Українська лірика 1990-х – 2010-х років: метрика, ритміка, строфіка, фоніка

Соловій В.В. Українська лірика 1990-х – 2010-х років: метрика,
ритміка, строфіка, фоніка. - Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.01.06 «Теорія літератури» (035 -
Філологія). – Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ,
2018.

У дисертації досліджено версифікаційні особливості української лірики
1990-х – 2010-х років. Висвітлено актуальний науковий стан віршознавства та
розглянуто основні наукові розвідки з досліджень сучасної поезії. Зроблено
висновок, що українське віршознавство добре засвоює досвід зарубіжних
дослідників, однак є й прогалини.
Відзначено, що питанням метрики, ритміки, строфіки, фоніки
науковці приділяють недостатньо уваги. Наголошено на важливості
віршознавчого аналізу для розуміння законів розвитку сучасної поезії.
Розглянуто різні принципи систематики поезії. Помічено, сучасна українська
лірика класифікується за різними смисловими та структурними
принципами: жанровим (жанрово-строфічним), тематичним, стильовим.
На матеріалі власного опитування більше трьох десятків сучасних
молодих поетів, що дебютували в літературі протягом останнього десятиліття,
зроблено спробу дослідити співвідношення змісту та форми у сучасній
українській поезії. Відзначено, для сучасних молодих поетів поезія насамперед
є способом само- і світопізнання, діалогу зі світом. Важливо, що присутнє і
розуміння поезії як високого мистецтва.
На матеріалі творчості сучасних українських поетів, що дебютували у цей
період, було проведено широкий метрико-статистичний аналіз, до якого 3


ввійшли 2103 твори авторів 1990-х років (В’ячеслава Анголенка, Івана
Андрусяка, Юрія Бедрика, Ольги Башкирової, Сергія Жадана, Юрія Іздрика,
Олеся Ковальчука, Олеся Коржа, Олега Короташа, Ігоря Кулакова, Романа
Кухарука, Василя Махна, Ростислава Мельників, Юрія Ноги, Сергія Пантюка,
Світлани Поваляєвої, Степана Процюка, Івафа Рацибуха, Максима Розумного,
Анни Середи, Романа Скиби, Ірини Цілик) та 2000-х – 2010-х років (Артема
Антонюка, Ігоря Астапенка, Катерини Бабкіної, Ании Багряної, Світлани
Богдан, Тетяни Винник, Ярослава Ґадзінського, Богдана-Олега Горобчука,
Людмили Дядченко, Гриці Ерде, Артема Захарченка, Катерини Калитко,
Олеся Коржа, Павла Коробчука, Олега Коцарева, Дмитра Лазуткіна,
Мирослава Лаюка, Миколи Леоновича, Максима Лижова, Лілії Лисенко,
Ольги Ляснюк, Анни Малігон, Олесі Мамчич, Богдани Матіяш, Івана
Непокори, Сергія Осоки, Зази Пауліашвілі, Олени Пашук, Олега Романенка,
Тетяни Савченко, Софіїї Сітало, Максима Солодовника, Юлії Стахівської,
Олени Степаненко, стронґовського, Галини Ткачук, Сашка Ушкалова,
Катріни Хаддад, Вікторії Черняхівської). Таким чином, до віршознавчого
аналізу увійшла творчість більше шістдесяти сучасних авторів, що
дозволяє говорити про об’єктивність отриманих результатів.
Статистично отримані результати дали змогу проаналізувати значні
зміни, які відбулись в українському віршуванні досліджуваного періоду.
Зазначено, що вже у 1990-х роках вперше верлібр починає переважати інші
метричні форми. Саме у 90-ті роки процеси тонізації українського вірша набули
стрімких ознак, тих, які тривають дотепер.
Досліджено також строфіку та фоніку української поезії кін. 90-х –2010-х
років.
На основі праць вітчизняних та зарубіжних вчених, а також спостережень
над сучасною поезією у нашому дослідженні розроблено власну класифікацію
строфічних форм. Виходячи з цієї класифікації зроблено висновок, що
переважна більшість поетичних творів сучасної поезії написана на основі
поєднання простих строфічних форм чи їх строфоїдних варіантів. Значна частина верлібрових творів також має мотивовану композицію, тобто, при
загальній астрофічності, у них теж вдається виокремити окремі невипадкові
строфоїдні фрагменти.
Стверджується, що з 1980-х років ХХ ст. рима в українській літературі
зазнає низки трансформацій. Нові постмодерні тенденції в літературі у 1980 –
1990-х рр. спонукають до рішучого розширення традиційного словника рим.
На матеріалі творчості Ігоря Астапенка досліджуються функції різних
фонетичних прийомів у сучасній поезії. Так, найпоширенішими нині
прийомами звукопису у ліриці виступають асонанс та алітерація. Помічено,
що у поезії звукопис працює на підсилення ефектів відповідних образів,
створених автором, на загострення уваги читача чи слухача, пробудження
його почуттів та емоцій. У творах Ігоря Астапенка відзначено приклади
звукопису саме у верлібрі, що загалом нетипово для сучасної поезії. Окрему
увагу у дослідженні звернуто на смислову функцію звукопису.

Ключові слова: віршознавчий розмір, класичне віршування, двоскладові
розміри, трискладові розміри, некласичне віршування, дольник, тактовик,
акцентний вірш, верлібр, строфа, рима, поліметрична композиція, ритмічна
форма, семантичний ореол метра.