практичні засади дослідження
лексичної варіантності в історії української літературної мови в кінці XIX –
на початку XX століття. З’ясовано роль українських лінгвістів в
обґрунтуванні природи явища варіантності, виокремлено критерії
інтерпретації сутності цього мовного явища (варіантність формального рівня
та варіантність як явище формального і змістового рівня). Запропоновано
лексичні варіанти кваліфікувати як видозміни, паралельні форми існування
мовної одиниці, що модифікують різні аспекти її вираження.
У межах груп лексики за походженням диференційовано структурні
різновиди ЛВ. Варіанти питомої лексики розподілено на: 1) фонетико-
орфографічні варіанти слів з відмінностями у сонантах, консонантах та 4

змішані варіанти; 2) морфологічні варіанти роду і числа; 3) словотвірні
варіанти. Розроблено структурну класифікацію варіантів іншомовної
лексики: 1) фонетико-орфографічні варіанти з відмінностями у сонантах і
консонантах; 2) морфологічні варіанти роду та числа; 3) варіанти ресурсів
номінації гетерогенної та гомогенної природи. У класифікації застосовано
ономасіологічний підхід до поділу лексики, а також враховано структурні й
функціонально-семантичні особливості варіантних одиниць.
Виділено основні зовнішні і внутрішньомовні причини розвитку і
поширення варіантності в історії мови. До зовнішньомовних причин
належать розмежованість українських земель між кількома державами, що
створювало різні умови для розвитку кожного з варіантів літературної мови
(вільніші для західноукраїнського та менш сприятливі для
східноукраїнського варіанта), наявність великої кількості правописів, вплив
інтерференції тощо. Внутрішньомовні причини розвитку варіантності
полягали в реалізації механізмів універсальних законів діалектики й
спеціальних законів у мові. Виникнення фонетико-орфографічних варіантів
питомих слів пов’язане з рефлексами звукових змін, зокрема асиміляцій за
глухістю, дзвінкістю, місцем і способом творення, палатальністю;
дисиміляцією; появою протетичних приголосних; процесів епентези та
діерези. Варіанти іншомовних слів (фонетико-орфографічні й морфологічні)
утворювались внаслідок адаптації слів чужомовної системи до української
норми. Словотвірна варіантність корелювала з проблемою внутрішньої
мотивованості слів, а також семантико-стилістичної функціональності.
Варіанти ресурсів номінації як варіанти гетерогенного характеру виникали
через те, що мова того часу мала багато різних джерел поповнення лексикону
(різні мови, варіанти літературної мови, широка діалектна база, штучно
утворені слова).
У роботі з’ясовано особливості функціонування варіантів питомої та
іншомовної лексики в текстах письменників кінця ХІХ – початку ХХ століть.
Варіанти питомих й іншомовних слів утворювали протиставлені групи 5

лексичної системи, у яких виражальні засоби живої народної мови питомих
Варіантні одиниці знаходились в опозиції до лексико-стилістичних засобів
передавання мови інтелігенції, професійного середовища, книжної мови
тощо варіантні одиниці чужомовного походження. Лексичні варіанти могли
мати по-різному виражену відмінність у стилістичній конотації: а) мати
однакове функціонально-стилістичне навантаження; б) різнитися деякими
стилістичними відтінками; в) набувати стилістичних конотацій; г) зазнати
абсолютного розподібнення і сприйматись як різні слова.
Фонетико-орфографічні варіанти були стилістичним ресурсом для
письменників межі століть, що допомагали виражати діалектні й регіональні
особливості мови, використовувались для змалювання мови персонажів,
створення колориту певної місцевості, послуговувались ними і для
дотримання милозвучності, полегшення вимови, надання особливого
емоційного чи стилістичного відтінку. Для надання мові персонажів
стилістичних конотацій автори часто вживали словотвірні варіанти слів, що
різнилися суфіксами, які додавали оцінності, поетичності, комічності тощо.
Розкрито стилістичний потенціал варіантів іншомовної лексики, яку
за цим критерієм поділено на дві групи: стилістично нейтральні ВО, а також
варіанти, які використовували в текстах з метою створення ефекту
професійного мовного середовища, відтворення повсякденної мови певних
соціальних верств населення, створення високого стилю літературного твору.
Простежено динаміку лексичних варіантів кінця XIX – початку XX ст.
у зв’язку з тенденціями прескриптивної норми та в контексті мовної дискусії
на сторінках преси, зокрема упорядкування варіантних форм: фонетико-
орфографічних варіантів, варіантів ресурсів номінації (східноукраїнська
форма – західноукраїнська форма, питоме слово – іншомовне слово) тощо.
Результатом цієї мовної дискусії стало створення граматик й укладення
словників, що свідчило про новий етап формування літературної мови.
Граматики досліджуваного періоду намагалися оцінити варіанти з погляду їх
нормативності й усунути надлишкові форми. Особливу увагу в 6

прескриптивних працях звернено на впорядкування фонетико-орфографічних
варіантів. Лексикографічні праці межі століть не встигали фіксувати слова,
які вже пройшли апробацію в мовній практиці, проте їхня цінність полягає в
фіксації діалектного, фольклорного, архаїчного матеріалу, який був основним
внутрішньомовним джерелом поширення лексичних варіантів. Лексична
варіантність кінця XIX – початку XX ст. стала природним шляхом відбору
прийнятних для національно-мовного простору мовних засобів вираження і
базовим етапом нормотворення української літературної мови.
Ключові слова: мовна варіантність, лексична варіантність,
нормалізація, кодифікація, літературний стандарт, лексико-семантична
система, фонетико-орфографічні варіанти, морфологічні варіанти,
словотвірні варіанти, варіанти ресурсів номінації.