Мультикультуральність художнього світу Галичини у творчості Леопольда Фон Захер-Мазоха

Сав’юк А. М. Мультикультуральність художнього світу Галичини у
творчості Леопольда фон Захер-Мазоха. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.01.05 «Порівняльне літературознавство». – ДВНЗ
«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». – Івано-
Франківськ, 2019.

У роботі досліджено мультикультуральність художнього простору
Галичини в текстах Л. фон Захер-Мазоха, охарактеризовано літературознавчо-
критичну рецепцію творчості письменника, встановлено роль Л. фон Захер-
Мазоха-письменника як медіатора між західною та східно-слов’янською
культурною ментальністю. Встановлено художньо-просторову космологію та
інтертекстуально-міфологічну парадигму творчості Л. фон Захер-Мазоха.
Простежено «міф Галичини» як ситуацію етнокультурного порубіжжя.
Вивчено психоаналітичний дискурс «мультикультуралізму» прози
письменника, художні ретрансляції архетипів індивідуального та колективного
неусвідомлюваного, оніричні проекції та ін.
У першому розділі дисертації розкрито різновекторність інтерпретацій
теоретичних понять «мультикультуралізм», «імагологія» («етноімагологія») як
інтердисциплінарних категорій. У межах конкретного тексту, позначеного
поетикою мультикультуралізму, механізми культурної взаємодії, з одного
боку, рафінують «впливи» і «запозичення», з другого, адаптовують
національний матеріал, формуючи систему універсальних репрезентативних
кодів. Дискурс універсальності відображається і в своєрідній презентації
картини світу чи соціокультурного простору. Л. фон Захер-Мазох творить свій
«міф Галичини», глорифікуючи суперечливий етнокультурний простір, а його

3
стратегію «універсалізації» в «Жіночих образках з Галичини» (за
структуралістською теорією Р. Барта) можна зредукувати до системи кодів.
У текстах Л. фон Захер-Мазоха вибудовується «модель суспільства як
гомогенний, не структурний коммунітас» («община» у В. Тернера). Власне
звідси різкі контрастні переходи від легенд про опришків до філософських
постулатів F/ Шопенгауера («Опришок»), трактування «хлопського суду» як
вияву «Старої Правди» ‒ законів Київської Русі («Хлопський суд»), Коломиї
як мультикультурального топосу («Жіночі образки з Галичини»), «гуцулів» як
нащадків давніх валахських племен, жителів Кавказу, скандинавських асів
тощо.
Протиставляючи галицький простір європейському, Л. фон Захер-Мазох
презентує його як спільноту «юних, молодих і свіжих націй», виводячи його
поза контекст конкретно-історичних алюзій («яких не мучать жодні спогади»)
та футуристичних ілюзій («дивляться в майбутнє без страху і сумніву»).
Відтак це виказує авторську інтенцію до конституювання в координатах
альтернативної «трансцендентальної історії», за межами історичної
епістемології та логіки, творення «міфологічного простору», що виходить за
кордони традиційних дискурсів.
«Галицький світ» як місце перетину q комунікації багатьох культур у
Л. фон Захер-Мазоха має своєрідну етноімагологічну інтерпретацію: Галичина
– взаємопроникаючий світ контамінації психоментальних феноменів, що
почасти зумовлено особливостями біографії автора та його роду.
Ідентичності «Я» та колективні ідентичності, які є базисними
категоріями імагології, в окремих текстах Л. фон Захер-Мазоха відображають
надра «колективного несвідомого» і є реконструюванням архетипних образів
(новела «Мертві ненаситні», роман «Венера в Хутрі» та ін.).
Текстуальну стратегію Л. фон Захер-Мазоха доцільно окреслити як
етноімагологічну інтерпретацію ‒ тобто як суб’єктивну, естетизовану,
гіперболізовану, міфологізовану авторську інтенцію інтерпретації поліетнічної

4
та полікультурної Галичини. Образи письменника позбавлені ототожнень
Іншого з національними стереотипами. Етноімагологічна інтерпретація
Галичини творить авторський варіант феномену культури, текстуально
репрезентований через образність ритуалів, фольклору, антропометрії, побуту,
мораль та аксіологію етнічних груп.
Засаднича проблема літературознавчої рецепції творчості письменника
полягає у стереотипній масовій ідентифікації імені автора насамперед зі
сферою психіатрії (сексуальна девіація «мазохізм»). Натомість на периферії
наукових зацікавлень залишається власне творчий феномен Л. фон Захер-
Мазоха.
Перша серйозна рецепція прози Л. фон Захер-Мазоха викликана появою
новели «Дон Жуан з Коломиї» (1866). Критична візія твору зі спробами
компаративістичного аналізу розгорнулася у схвальній передмові
Ф. Кюрнберга. Проте з 90-х років ХІХ століття в німецькомовному світі
рецепцію прози Л. фон Захер-Мазоха різко затінює безкомпромісна критика,
яка приписує автору епатажність як самоціль, поверховість змісту та
натуралізм описів, позначений перверсивністю. Увесь «рецепційний» доробок
у дискурсивному полі прози Л. фон Захер-Мазоха можна поділити на чотири
тематичні групи: психо-патологічні студії; національна ідентичність
художнього світу та геокультурна парадигма; літературознавчий поетикальний
та ідейно-художній аналіз; компаративістичні зіставлення. Проте досі в
українському літературознавстві не існує жодної монографії або ж захищеної
кандидатської дисертації, присвяченої темі творчості Л. фон Захер-Мазоха.
Літературно-мистецький контекст творчості Л. фон Захер-Мазоха тісно
пов’язаний із австрійською німецькомовною літературою 2-ї половини ХІХ
століття, яка збагачувалася за рахунок полінаціональних іномовних культур,
що детермінувалося гетероетнiчним складом населення коронних земель. По
суті проза Л. фон Захер-Мазоха відігравала роль медіатора між західною та
східно-слов’янською культурною ментальністю.

5
У праці досліджено два типи мультикультурального інтертексту Л. фон
Захер-Мазоха: літературно-мистецький (історичний) і фольклорно-
міфологічний (позаісторичний). Обидва є чинниками семантичної і
семіотичної організації твору. У нарисі «Жіночі образки з Галичини» розкрито
образ галицького світу крізь призму топосів «ярмарку», «коломийського
базару» та ін. Образ коломийського базару народжується в результаті
діалогічності «свого» й «чужого» слова, діалогу, і ця контамінація змішує в
єдиному текстуальному потоці найрізноманітніші інтертекстуальні форми –
цитати, загальні та спеціальні топоси, традиційні сюжети та образи, афоризми,
алюзії, історичні й мистецькі факти тощо.
Оповідання «Опришок»» інтерпретовано як «новітній» палімпсест
відомих літературних фабул. Письменник використовує «оповідь-обрамлення»
(frame nаггattivе) (за Ж. Женеттом). Первинна оповідь (ргіmагу nаrrattivе)
відображає історію подорожі наратора з товариством під провідництвом
опришка Миколи Оброка східними Карпатами. «Вбудована оповідь»
(embodied nаггattivеs) або ж «вторинна» – це розповідь про гайдамацтво та
Довбуша. Такий тип оповіді часто зустрічається в літературі. Оповідання
демонструє багаторівневість інтертексту Захер-Мазоха. Оприявнивши власне
авторство, «гомодієгетичний наратор» (Ж. Женетт) вводить у текст алюзії до
літературних, мистецьких і філософських взірців.
У другому розділі проаналізовано художній простір Л. фон Захер-
Мазоха крізь призму міфологізму, окреслено амбівалентність художнього
світу. Галичина, наділена ознаками універсальності, виступає тиглем
множинних локусів і топосів, які апелюють до міфологічного світосприйняття
і навіюють естетику Романтизму з його тяжінням до ідеалу, фольклорної
образності, природи, переваги емоціо над раціо. Окремо взяті художні
простори Л. фон Захер-Мазоха є семіотично гетерогенними та здебільшого
міфологічно маркованими.

6
Художній простір творів Л. фон Захер-Мазоха укладається в міфологічні
дихотомії («свій-чужий», «культура-природа», «живий-мертвий», «світло-
темрява», «космос-хаос», «чоловік-жінка» та ін.). Концепти «чужий»,
«мертвий», «темний», «хаос» здебільшого екстраполюються на жіноче начало
(особливо в творі «Мертві ненаситні»).
Однією із граней інтертекстуальності творів Л. фон Захер-Мазоха є
фольклорна інтенція («Мертві ненаситні», «Опришок», «Дон Жуан з Коломиї»,
«Свято обжинок» та ін.), коли міфопоетична образність реалізуються як
принцип організації художньої дійсності та спосіб ретранслювання латентних
кодів тексту. Автор часто вплітає в тексти фольклорну образність (мавки,
русалки, потерчата, відьми), мотиви, народні перекази, пісні (пісня про
Довбуша, коломийки) та ін.
У дисертації досліджено «міф Галичини» Л. фон Захер-Мазоха як
ситуацію етнокультурного порубіжжя», простежено авторське творення
галицького макросвіту через пошук онтологічних кодів різних етносів
(німецького, єврейського, польського, русинського). Л. фон Захер-Мазох в
образі Галичини витворював модель «плюралістичного всесвіту» (У. Джеймс),
«плавильного котла» (Г. Альтшулер) або ж «салатної миски» (А. Шлезингер).
У третьому розділі здійснено звернення до психоаналітичної методи,
яка оприявнює універсальні архетипні шаблони в культурно-історичному та
індивідуально-суб’єктивному вимірі. Самі жанрові форми текстів Л. фон
Захер-Мазоха, їхня структура та оповідь виказують авторську інтенцію
обсервації культурного простору Галичини в проекції психоаналітичних
порівнянь. Загалом, увесь комплекс текстів Л. фон Захер-Мазоха пронизаний
категоріями науки про підсвідоме, художніми ретрансляціями архетипів
індивідуального та колективного неусвідомлюваного, оніричними проекціями,
деталізацією фемінно-маскулінних колізій у просвіті Аніми та ін.
7
Ключові слова: мультикультуралізм, Галичина, Л. фон Захер-Мазох,
імагологія, інтертекст, рецепція, культурне пограниччя, психоаналітичний
дискурс, міф, оніричність.