Мала проза Леоніда Мосендза та дискурс вісниківського неоромантизму

Радзієвський В. А. Мала проза Леоніда Мосендза та дискурс вісниківського
неоромантизму. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.01.01 «Українська література». – Вінницький державний
педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, Міністерство освіти і
науки України, Вінниця, 2019.

Дисертаційна робота присвячена малій прозі Леоніда Мосендза. Вперше
системно розглядаються твори малої прози письменника в контексті
новелістичного здобутку сучасників-вісниківців. Проаналізовано критичну й
наукову рецепцію новелістичного доробку письменника, закцентовано на
світогляді націоналізму як джерелі поетологічних особливостей творів
Л. Мосендза, простежено відповідність новел митця традиційним вісниківським
канонам.
Розглянуто відображення проблеми в критичній і науковій рецепції.
Умовно цю рецепцію розбито на три хронологічні періоди, зазначено
характерні особливості кожного з них. Спостереження критики різних років
підтверджують, що художні принципи новелістики Л. Мосендза знаходяться у
руслі основних естетичних критеріїв вісниківства.
Робота над належною науковою оцінкою творчості письменника має
неперервний характер. Констатовано активізацію досліджень малої прози
митця останніми роками та все більш високу оцінку її художньої значущості.
Подано важливі позатекстові фактори: походження митця, початки
національного самоусвідомлення, громадська діяльність тощо.
Зазначено, що у вісниківському дискурсі Мосендз-новеліст належить до
числа тих, хто найяскравіше втілював ідею героїчної літератури, запропоновану
Д. Донцовим. 3 
 
Відзначено прихильність письменника до жанру новели як типове явище
для вісниківського середовища (згадано новели та оповідання Н. Ґеркен-
Русової, Р. Єндика, Г. Журби, Ю. Липи, Юрія Клена, Г. Мазуренко, У. Самчука
та д. ін.).
Новели Л. Мосендза й інших вісниківців часто єднає тематична
спорідненість, ідейно-естетичний контекст. Висловлено думку, що найбільше
смислових зв’язків можна провести між творами збірки «Людина покірна»
Л. Мосендза й новелами збірки «Нотатник» Ю. Липи.
Естетична складова у творах вісниківців обов’язково співвідноситься з
тими високими суспільними завданнями, які митці ставили перед національною
літературою. Новели Л. Мосендза у вісниківському контексті виокремлюються
яскравою ідейною спрямованістю. Естетика малої прози Леоніда Мосендза не
просто відповідає загальноприйнятим вісниківським канонам. Гармонійно
поєднуючи раціональні й ірраціональні, духовні й матеріальні елементи, вона є
зразком передової світоглядної думки свого часу.
Здійснено аналіз архітектоніки новел збірок «Людина покірна» та
«Відплата». Зазначено, що художній час творів збірки Леоніда Мосендза
«Людина покірна» загалом тісно пов’язаний із часом історичним. Це період
визвольних змагань українського народу початку ХХ століття, безпосередню
участь у яких брав сам автор. Власне через автобіографізм, через «знання
справи» спогади мають неабияку виражальну силу.
Потужний ідейний струмінь єднає твори збірки: людина не повинна бути
«вівцею». Практична інтерпретація цієї тези спричиняє активну взаємодію
текстів «Людини покірної».
Розглянуто особливості композиційної організації новел другої збірки
письменника ‒ «Відплата». Ідея відплати як вагомого чинника буття людини
об’єднує твори однойменної збірки. Благородна, шляхетна помста, як доводить
автор, повинна бути основою як міжособистісних стосунків, так і поведінки
людини в громаді. 4 
 
Увага Л. Мосендза завжди прикута до окремої, сильної, особистості.
Письменник майже не користується колективним портретом, тоді як у новелах
Ю. Липи це явище досить поширене («Чародій», «Гринів», «Бляшанки» тощо).
Ю. Липу в індивідуальному портреті цікавить в основному міміка – Л. Мосендз
зауважує основне в сукупності змін зовнішнього вигляду. У Л. Мосендза
портрет загалом несе більше функціональне навантаження, ніж в інших
вісниківців; у зовнішності письменник деталізує чіткіше й образно виразніше.
Досліджуються особливості організації подій, розвиток характерів й
обставин. Зауважено, що Мосендз-новеліст тяжіє до концентричної структури
сюжету, хоч лінійна (хронікальна) організація подій досить широко
представлена в його малій прозі.
Як рушій сюжету в новелах Л. Мосендза домінує ідеологічно-соціальний
конфлікт, узгоджений з героїчним пафосом. Морально-етичний представлений
у кількох творах, де висвітлюються особистісні стосунки. Виразний глибокий
конфлікт у новелах письменника досягається завдяки чіткому групуванню
персонажів, що, у свою чергу, здійснюється передовсім на основі принципу
різкої несумісності позитивних і негативних образів.
Вагомою у новелістиці Л. Мосендза є роль позасюжетних елементів.
В основному письменник дотримується у своїх новелах цікавої чіткої
(сильної) фабули; у кількох творах наявна послаблена фабула, де в
сюжетобудові відчувається вагомий вплив законів лірики («Брат»,
«Берладник», «Мінерва»); новела «Лист» є виразно безфабульною.
Людинознавчий аспект малої прози Леоніда Мосендза розглянуто в
тісному зв’язку з націоналістичним українським рухом міжвоєнної доби, взято
до уваги насамперед вплив Д. Донцова. Перспективними щодо організації
антропологічного дискурсу новел Л. Мосендза виявилися здобутки
американської антропологічної школи (Ф. Боас, А. Кребер, К. Уіслер, Р. Лоуі).
Проаналізовано особливості художнього мовлення та наративні системи й
стратегії текстів. З’ясовано, що збірки Л. Мосендза «Людина покірна» і  
«Відплата» презентують різні форми наративної організації. У першій збірці
розповідність ведеться від двох нараторів (первинного й вторинного), що
розширює інтерпретаційні можливості текстів. У збірці «Відплата» присутній
лише один недієгетичний наратор, інформативність персонажів при цьому в
основному зведена до мінімуму. Для виконання поставлених завдань ураховано
модель комунікативних рівнів та критерії і типи нараторів, визначені В.
Шмідом. «Людина покірна» та «Відплата» як ідейно-тематичні єдності
презентують різні наративні стратегії, тому в плані розповідності ці збірки
Л. Мосендза розглянуто почергово.
Приділено увагу художньо-образній мовній конкретизації. До
найважливіших питань віднесено лексичний склад малої прози Л. Мосендза;
особливості стилістичного функціонування синтаксичних конструкцій; роль
порівняння, епітета у творах.
Насамкінець висловлено думку, що творчість Л. Мосендза ‒ помітне явище
в українській літературі. Цінним здобутком є новелістика митця, яка з певних
причин впродовж багатьох років була невідомою для масового українського
читача.
Ключові слова: мала проза, новела, вісниківський дискурс, націоналістична
ідеологія, неоромантизм, композиційна організація, специфіка сюжетотворення,
художня антропологія, ідіолект, еволюція жанру.