Підготовка вихованців кадетських корпусів України до військової служби (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)

Єфімова О.В. «Підготовка вихованців кадетських корпусів України до
військової служби (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)». – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук (доктора
філософії) зі спеціальності 13.00.01 – загальна педагогіка та історія педагогіки (011 –
Освітні, педагогічні науки). – Харківський національний педагогічний університет імені
Г. С. Сковороди, МОН України, Харків, 2019.
Дисертація є історико-педагогічним дослідженням спрямованим на
встановлення динаміки розвитку проблеми підготовки вихованців кадетських
корпусів України до військової служби другої половина ХІХ – на початку ХХ
століття.
У роботі вперше в широких хронологічних межах цілісно досліджено
розвиток проблеми підготовки вихованців кадетських корпусів України до
військової служби в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття з урахуванням
соціально-політичних та педагогічних детермінант; обґрунтовано етапи та
визначено особливості розвитку досліджуваного явища. До наукового обігу введено
маловідомі архівні матеріали, окремі історичні факти й положення, які розширюють
науково-педагогічне уявлення про мету, завдання, зміст підготовки майбутніх
військових у досліджуваний період, дозволяють персоніфікувати внесок військових,
науковців у розробку суті й змісту військової освіти.
У дисертації узагальнено досвід підготовки вихованців кадетських корпусів
України до військової служби у досліджуваний період, систематизовано й виділено
напрями: загальноосвітній (релігійне, розумове, моральне, естетичне, фізичне, трудове
виховання), спеціальний військовий (військові науки, військово-фізична, стройова
підготовка) форми (класні, позакласні, індивідуальні заняття, дозвіллєва діяльність;
визначено вплив на підготовку кадетів керівництва й офіцерсько-
викладацького складу корпусів.
Усе перераховане визначило новизну даного дослідження.
Проаналізовано історико-педагогічні праці з обраної проблеми; на підставі
всебічного аналізу наукових джерел визначено напрями пошуків учених стосовно
обраного історико-педагогічного явища та визначено їх історіографічні періоди:
праці загального історичного характеру, присвячені історії становлення та розвитку
війська в Російській імперії загалом і в Україні зокрема; роботи, присвячені
видатним особистостям, чия діяльність суттєво впливала на підготовку вітчизняних
військових кадрів у різні історичні періоди; мемуарна спадщина; художня
література, у якій змальовані портрети захисників України в різні історичні періоди,
описано діяльність різних закладів, у яких готували майбутніх військових тощо;
дисертації, предметом дослідження яких були зміст, шляхи, засоби підготовки
військових кадрів в Україні в різні історичні періоди, зокрема й у другій половині
ХІХ – на початку ХХ століття, котрий доцільно розглядати з урахуванням часу його
появи на науковому просторі, а саме: праці, які з’явилися в науковому обігу в
дореволюційні часи; роботи, що були видані за радянської доби, і, нарешті, наукова
література сучасного періоду. Це дало змогу простежити підходи до виявлення
досліджуваного явища комплексно, крізь призму його оцінок представниками
різних епох.
У динаміці подано витоки проблеми підготовки військових кадрів у
кадетських корпусах. З’ясовано, що витоки досліджуваного явища у вітчизняній
освітній традиції пов’язані: з набуттям емпіричного досвіду військової підготовки молоді
через обрядовість, вірування; набуття практики володіння зброєю, їзді верхи; військові
хитрощі, військові мотиви народних пісень тощо, що складалися ще в прадавні часи;
військово-фізичним вишкілом, загартуванням та дисциплінуванням у школах, що
створювалися при Запорізькій Січі (полкові, січові, школи джур); з діяльністю
Києво-Могилянської академії, що стала центром зосередження та употужнення
духовної енергії свого народу.
Активізації розробки проблеми послугувало обґрунтування в працях вітчизняних
педагогів, громадських діячів і кадрових військових вимог до
військової освіти й військової підготовки молоді (Мономах, Іларіон, І. Бецькой,
Б. Мініх та ін.); відкриття в Російській імперії кадетських корпусів, що було зумовлено
зростанням потреб армії у кваліфікованих офіцерських кадрах; проведенням
реформи й прийняттям низки документів, які регламентували та з’єднували всі
військово-навчальні заклади в єдину систему державного управління.
Визначено і розкрито етапи розвитку проблеми підготовки вихованців
кадетських корпусів України до військової служби в досліджуваний період: І етап
(1840 р. – перша половина 50-х рр. ХІХ ст.) – етап започаткування процесу підготовки
вихованців новостворених на українських землях кадетських корпусів до військової
служби в умовах завершення процесу формування в державі системи централізованого
управління військовою освітою; ІІ етап (др. пол. 50-х рр. ХІХ ст. – кін. 70-х рр. ХІХ ст.)
– етап реформування кадетських корпусів, зміщення акцентів у підготовці майбутніх
офіцерів на загальноосвітній (військові гімназії), професійний військовий (військові
училища) напрями; ІІІ етап (1881 р. – 1917 р.) – етап зворотної реорганізація
військових гімназій у кадетські корпуси, поновлення та посилення військового
напряму у підготовці вихованців до військової служби.
У ході наукового пошуку з’ясовано, що основними напрямами в підготовці
вихованців кадетських корпусів до військової служби стали: загальноосвітній і
спеціальний військовий. Загальноосвітній, представлений широким спектром
навчальних дисциплін, а також завданнями релігійного, розумового, морального,
естетичного, фізичного, трудового виховання, сприяв інтелектуальному розвитку
кадетів; формуванню честі й гідності, спритності і витривалості, прищеплював
благородну поведінку, що складала «справжню честь військової людини»;
спеціальний військовий (військові науки, військово-фізична, стройова підготовка)
передбачав формування військового духу й майстерності, відданості батьківщині,
уміння її захищати. Розвитку у кадетів мислення, мовлення, фізичних, моральних
якостей, військових умінь і навичок, а також індивідуально-
психологічних особливостей сприяли класні, позакласні, індивідуальні заняття й
дозвіллєва діяльність.
У дисертації доведено, що важливу роль у підготовці вихованців корпусів до
військової служби відігравали високий професіоналізм, фахова військова підготовка й
рівень обізнаності з передовими педагогічними ідеями керівництва, командного
офіцерського та викладацького складу (інспекторів, офіцерів-вихователів, ротних
командирів, викладачів) військових закладів.
У роботі наведено можливості використання набутого педагогічного досвіду
підготовки майбутніх військовослужбовців, що потребують свого подальшого
використання в умовах сьогодення: посилення педагогічної підготовки керівників й
офіцерів військових закладів освіти; звернення уваги на роль й організацію дозвілля,
на значення й шляхи формування честі, гідності й відваги майбутніх військових.
Проведене дослідження не вичерпує усіх аспектів проблеми. Перспективним
видається проведення порівняльного аналізу зарубіжного і вітчизняного досвіду
військової підготовки майбутніх офіцерів конкретного історичного періоду.
Ключові слова: кадетські корпуси, підготовка, вихованці, військова служба, етапи,
зміст, форми, напрями.