Емоційний світ у Києво-Печерському патерику: печаль і сльози

Петрушко Л. А. Емоційний світ у Києво-Печерському патерику: печаль і
сльози. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України. –
Київ, 2018.
Актуальність обраної для дослідження теми зумовлена необхідністю
наукового осмислення «ідеальної складової» емоційного світу людини
українського середньовіччя, зокрема погляду на печаль і сльози як важливого
компоненту системи відчуттів чернечої общини найвідомішої православної
обителі середньовічної доби (Києво-Печерського монастиря) в органічному її
зв’язку з християнською і давньоруською традицією загалом. Завдяки
масовому поширенню Патерика його емоційні установки є актуальними для
комплексної реконструкції історичного минулого, зокрема ментальної сфери, а
також фактором, який впливав на реальний вимір емоційного світу соціуму
загалом.
У дисертації з’ясовано стан наукової розробки теми, здійснено огляд
найбільш знакових праць, пов’язаних із вивченням Києво-Печерського
патерика і сліз у культурі Середньовіччя. Окреслена та проаналізована
джерельна база роботи та її репрезентативність.
На основі значної кількості писемних, зображальних і речових джерел, а
також сучасних дослідницьких методів розглянуто та узагальнено особливості
розуміння печалі та сліз у східній християнській традиції, представленій у
текстах єгипетського і палестинського монашества. Встановлено та
систематизовано обставини нерадісних емоцій, згадані в Патерику, у
порівнянні з перекладними та оригінальними текстами Русі, у тому числі
печерської традиції. Виявлено оцінки та інші важливі аспекти сприйняття 3

нерадісних емоцій печерською спільнотою, у компаративному аналізі зі
східною християнською та давньоруською традиціями.
Теоретико-методологічна основа дослідження базується на
загальнонаукових принципах історизму, об’єктивності, комплексності та
системності, реалізованих через методи історичного дослідження: історико-
порівняльний, історико-хронологічний, історико-системний. Текстологічний
характер роботи зумовив необхідність залучення методів термінологічного
аналізу, контент-аналізу та інтерпретаційного. При використанні зображальних
джерел використовувалися спеціальні іконографічні методи аналізу. У роботі
застосовано також один із найефективніших методів історії емоцій, пов’язаний
із концептом емоційних спільнот.
Наукова новизна роботи визначається постановкою наукової проблеми і
подальшим її дослідженням, яке досі не було реалізовано. Уперше: на
вітчизняних матеріалах застосовано і апробовано метод Барбари Розенвайн,
пов’язаний із концептом емоційних спільнот; на оригінальних руських
джерелах здійснено спробу виявити релігійно-етичні основи людських
переживань емоційного світу середньовічного соціуму; комплексно досліджено
один із найважливіших аспектів системи відчуттів печерської емоційної
спільноти; детально розкрито сприйняття нерадісних емоцій християнським
соціумом українського середньовіччя. Уточнено: історіографічні оцінки
інформаційного потенціалу Києво-Печерського патерика та інших
оригінальних текстів для вивчення внутрішнього світу людини
східноєвропейського середньовіччя. Набули подальшого розвитку: наукові
знання про Києво-Печерський патерик як цінне джерело до реконструкції
ідеальної сфери емоцій давньоруської доби; параметри зв’язку першої пам’ятки
руської патерикографії з перекладними текстами; уявлення про значимість сліз
для середньовічного соціуму.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зміст і
висновки дисертації можуть бути використані при написанні наукових, зокрема 4

й монографічних праць, розробці навчально-методичних програм, підготовці
нормативних та спеціальних курсів з історії України, історії культури, історії
ментальностей, релігієзнавства, джерелознавства. Отримані результати
доцільно використовувати також у навчально-виховній роботі.
Традиція вивчення Києво-Печерського патерика як історичного джерела
охоплює три історіографічні періоди. Вони характеризуються дослідженням
уявлень епохи, у тому числі образу святості, побутових аспектів, серед яких
важливе місце посідає і повсякденне життя монастирів; історичних реалій Русі,
особливо пов’язаних із духовно-релігійною сферою, символіки чисел і жестів.
Проте жодного разу Патерик не був зужитий для реконструкції світу емоцій
соціуму.
Джерельна база нашого дослідження достатньо репрезентативна і
складається із трьох блоків. Основним джерелом є Києво-Печерський патерик,
який особливо повно відображає погляд печерської емоційної спільноти на
печаль і сльози. Його інформацію щодо реального та ідеального виміру
емоційного світу братії обителі доповнюють та уточнюють інші тексти
печерської традиції. Із метою співставлення інформації щодо нерадісних
емоцій у названих пам’ятках із східною християнською та давньоруською
традиціями залучено ще два блоки джерел – поширені на Русі перекладні та
оригінальні тексти. Допоміжну роль у виявлені актуальних обставин у
сприйнятті соціуму Давньої Русі відіграють зображальні джерела та
матеріальні пам’ятки.
Виявлено, що чернеча традиція християнського Сходу розрізняла три
види печалі та плачу (правильні, природні та неправильні). Вони
характеризувалися відповідними оцінками – позитивною, нейтральною
(позитивно-нейтральною) та негативною, які залежали від того, як ці нерадісні
емоції співвідносилися зі справою спасіння душі. Центральним аспектом
богослов’я були скорбота та сльози по Богу. Існувала спеціальна етика
нерадісних емоцій, яка стосувалася засобів досягнення духовного плачу, 5

збереження його в чистоті, утримання та утвердження в ньому; методів
боротьби з гріховною печаллю; переходу від гріховних і природних сліз до
богоугодних.
Конотація нерадісних емоцій у християнській традиції загалом негативна.
Це пов’язано з розумінням їхнього місця в людській історії: скорбота і сльози
з’явилися як вимушений наслідок гріхопадіння, їх не було в Раю і не буде в
Царстві Небесному.
Встановлено, що актуальними обставинами прояву печалі та сліз для
печерської емоційної спільноти були покаяння, смерть ближніх, молитва,
загроза спасінню душ ближніх, нещастя особисті, втрата/відсутність
матеріальних благ, нещастя ближніх, нещастя спільні, розлука, загроза
життю/благополуччю дітей, загроза/шкода честі, запізніле покаяння, перепони
на богоугодному шляху, прохання, груба їжа, повчання, благочестя інших, а
також спасіння ближнього і зустріч після розлуки. Більшість названих обставин
пов’язана з найвищими християнськими цінностями – Богом і людською
душею – та невіддільним від них ідеалом святості. Значна частина стосується
ідеалів суто монашеських. Немалою є і частка обставин, пов’язаних із
загальнолюдськими цінностями. Зазначене обумовлене, на наш погляд,
специфікою Патерика. До категорії неістинних ідеалів належали
багатство/матеріальний достаток і честь.
Компаративний аналіз, до якого були залучені перекладні та інші
оригінальні руські тексти, засвідчив актуальність практично всіх виявлених у
Патерику обставин і в християнській, і в давньоруській традиціях. Зазначене
дає підстави для припущення про зв’язок системи відчуттів печерської
емоційної спільноти й інших спільнот українського середньовіччя із
східнохристиянською традицією. Повідомлення давньоруських джерел
дозволяють стверджувати, що більшість згаданих у Патерику обставин були
дійсними обставинами прояву нерадісних емоцій людиною українського
середньовіччя. 6

Мініатюри Радзивілівського літопису демонструють важливість для
давньоруського соціуму таких обставин, як смерть ближніх та спільні нещастя
(суспільні біди), що могло пов’язуватися з історичними умовами створення
зображень. Відсутність ілюстрацій печалі та сліз у Печерському циклі мініатюр
в цілому узгоджується із традицією ілюстрування текстів (відображення діянь).
Крім того, цей факт може свідчити про розуміння сліз покаяння та на молитві
як внутрішнього стану, який не передається зовнішніми засобами зображення.
Проаналізовано, що оціночне ставлення залежало від того, як
співвідносилися ці нерадісні (чи радісні) емоції зі справою спасіння.
Однозначно позитивно, як правильні сприймалися ті сльози та скорбота, які
були пов’язані з покаянням, смиренням, турботою про порятунок душ ближніх.
Засуджувалася та печаль, яка ставала на заваді спасінню: породжена
гріховними пристрастями і почуттями, вона супроводжувалася гріхами,
приводила до негативних наслідків. Нейтральним було ставлення до тих жалів і
сліз, які жодним чином не впливали і не стосувалися спасіння душ власної та
інших. Серед них були такі, які породжувала любов до ближніх, а тому, на наш
погляд, текст дозволяє прочитувати ставлення до них як позитивно-нейтральне.
У цьому випадку схвалювалися не самі печаль і плач, а ті почуття, які їх
викликали. Нерадісні емоції за цих обставин не були обов’язковими (власне, із
категорії правильних сльози зворушення теж не мали обов’язкового характеру).
Негативно марковані у системі відчуттів печерської емоційної спільноти
даремні, запізнілі сльози, а також ті, які належали духу злоби.
Порівняння з перекладними й оригінальними джерелами дає підстави
стверджувати, що оціночне ставлення до нерадісних емоцій за тих чи інших
обставин було суголосним східнохристиянській і давньоруській традиціям.
Досліджено, що сльозам по Богу і на молитві печерська спільнота
відводила чільне місце серед духовних подвигів монашествуючих. Згідно з
етикою чернечої общини Києво-Печерського монастиря, такий плач повинен
бути відомим лише Господу, чому сприяють затвор і храм у нічний час. У 7

тексті представлене усвідомлення духовних сліз як дару Господнього (якому
передує або тривале покаяння, або навіть одномоментне усвідомлення гріхів) і
таких, що в результаті багатолітнього каяття, після утвердження в духовному
плачі, можуть мати місце за участі волі подвижника. Печерські отці розуміли
плач після скоєння гріха як необхідний – і для чорноризців, і для мирян. Вчасно
принесене слізне каяття (на відміну від запізнілого і через це даремного)
розглядалося як єдиний порятунок для душі.
З огляду на можливість «переходу» правильних і природних сліз у
неправильні, у системі відчуттів емоційної спільноти Києво-Печерського
монастиря існували відповідні правила поведінки для тих, хто перебуває в
скорботі (смиренне перенесення труднощів, з довірою до Бога, молитвою і
благими діяннями; пам’ять про смерть, розповідь про печаль брату), і їхніх
ближніх (підтримка, заспокоєння).
Притаманним для печерської емоційної спільноти було сприйняття
ворога спасіння як джерела і носія емоцій, що суперечать християнському
емоційному кодексу, тоді як позитивні герої представляють взірці правильних
емоцій.
Загалом печаль і сльози мали негативну конотацію. Нинішнє тимчасове
життя сприймалося як час і місце печалі, а Царство Небесне розумілося як
місце вічної радості, позбавлене скорботи.
Порівняння з іншими печерськими, перекладними та давньоруськими
текстами виявило спільні ментальні установки щодо скорботи та плачу.
Виявлений на основі аналізу Патерика та інших джерел печерської
традиції погляд на нерадісні емоції в цілому узгоджується з тим, що
представлений у перекладних та оригінальних текстах Русі, тобто система
відчуттів печерської спільноти та інших емоційних спільнот українського
середньовіччя були тісно пов’язаними зі східнохристиянською традицією, під
впливом якої вони формувалися.
Ключові слова: Києво-Печерський патерик, Києво-Печерський
монастир, печерська спільнота, печаль і сльози, система відчуттів, українське
середньовіччя, історія емоцій.