Поетика біблійного інтертексту в «Києво-Печерському патерику»

2
АНОТАЦІЯ
Гоголіна В. В. Поетика біблійного інтертексту в «Києво-
Печерському патерику». ‒ Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук за спеціальністю 10.01.01 «Українська література» – Львівський
національний університет імені Івана Франка. ‒ Львів, 2019.
Зміст анотації. «Києво-Печерський патерик» – пам’ятка українського
середньовіччя, не лише літературного, але й культурного, мистецького,
духовного. Патериковий текст подає відомості про створення Києво-
Печерської обителі, про життя і побут печерських монахів, про становлення
чернечої традиції. В основі твору – листування між володимиро-
суздальським єпископом Симоном і ченцем Києво-Печерського монастиря
Полікарпом, а пізніше до тих листів було додано інші тексти.
Як чернеча пам’ятка «Патерик» тісно взаємодіє з Біблією: патерикові
персонажі часто наслідують біблійних, автори «Патерика» «запозичують» і
актуалізують ті теми й ідеї зі Святого Письма, які стають смисловими
центрами патерикових «Слів». Такі змістові взаємодії, з одного боку,
супроводжуються частими цитуваннями Книги Книг, відсиланнями до
біблійних епізодів, сюжетів, а з іншого – стають можливими через наявність
у «Патерику» фрагментів Святого Письма. Завдяки багатоплановій взаємодії
Біблії та «Києво-Печерського патерика» виникає особливий змістовий текст –
інтертекст.
Перший розділ – «Категоріальний ряд міжтекстової взаємодії та Святе
Письмо» – містить теоретичний опис проблеми інтертекстуальності, історію
її становлення.
У першому підрозділі – «Інтертекстуальність: джерела та спроби
окреслення поняття» – проаналізовано теоретичне підґрунтя категорії
міжтекстуальності, її джерела, основні поняття й етапи становлення, наукове
опрацювання теорії інтертекстуальності, яке проводили іноземні та 3
українські вчені. Окреслено тріаду «автор – текст – читач» як простір
інтертекстуальних взаємодій.
У другому підрозділі – «Поняття інтертексту й інтексту» – увагу
звернено на ключові практичні прояви інтертекстуальності: інтертекст та
інтекст, а також проаналізовано різні наукові підходи до окреслення
зазначених понять. Водночас запропоновано власне розуміння термінів із
царини міжтекстуальності.
У третьому підрозділі – «Біблійний інтертекст як явище українського
середньовічного тексту» – актуалізовано тезу про те, що опрацювання та
використання Святого Письма є вагомою частиною літературного
середньовічного дискурсу й проблеми книжності, яка розкриває причини й
мету частого цитування Біблії у творах середньовічних авторів. Окреслено
особливості середньовічного цитування, проаналізовано аспекти
призначення біблійних цитат зі Святого Письма, з’ясовано, що через
присутність біблійного тексту в патериковому виникає особливе міжтекстове
середовище з певною системою взаємодій між двома текстами на різних
рівнях.
У другому розділі – «Рівні біблійного інтертексту в «Києво-
Печерському патерику» – проаналізовано особливості взаємодії між
«Патериком» і Святим Письмом на різних текстових рівнях.
У підрозділі – «Композиційний рівень як середовище перетину двох
текстів» – розглянуто наслідування в патерикових «Словах» загальної
структури, зовнішніх особливостей певних книг Святого Письма через
наявність у патериковому творі біблійних слів.
У підрозділі «Персоналістичний рівень міжтекстових взаємодій»
головно акцентовано те, що фрагменти з Біблії, в яких ідеться про
конкретного персонажа Святого Письма, наведено опис ситуації чи події з
його життя, стають моделями для творення патерикових героїв, котрі
наслідують життя біблійних і є схожими на них характерами, життєвими
історіями. 4
У підрозділі «Ідейно-тематичний рівень – місце смислових
дозаповнень» проаналізовано патерикові «Слова» через біблійний контекст,
що дає змогу інтерпретувати текст «Патерика» якнайглибше та з усіма
можливими розгалуженнями сенсу.
У підрозділі «Символічно-алегоричний рівень тексту як середовище
творення інтертекстуальної реальності» звернено увагу на те, як автори
наповнювали «Слова» біблійними символами, не переінакшуючи їх, однак у
новому текстову середовищі ці символи збагачувалися додатковими
значеннями. Символізм біблійних істин накладається на зміст пам’ятки,
творячи особливу смислову єдність двох текстів.
У третьому розділі – «Євангельські ради як джерело
інтертекстуальних взаємодій у «Києво-Печерському патерику» –
проаналізовано аспекти євангельських рад, які також є чернечими обітами
(досмертної чистоти, добровільної вбогості, досконалого послуху) та які
стали джерелом взаємодії між «Патериком» і Святим Письмом.
У першому підрозділі – «Убогість, чистота, послух – підвалини життя
печерських ченців» – розглянуто євангельські ради й у духовному аспекті, і
як чернечі обіти. Їх дотримання є наслідуванням Христового шляху,
головних Ісусових чеснот. Окрему увагу зосереджено на реалізації трьох
євангельських рад у контексті уставу Печерського монастиря.
У другому підрозділі – «Чернеча чистота як «засіб» для повернення
втраченого образу праотців» – наведено духовні та метафізичні аспекти
євангельської ради. Також через аналіз «Слів» актуалізовано тезу про те, що
збереження тілесної чистоти для печерського монаха стає можливістю
повернути образ праотців, котрі перебували з Богом у Раю.
У третьому підрозділі – «Добровільна убогість – досконалий вияв
щирої відмови від світу» – звернено увагу на те, що практикування вбогого
способу життя є чи не найвищим проявом праведності (за Святим Письмом).
«Києво-Печерський патерик» репрезентує цілий спектр способів і труднощів
реалізації добровільної вбогості. Інтерпретація цієї євангельської ради має 5
багато виявів: від конкретних до глибоко філософських, від «чернечих» до
«світських», від праведних до тих, які проходять через гріх. Кожне «Слово»
містить біблійне підґрунтя добровільної вбогості, й ці підтексти по-
особливому «працюють» у пам’ятці та взаємодіють із нею, творячи
гармонійний, а найголовніше – цілісний інтертекст.
У четвертому підрозділі – «Досконалий послух ченця – наслідування
Христової покори» – розглянуто патерикові «Слова», які розкривають тему
досконалого послуху, причому не лише чернечого, але й «світського».
Інтертекстуальні взаємодії починаються з наявності в «Патерику» образів-
символів, за якими приховано біблійний контекст, головна ідея якого –
виконання Божої волі та дотримання послуху. Для деяких патериковиих
сюжетів біблійні фрагменти стали моделями й змістовими ключами в
контексті досконалого послуху.
Дисертація вперше розглядає «Києво-Печерський патерик» у контексті
явища інтертекстуальності, застосовуючи сучасну методологію до
українського середньовічного тексту. Можливість для аналізу «Патерика» в
такому аспекті «створили» біблійні фрагменти у творі. У дослідженні
проаналізовано риси цитат зі Святого Письма, особливості їх
функціонування й ідейні, композиційні, символічні «наслідки» такої
взаємодії двох текстів, яку супроводжує змістове дозаповнення всіх
учасників інтертекстуальної співдії.
Загалом, дисертація демонструє, що велика кількість фрагментів із
різних книг Святого Письма у «Патерику» свідчить про багаторівневу
взаємодію двох текстів, а відтак і про багатоплановість самого
давньоукраїнського твору. Біблійні вкраплення тонко вмонтовано в текстову
тканину «Слів», де ці вкраплення є літературними моделями, філософськими,
моральними та етичними основами. Часте й різноманітне використання
біблійних цитат свідчить про тісний зв’язок творів українського
літературного Середньовіччя, зокрема «Києво-Печерського патерика», зі
Святим Письмом. Ключові слова: інтертекстуальність, інтертекст, інтекст, «Києво-Печерський
патерик», «Слово», інтертекстуальні взаємодії, біблійна цитата.