Рефлексія Балканської кризи 90-х років ХХ століття у сучасній сербській прозі (після 2000 року)

Антонова О. К. «Рефлексія Балканської кризи 90-х років ХХ століття у
сучасній сербській прозі (після 2000 року)». – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.01.03 «література слов'янських народів». – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2019.

У дисертації системно, із застосуванням комплексного філологічного
аналізу досліджено особливості літературної рефлексії Балканської кризи 90-х
років ХХ століття у сучасній сербській прозі. Були розглянуті тексти сербської
літератури з тематикою, пов’язаною з 90-ми роками ХХ століття в історії Сербії.
Уже на початку 90-х рр. з'являються перші твори, темою яких стали
громадянські війни у Хорватії та Боснії. Ідеться, передусім, про роман молодого
сербського письменника Владіміра Арсенієвича «У трюмі» (1994), який було
нагороджено престижною югославською літературною нагородою журналу
«НІН». Згодом з'являються інші його романи, що продовжують цю тему. Це перші
твори, у яких почала звучати антимілошевичевська риторика. Загалом тема нових
воєн на Балканах стала об'єднавчою для цілої когорти сербських (В. Журич,
В. Кецманович, С. Селенич та ін.), хорватських (М. Єргович, Р. Ярек та ін.) і
боснійських (Н. Велічкович, Г. Самарджич та ін.) письменників, які взялися
писати про феномен нової кризи та її подолання. Літературне піднесення
спостерігається саме на зламі двох століть. Бомбардування Югославії та падіння
режиму С. Мілошевича й, у підсумку, перехід країни у нове тисячоліття в новій
якості не могли залишити байдужими письменників. Більшість знакових творів,
які переосмислюють історичні події в Сербії, були написані саме після 2000 р.
Відтак цей рік, як переламний, і визначено рубежем для вибірки аналізованих
текстів.

3
Об'єктом детального аналізу стали прозові літературні твори новітньої
сербської літератури, які рефлексують тему кризи 90-х років ХХ століття на
Балканах, подаючи під різними кутами зору візію подій, знакових для сучасної
сербської історії. Йдеться про ті романи, які були написані після 2000 року:
трилогія Звонка Карановича «Щоденник дезертира» («Dnevnik dezertera»), а саме
романи «Більше, нуж нуль» («Više od nule», 2004), «Чотири стіни та місто»
(«Četiri zida i grad», 2006), «Три картини перемоги» («Tri slike pobede»,2009);
роман Срджана Валяревича «Комо» («Komo», 2006); роман Углєши Шайтінца
«Дуже скромні дари» («Sasvim skromni darovi», 2011) та роман Мір'яни Бобич-
Мойсілович «Щоденник сербської домогосподарки» («Dnevnik srpske domaćice»,
2000). Для увиразнення тяглості літературно-історичної традиції сербської
художньої рефлексії кризи 90-х років у нашому дослідженні розглядаються й
твори інших авторів, написані на порубіжжі ХХ-ХХІ століття, які апелюють до
обраної нами теми. Йдеться про таких письменників як В.Арсенієвич,
В. Кецманович, М. Відойкович, В.Журич, І. Мароєвич та інші.
Актуальність дослідження зумовлена, з одного боку, відсутністю
комплексних досліджень і недостатнім вивченням як у сербському, так й у
вітчизняному літературознавстві питань, пов'язаних із літературною рефлексією
подій кінця ХХ ст. на теренах колишньої Югославії, їхнім переосмисленням під
кутом зору історичної дистанції; необхідністю дослідити художню новизну
текстів, які мистецьки рефлексують глобальні соціальні та політичні потрясіння,
зміну ідеологічних і світоглядних орієнтирів, що спіткали сербський народ, а
також пошуки виходу із культурної кризи сербського суспільства на початку
ХХІ ст. Зосередженість саме на жанрі роману пояснюється, передусім,
романоцентричністю сербської літератури на її новітньому етапі розвитку, а
також тим, що цей жанр надає необхідний простір для авторської нарації, не
обмежуючи її рамками еліптичності драми та квінтесенції смислів поезії.
Вивчення літературного процесу Сербії після 2000 року дозволило
доповнити теорії та гіпотези щодо напрямків розвитку сербської літератури
початку ХХІ століття, було зроблено спробу визначити особливості вибудови

4
новітньої сербської ідентичності в умовах нової епохи. Дисертація присвячена
масиву саме сербської літератури і, на відміну від інших досліджень, які вивчають
пост'югославський простір та його специфіку, не сконцентрована на
компаративному аспекті. У дисертаційному дослідженні окреслена роль та
наслідки Балканської кризи 90-х років у літературному процесі Сербії початку
ХХІ століття та проаналізовано історичний і культурологічний контекст розвитку
сербської літератури після 2000 року.
У роботі уточнюється зміст та обсяг категорій «літературна рефлексія»,
«історична пам'ять», «історична дистанція» та їхнє застосування у сучасній
літературознавчій парадигмі. Зважаючи на варіативність терміну у
літературознавстві, в роботі під «літературною рефлексією» ми розуміємо, перш
за все, відображення людського досвіду у художньому творі, емоційне
осмислення автором своїх переживань, рецепцію ситуацій, подій та почуттів.
Проаналізовано та систематизовано особливості художньої рефлексії,
переосмислення історичних подій та їхній вплив на сербське суспільство і
культуру окресленого періоду у знакових романах сербських письменників
З. Карановича, С. Валяревича, У. Шайтінца та М. Бобич-Мойсілович. Досліджено
та виявлено концептуальну складову художньої рефлексії Балканської кризи 90-х
років у зазначених авторів.
Окрема увага приділена ролі, яку відігравав у творчості згаданих
письменників такий дискурс як «балканізм» (за М.Тодоровою) та сучасний
соціокультурний контекст. Предметом дисертаційного дослідження естетична
різноманітність художнього осмислення проблеми у сучасній сербській прозі.
Було встановлено, що література про події Балканської кризи 90-х років ХХ
століття тяжіє до автодокументальних жанрів, зокрема щоденникової форми
(трилогія «Щоденник дезертира» (романи «Більше, нуж нуль», «Чотири стіни і
місто», «Три картини перемоги»), романи «Щоденник сербської домогосподарки»
та «Комо») та епістолярію («Дуже скромні дари»), що максимально наближує її
до мемуаристики. Сучасна сербська література ХХІ століття продовжує давню
традицію сербської «воєнної» літератури. Зацікавленість маргінальними явищами,

5
а також постмодерна децентралізація спонукають авторів звертатися не до
великих явищ, а до історії простої людини. Прагнення віднайти своє місце у
загальній історії, виправдати своє існування лягають в основу сучасного
історичного роману. Документована діахронія, співвідношення факту і вигадки,
історіоцентричність, а також наявність історичних постатей характеризують
аналізовані нами романи, що дозволяє говорити про те, що йдеться про
закладення основ новітнього сербського історичного роману.

Ключові слова: Балканська криза 90-х років ХХ століття, літературна
рефлексія, сербська література, сучасна сербська проза, Звонко Каранович,
Мір'яна Бобич-Мойсілович, Углєша Шайтінац, Срджан Валяревич.