Глобальні детермінанти становлення та розвитку економіки знань

Поляков М.В. Глобальні детермінанти становлення та розвитку економіки
знань. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за
спеціальністю 08.00.02 «Світове господарство і міжнародні економічні відносини». –
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»,
Київ, 2019.
Дисертаційна робота виконана у Національному університеті водного
господарства та природокористування (Рівне).
У дисертації обґрунтовано теоретико-методологічні основи дослідження і
концептуалізацію економіки знань, роз’яснено сутність знань як економічної
категорії. Визначено особливості становлення та основні характеристики економіки
знань. Розроблено структурно-аналітичну модель та виокремлено детермінанти
становлення такої економіки в умовах інтернаціоналізації. Досліджено міжнародне
інституціональне середовище та державні стратегії становлення економіки знань.
Розкрито тенденції та ідентифіковано глобальні форми розвитку міжнародного
науково-технічного співробітництва. З’ясовано основні тренди розвитку світового
господарства в контексті переходу до економіки знань. Визначено особливості
формування глобального інформаційного простору у сфері економіки знань, а також
світової індустрії збору і оброблення даних. На основі кластерного аналізу
досліджено глобальний ландшафт становлення економіки знань по країнам світу.
З’ясовано основні тенденції розвитку міжнародного бізнесу в умовах становлення
економіки знань. Визначено засади управління знаннями в міжнародних компаніях
та розроблено пропозиції щодо вдосконалення інформаційного інструментарію
такого управління в контексті зміни моделей інноваційної діяльності. Досліджено
інституціональні умови, проблеми й особливості становлення економіки знань в
Україні у глобальному контексті. Обґрунтовано концептуальні засади переходу
України до економіки знань в умовах перетворення світового господарства та
розроблено рекомендації щодо вдосконалення інформаційної інфраструктури як
передумови становлення такої економіки. 3

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в розробленні
методологічних та актуальних прикладних підходів до дослідження сутності та
ключових детермінант становлення економіки знань у глобальному просторі,
виявленні ключових напрямів трансформувального впливу знань та інформації на
глобальну економіку, а також визначенні стратегічних напрямів переходу України
до знаннєвої економіки. Нові наукові положення, які було отримано особисто
автором та винесені на захист, полягають у такому:
уперше:
– запропоновано методологічний підхід до виявлення сутнісних
характеристик та траєкторії сучасного цивілізаційного розвитку, що передбачає
наукове обґрунтування знань як ключового фактору виробництва й
безальтернативного ресурсу економічного та соціального прогресу при
систематизації наукових поглядів щодо розуміння економіки знань за критерієм
епістемологічної категоризації «знання» (осмислення феномену «знання» у
загальнофілософському науково-технологічному та економічному контекстах),
обґрунтовано, що її основними характеристиками стають: парадигмальні зміни
технологічного укладу з пріоритетом цифрових, біо-, нано-, нейротехнологій,
геоінженерії та космічних технологій; якісні структурні трансформації економіки
(збільшення секторів, пов’язаних з безпосереднім виробництвом та дифузією
знань) та зайнятості (зміни освітньої, професійної та компетентнісної мотивацій,
зростання питомої ваги надвисококваліфікованої праці, дискредитація традиційних
робочих місць середньої кваліфікації внаслідок роботизації); дослідження еволюції
категоріально-понятійного апарату сучасної парадигми економічної глобалізації та
суспільного розвитку (глобальна економіка / суспільство; постіндустріальна
економіка / суспільство; інноваційна економіка / суспільство; економіка /
суспільство знань; інформаційна економіка / суспільство; цифрова економіка /
суспільство; інтелектуальна економіка / суспільство) підтвердило доцільність
застосування категорії «економіка знань», з одного боку, як базової та визначальної
для аналізу економічних систем різних рівнів, а з іншого – як системоутворювальної
та інтегративної у формуванні глобальної економіки знань та «розумного» 4

суспільства;
– запропоновано методологічну структурно-аналітичну модель генезису
економіки знань на основі визначення її ключових детермінант (наука як система
продукування знань та проривних інновацій; освіта як сфера накопичення, передачі
та поширення знань і формування висококваліфікованої робочої сили;
інформаційно-комунікаційні технології на базі диджиталізації; інноваційний бізнес
з новими якістю та структурою ресурсозабезпечення; наукомістке виробництво на
новітній інтелектуальній основі); ідентифікація та сутнісна характеристика
визначених детермінант показали не тільки їхню відносну самодостатність і
селективну значимість для країн з різними науково-технологічними потенціалами
та рівнями концентрації людського капіталу, але й синергетичну єдність,
забезпечену ефективною відкритою національною інноваційною системою з
відповідним інституційним режимом, економічними стимулами та інтелектуальним
комфортом для прогресу знаннєвої економіки загалом; запропоновано систему
показників, що послідовно характеризують кожен із детермінантів та дозволяють
комплексно оцінити становлення економіки знань у національному, регіональному
та глобальному вимірах;
– встановлено мозаїчний та різноступеневий характер формування економіки
знань, що емпірично підтверджено економетричним аналізом з виокремленням
кластерів: 1) США, Китай і Японія, які є безумовними лідерами за більшістю
абсолютних і багатьма відносними показниками з позитивною динамікою; 2)
Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Німеччина, Данія, Ізраїль, Ірландія,
Канада, Республіка Корея, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Словенія,
Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Естонія, які дещо поступаються країнам
першого кластеру, але мають навіть більш збалансоване поєднання розвитку науки,
освіти та інноваційної активності бізнесу; 3) Аргентина, Болгарія, Угорщина, Греція,
Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Польща, Португалія, Румунія, Сербія, Словаччина,
Туреччина, Україна, Хорватія, Чеська Республіка, Чилі – відносно успішні на
сьогодні країни і країни, що не мають визначного прогресу та в цілому істотно
відстають від країн першого і другого кластерів; 4) Бразилія, Індія, Індонезія, 5

Малайзія, Мексика, що демонструють нижчі показники всіх складників економіки
знань, але мають великий потенціал і резерви економічного зростання та значущі
досягнення в окремих сферах. На сьогодні економіка знань, з одного боку,
характеризується динамічною неоднорідністю, а з іншого – усталеною позицією
очевидних країн-інноваційних лідерів. Результати аналізу унаочнюють переваги та
слабкі місця на шляху розвитку економіки знань, дозволяють визначити ключові
фактори прогресу, а також встановити основні пріоритети та цільові індикатори при
розробленні соціально-економічних стратегій країн, фокусуючись на окремих
критично значимих складниках економіки знань. Загалом констатовано, що
знаннєвий ландшафт глобальної економіки характеризується новими рисами
диджиталізації, мережевізації, інтелектуалізації та креативізації зі збереженням і
навіть посиленням міжкраїнової диспропорційності, суперечливості, асиметричності
та конфліктності розвитку;
удосконалено:
– концептуалізацію інформаційної проблематики становлення глобальної
економіки, що включає: по-перше, кардинальні трансформації наявних інститутів,
економічних систем, механізмів, бізнес-моделей (інституційна економіка); по-друге,
витіснення ієрархічних і поширення мережевих форм організації та взаємодії -
(мережева економіка); по-третє, зміни в державному управлінні (електронний уряд) і
наданні соціальних послуг (інтернет-медицина, інтернет-економіка); по-четверте,
формування віртуального середовища економічної діяльності, що створює нову
реальність з високим рівнем свободи інформаційного обміну (віртуальна економіка);
по-п’яте, цифровізацію економіки за допомогою Інтернету речей, хмарних обчислень,
Big Data, Smart City (цифрова економіка). Доведено, що драйвером якісно нового
трансформування та формування нового ландшафту глобальної економіки з
інституційними, соціальними та структурними змінами є ІКТ і насамперед цифрові
технології;
– комплексну характеристику сучасного тренду розвитку програмного та
мережевого складників економіки знань через революційний вплив Інтернету не
тільки на бізнес (електронна торгівля товарами та послугами, e-Shops, e-Malls, e-6

Procurement, e-Logistics, e-Agriculture, e-Banking, тощо) та суспільство (формальні та
неформальні соціальні спільноти та мережі), але й на глобальну дифузію знань та
інновацій (модель відкритих інновацій з новим механізмом комерціалізації знань;
розширення традиційної інформаційної інфраструктури (комп'ютерна техніка,
мережі та мережеве обладнання, інформаційні ресурси) за рахунок спеціальних
інформаційних систем (веб-сайти, портали, соціальні мережі (Facebook, Twitter,
Goggle+ та ін.), міжнародні наукометричні бази даних, електронні видання,
різноманітні академічні, підприємницькі та інноваційні мережі, відкриті освітні
ресурси, інформаційно-інноваційні платформи в Інтернеті, які являють собою
інформаційно-програмну інфраструктуру глобальних мереж;
– алгоритм формування індустрії збору й оброблення даних як нового
сектору глобальної економічної системи, що включає: оброблення даних (Data
Mining) - зв'язування різноманітних і неоднорідних даних, аналіз і виявлення в них
логічних, прихованих, нетривіальних закономірностей або шаблонів; Big Data -
сукупність технологій, спеціальних програмних засобів, методів і прийомів для
комплексного й автоматизованого збору, зберігання та забезпечення оброблення
великих (що перевищують можливості людини) масивів даних. Доведено, що Data
Mining та Big Data (математичні алгоритми та інструменти, програмні засоби) є
особливим активом, необхідним для трансформації даних у знання; володіння й
ефективне використання даних стають інструментом конкурентної боротьби на
світових ринках. Показано, що разом із Data Mining/Big Data швидко розвивається
штучний інтелект нового покоління (створення інтелектуальних комп'ютерних
систем і програм) з побудовою кібер-фізичних, виробничих, логістичних та
управлінських систем;
набули подальшого розвитку:
– ідентифікація новітніх особливостей розвитку міжнародного науково-
технічного співробітництва: формування глобальних інноваційних мереж;
географічна масштабізація та диверсифікація з підвищенням ролі країн, що
розвиваються; диверсифікація напрямів співробітництва, програм і проектів; поява і
поширення нових практик і моделей організації співробітництва; прогрес між- або 7

мультидисциплінарного співробітництва зі спеціальними механізмами (технологічні
платформи, інформаційні системи, експертні команди, соціальні кластери); розвиток
міжнародних наукових об'єднань (асоціацій, консорціумів, товариств, спілок та ін.);
активізація академічної мобільності; посилення комерційних відносин з купівлі-
продажу патентів; активізація міжнародного співробітництва науки й бізнесу з
розширенням спектру послуг, що надаються університетами та науковими
інститутами (експертиза, бази знань, дослідження й розробки тощо); розширення
участі малих і середніх підприємств в інтернаціональних інноваційних процесах;
інтенсифікація за рахунок використання ІКТ і нових програмних засобів, які разом з
Інтернетом долають будь-які просторові обмеження, формують мережі з
передавання знань, підвищують швидкість передавання інформації, забезпечують
інтенсивні комунікації, прискорюють процеси дифузії знань у просторі та часі;
– аргументація невпинного зростання масштабів міжнародного бізнесу у
сфері виробництва й поширення знань із все більш глобальною діяльністю
транснаціональних компаній за джерелами знань, ланцюжками їх організації та
комерціалізації; аналіз сучасних трендів міжнародного інноваційного бізнесу
підтвердив: по-перше, лідерство, насамперед, високотехнологічних американських
ТНК при зростанні позицій компаній з країн, що розвиваються, які активно
інтегруються до глобальних ланцюгів створення вартості; по-друге, інноваційну
активізацію малих і середніх компаній, а також університетів, які виконують різні
міжнародні операції у сфері надання послуг проведення ДіР, освітніх послуг,
торгівлі об'єктами інтелектуальної власності; по-третє, збільшення кількості
компаній, що спеціалізуються безпосередньо у сфері комунікацій; оскільки інтернет-
компанії стали найбільшими у світі з капіталізації та набули нового впливу в рамках
глобальної цифрової економіки, це підтвердило, що саме акумулювання й
оброблення даних (переважно з середовища Інтернет) є новим найбільш динамічним
напрямом діяльності у міжнародному бізнесі;
– методичний інструментарій оцінки результативності наукової діяльності на
основі комплексу взаємопов’язаних показників: коефіцієнта винахідницької
активності (кількість патентів, виданих резидентам, що припадають на 1 млн 8

жителів); коефіцієнта патентної інтенсивності (кількість патентів, виданих
резидентам, що припадають на 1 млн ВВП); коефіцієнта самозабезпеченості
(відношення кількості патентів, виданих резидентам, до загальної кількості
патентів); коефіцієнта залежності (відношення кількості патентів, виданих
нерезидентам, до загальної кількості патентів); коефіцієнта конверсії заявок на
патенти (відношення кількості патентів, виданих резидентам, до кількості патентних
заявок, поданих резидентами). Реалізація запропонованого методичного підходу
дозволила підтвердити наявність суттєвої асиметрії глобальної економіки за
критеріями генерування та використання нових знань, значних розривів навіть між
розвиненими й найбільш успішними країнами, що розвиваються, що загалом
визначає як стратегічне положення країн, так і їхню готовність до економіки знань;
– обґрунтування стратегічних напрямів нарощування потенціалу української
економіки знань у межах, зокрема: якісний розвиток і зміна всіх складників
економіки знань (наука, освіта, технології, бізнес, виробництво) на основі всебічного
поширення інформаційно-комунікаційних технологій; створення нової системи
суспільного виробництва на основі нових форм організації четвертої промислової
революції, що передбачає диференціацію галузей за спеціальними критеріями
(суспільна значущість, потенціал зростання, мультиплікативний ефект тощо),
побудову нових інноваційних кластерів; активізація взаємодії бізнесу й науки через
запровадження нових мережевих форм науково-технологічного співробітництва;
перехід до нової концепції урбанізації (побудова ноосферних міст); максимальне
використання в рамках геоекономічної стратегії зовнішніх чинників модернізації
економіки з позиції захисту національних інтересів; забезпечення «прориву» у сфері
знань на основі створення університетів світового рівня, підвищення рівня якості
освіти, оптимального поєднання внутрішніх та зовнішніх джерел генерування знань
та їх оперативної комерціалізації, імпорту технологій, запрошення фахівців,
розвитку малого підприємництва у сфері інновацій; удосконалення інформаційно-
цифрової інфраструктури як передумови побудови економіки знань; побудова за
допомогою цифрових технологій нового рівня взаємодії між основними суб'єктами,
створення нового середовища інформаційного обміну та комунікації, що передбачає розвиток інформаційної інфраструктури, технічних можливостей для нарощування
експортної конкурентоспроможності та інтеграції України в глобальний
інформаційний простір.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретико-
методологічні положення, висновки та рекомендації, сформульовані в дисертації,
можуть бути використані при формуванні державної інноваційної, промислової,
науково-технічної, освітньої політики, а також стати основою для розроблення заходів
щодо поглиблення міжнародного науково-технічного співробітництва. Основні
теоретичні та методичні положення дисертації використано: на загальнодержавному
рівні: Міністерством освіти і науки України (довідка №1/11-9321 від 10.09.2018 р.);
Академією наук вищої школи України (довідка №7 від 09.08.2018 р.); громадською
організацією «Асоціація Ноосфера» (довідка № 1013 від 08.02.2018 р.); на
регіональному рівні: Управлінням зовнішньоекономічної діяльності Дніпропетровської
обласної державної адміністрації (довідка №11-432/0/98-18 від 11.05.2018 р.);
Донецькою торгово-промисловою палатою (довідка № 207/01-03-01 від 12.04.2018 р.);
на рівні підприємств: ТОВ «ЕОС Дата аналітікс Україна» (довідка № 04/03-01 від
06.03.2018 р.); ТОВ «Вудрок Україна» (довідка № 01/01-7 від 31.01.2018 р.).
Основні теоретико-методологічні і методичні положення та висновки
дисертації використано в навчальному процесі кафедри міжнародних економічних
відносин Національного університету водного господарства та
природокористування, а саме при викладанні курсів: «Глобальна економіка»,
«Міжнародні стратегії економічного розвитку», «Управління міжнародним
бізнесом», «Управління знаннями в міжнародній корпорації», «Інформатизація
світогосподарського розвитку» (довідка №011/12 від 17.03.2018 р.).
Ключові слова: економіка знань, світове господарство, економічний
розвиток, міжнародні інститути, міжнародне науково-технічне співробітництво,
глобалізація, інформаційно-комунікаційні технології, міжнародний бізнес,
управління знаннями, стратегія соціально-економічного розвитку.