Словозміна прикметника у східнополіському діалекті

Симоненко І. В. Словозміна прикметника у східнополіському діалекті. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.02.01 «Українська мова». – Інститут української мови НАН
України. Київ, 2018.

У вітчизняній лінгвістиці значну увагу приділено прикметнику як лексико-
граматичній категорії та реалізації категорії відмінка як ключової для цієї
частини мови. Закінчення з погляду морфології є тим компонентом, що формує
прикметник, передаючи саме через нього ад’єктивне значення, яке є важливою
ознакою особи, предмета, явища.
В українській діалектології зафіксовано лакуни в дослідженні
прикметникової словозміни – важливого свідчення збереження архаїчних
мовних явищ у говірках української мови. Заповнення подібних лакун можливе
через опис сучасного стану діалектної словозміни прикметника. Зважаючи на
це, актуальним залишається створення цілісної системи відмінювання
досліджуваної частини мови в межах окремих говорів, зокрема
східнополіського говору північного наріччя української мови.
У роботі вперше у вітчизняному мовознавстві ґрунтовно описано
парадигму відмінювання прикметників у східнополіському діалекті,
виокремлено раніше не описані флексії, з’ясовано внутрішні межі членування
досліджуваного говору на основі прикметникової словозміни та встановлено
накладання цих меж у різних відмінкових формах прикметника.
Розширено емпіричну базу української діалектології через уведення в обіг
зібраного фактичного матеріалу, який записано в 71 говірці східнополіського
діалекту та нараховує близько 103 годин аудіо. Із цих записів виокремлено
понад 2500 словоформ, що стали основою практичної частини роботи. 3

У говірках різних діалектів збережено давні флексії, які відображають
еволюцію прикметника в українській мові. Ці явища зафіксовано також і в
межах східнополіського говору, наприклад, усічені закінчення, нуль-флексії, а
також деякі закінчення в окремих відмінках. Зазначено, що ад’єктивна
парадигма відмінювання не обмежена лише прикметниками, які виражають
пряме чи опосередковане відношення до предмету, належність кому-небудь,
ознаку за місцем серед подібних предметів. Вона поширена також на
дієприкметники, частину займенників і числівників. Деякі з цих форм зберегли
видимий зв’язок із прикметником, деякі – лише на генетичному рівні,
простежити який можна в діахронії. Обґрунтувано важливість вивчення
словозміни не лише прикметника, а й інших частин мови з метою
представлення ширшої системи ад’єктивної словозміни в межах одного говору
або всього діалектного простору.
Встановлено, що для прикметника в східнополіському діалекті з погляду
словозміни притаманне варіювання відмінкових закінчень. Подібна ситуація в
досліджуваному говорі склалася внаслідок мовних і позамовних причин, які
безпосередньо вплинули на формування системи прикметникової словозміни.
Засвідчено, що формування цілісного уявлення про цю систему в
досліджуваному говорі можливе лише шляхом виокремлення найважливіших
елементів та одночасно з цим увагою до найменших деталей.
В основу класифікації відмінкових закінчень прикметника покладено тип
прикметникової основи та місце наголосу в слові. Виокремлено частовживані,
спорадично вживані флексії та флексії з одиничною фіксацією. Спостережено,
що конкретні закінчення можуть бути частовживаними, але функціонувати в
обмеженій кількості говірок або бути поширеними в більшій частині діалекту,
проте мати спорадичний чи одиничний вияв у всіх або в частині говірок, у яких
їх зафіксовано. Картографування уповноважило на виокремлення основних
ареалів відмінкових флексій прикметників у східнополіському діалекті й
окреслення найпоширеніших із них. 4

Засвідчено, що найбільша варіантність флексій у східнополіському говорі
притаманна прикметникам у називному відмінку множини й у родовому
відмінку однини прикметників чоловічого та середнього родів. Найменше ж
закінчень зафіксовано в давальному й орудному відмінках однини
прикметників чоловічого та середнього родів, називному й знахідному
відмінках однини прикметників жіночого роду, родовому, давальному й
місцевому відмінках множини. Описана парадигма прикметникової словоміни
свідчить про високий ступінь диференціації східнополіського говору за
обраним критерієм.
На основі прикметникової словозміни на матеріалі досліджених говірок
виокремлено три зональні групи, у кожну з яких входять по кілька відмінкових
парадигм. Найбільша за кількістю ізоглос група – північна – виокремлює
більшу частину говору, за винятком північних районів Чернігівської області та
північно-східних районів Сумської області. Друга група – центральна – ділить
діалект приблизно навпіл. Третя група – південна – найменша за територією
поширення, охоплює південно-східну частину східнополіського діалекту. Ще
дві відмінкові форми повністю й одна частково з різних причин не належать до
жодної зі вказаних груп.
Встановлено, що східнополіські говірки, які розташовані на межі з іншими
діалектами, по-різному реагують на взаємодію із сусідніми говірками. Це
залежить від того, наскільки вкорінені в цих говірках саме східнополіські риси,
а також наскільки в них інтегровані особливості сусідніх говорів.
Аналіз суміжних говірок східнополісько-середньонаддніпрянського
порубіжжя чітко вказує на те, що відмінності в них або другорядні, або їх немає
взагалі. Це свідчить про поступове звуження меж східнополіського діалекту,
адже парадигми відмінювання говірок, що межують, дуже схожі, нагадуючи
відмінювання прикметників у говірках південно-східного наріччя української
мови. При цьому власне східнополіські особливості, наприклад, зредуковані
флексії в прикметниках чоловічого роду в називному відмінку однини або 5

закінчення з [а] в ненаголошеній позиції в непрямих відмінках у цих говірках
поступово нівелюються.
Один із ключових факторів цього процесу – належність східнополіських і
середньонаддніпрянських говірок до різних наріч української мови. Тому з
цього погляду східнополісько-середньонаддніпрянському розмежуванню
протиставлено східнополісько-середньополіське, як дві частини однієї
діалектної системи. У говірках цього суміжжя, з одного боку, зафіксовано
істотнішу різницю у відмінкових формах, наприклад, більшу кількість
закінчень, пом’якшення основ у частині відмінків у говірках
середньополіського діалекту, чого не зафіксовано в суміжних східнополіських
говірках. Проте ці відмінності лежать в одній площині, а тому є складовими
одного цілого, маючи відмінності в деталях, але в основі своїй маючи спільні
явища, наприклад, усічені та повні нестягнені флексії; закінчення з [а] та
дифтонгами в різних відмінках.
При аналізі східнополіських говірок, які межують із білоруськими та
російськими, враховано, що вони належать до різних мов. Дослідження
словозміни прикметників у говірках цих мов ґрунтується на виокремленні тих
особливостей, які пов’язують їх з українськими говірками східнополіського
діалекту.
У говірках східнополісько-білоруського порубіжжя спільні флексії
зафіксовано в переважній більшості відмінкових форм, за винятком
прикметників середнього роду в називному відмінку однини та прикметників у
називному відмінку множини.
У східнополіських говірках, що безпосередньо контактують із російськими
говірками, виокремлено ключову особливість – їхню неоднорідність,
спричинену протяжністю українсько-російського кордону в межах
східнополіського діалекту. Спільні риси в цих говірках зафіксовано в
називному відмінку однини прикметників чоловічого роду, в усіх непрямих
відмінках чоловічого та середнього родів, за винятком місцевого відмінка, в
усіх відмінках жіночого роду, у називному відмінку множини.
Засвідчено, що зібраний і проаналізований матеріал прикметникової
словозміни говірок східнополіського діалекту північного наріччя української
мови відкриває перспективи дослідження інших частин мови, для яких
характерний прикметниковий тип словозміни, насамперед займенників
відповідних розрядів.

Ключові слова: східнополіський діалект, ареал, ізоглоса, порубіжжя,
прикметник, відмінок, словозміна, флексія, основа, рід, число, наголос.