Становлення і еволюція трудового права на території Східної Галичини у складі Другої Речі Посполитої (1918–1939 рр.)

Маланій О.Я. Становлення і еволюція трудового права на території
Східної Галичини у складі Другої Речі Посполитої (1918–1939 рр.) –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за
спеціальністю 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і
правових учень». – Львівський державний університет внутрішніх справ, Львів,
2018.
Зміст анотації. У дисертації на основі аналізу архівних матеріалів,
нормативно-правових актів комплексно досліджено особливості становлення та
розвитку трудового права і, загалом, правовий статус органів з регулювання
трудових відносин в Польській Республіці міжвоєнного періоду.
Розділ 1 «Стан розробки проблеми та характеристика джерел
дослідження» складається з двох підрозділів, у яких проаналізовано наукові
праці, узагальнено нормативно-правову базу та здійснено огляд архівних
матеріалів, що стосуються досліджуваної теми.
У підрозділі 1.1 «Історіографія проблеми» використаний
історіографічний матеріал з даної теми умовно поділено на три періоди:
Перший представляють науковці міжвоєнного періоду: українські вчені
зосереджувалися на становищі національних меншин в Другій Речі Посполитій,
а праці польських науковців розкривають питання передумов відновлення
держави, її устрою й розвитку.
Другий період представлений численними працями радянських
дослідників, які дотримувалися тенденційних підходів до оцінки «становища
трудящих» у Другій Речі Посполитій.
Третій період дослідження становлення трудового права в Другій Речі
Посполитій розпочався з проголошенням незалежності України.
Встановлено, що у вітчизняній історико-правовій науці основна увага
приділялася передусім висвітленню проблем становлення державно-правових 3

інститутів на території Східної Галичини, діяльності державних та самоврядних
органів, соціально-економічному та політичному становищу українських
земель у складі Другої Речі Посполитої. При цьому, дослідження, присвяченого
питанням становлення і еволюції трудового права на території Східної
Галичини у складі міжвоєнної Польщі наразі немає. Польські дослідники
вивчали питання розбудови держави і права Другої Речі Посполитої, зокрема й
трудового права, без географічної прив’язки до окремих регіонів.
У підрозділі 1.2 «Джерельна база дослідження» вказано, що джерельна
база дослідження охоплює: офіційні публікації документів трудового
законодавства Другої Речі Посполитої, архівні джерела, особисто виявлені
дисертантом; наукову літературу 1918–1920 рр.; матеріали преси.
Найбільшої довіри заслуговують офіційні публікації документів істо-
ричної доби та архівні джерела (неопубліковані документи, що зберігаються у
фондах ЦДІАЛ, ДАЛО, ДАІФО та ДАТО); критичнішого сприйняття вимагає
наукова література радянської доби та матеріали преси.
Встановлено, що трудові відносини на території Східної Галичини
міжвоєнного періоду регулювалися загальними та локальними нормативно-
правовими актами. Трудового кодексу в Другій Речі Посполитій не прийняли.
Трудовим законодавством регулювалися найбільш важливі аспекти трудових
правовідносин: тривалість робочого часу і часу відпочинку працівників,
порядок укладення та підстави припинення трудового договору, порядок
вирішення індивідуальних трудових спорів та конфліктів, оплата праці,
охорона праці, праця молоді та жінок, соціальне страхування працівників та їх
зайнятість.
Розділ 2 «Трудове законодавство та органи з його впровадження в
Східній Галичині (1918–1939 рр.).» складається з двох підрозділів, у яких
проаналізовано нормативно-правові акти, що регулювали трудові відносини в
Східній Галичині у міжвоєнний період та охарактеризовано правовий статус
органів з регулювання трудових відносин загалом в Польській Республіці
міжвоєнного періоду. 4

У підрозділі 2.1 «Загальноправова характеристика трудового
законодавства Польської Республіки міжвоєнного періоду» вказано, що трудові
відносини в Східній Галичині первісно регулювалися нормами австрійського
законодавства, яке поступово втрачало силу з появою відповідних законів та
розпоряджень Президента Другої Речі Посполитої, Ради Міністрів,
Міністерства праці та соціальної опіки, Міністерства промисловості та торгівлі,
Міністерства сільського господарства та інших компетентних міністерств.
Вказано, що Польща була однією із держав-засновниць МОП у 1919 р.
Протягом міжвоєнного періоду МОП ухвалила ряд конвенцій, норми яких
охоплювали, здебільшого, умови праці та захищали трудові права робітників.
Окремі конвенції були ратифіковані Польщею. Відповідно до ратифікованих
міжнародних норм, польська влада розробляла і впроваджувала власне трудове
законодавство.
Проаналізовано основні положення загальних нормативно-правових
актів, що визначали права та обов’язки суб’єктів трудових правовідносин.
Аналіз нормативно-правової бази дозволяє зробити висновок про
наявність критеріїв галузевої, територіальної та суб’єктної диференціації в
трудовому законодавстві Другої Речі Посполитої.
Трудові права сільськогосподарських робітників та ремісників,
здебільшого гарантувалися локальними нормативно-правовими актами
(колективними договорами праці), що укладалися на визначений період часу та
діяли на певній території.
У підрозділі 2.2 «Правовий статус органів з регулювання трудових
відносин в Польській Республіці міжвоєнного періоду» вказано, що в
Республіці сформулювалась і функціонувала система державних органів, що
регулювали найважливіші сфери трудових відносин шляхом впровадження
трудового законодавства.
Розглянуто повноваження та безпосередня діяльність загальнодержавних
й місцевих (воєводських) органів праці та соціального захисту населення:
Міністерства праці та соціальної опіки (Міністерство соціальної опіки з 5

1932 р.), Інспекторату праці, Ради охорони праці, профспілок, Державного
управління з працевлаштування й опіки над емігрантами, Фонду Безробіття,
Фонду Допомоги Безробітним, Фонду Праці, Воєводських Бюро Фонду Праці,
Комітетів допомоги безробітним в зимовий період, Ради еміграції,
Еміграційного синдикату, Каси соціального забезпечення, арбітражних комісій
для вирішення колективних трудових спорів, судів праці та ін.
Визначено правовий статус органів з регулювання трудових відносин та
повноваження службових осіб. На створення системи органів, що регулювали
трудові відносини в Другій Речі Посполитій впливало міжнародне
законодавство (конвенції МОП).
Розділ 3 «Особливості регулювання трудових правовідносин Східної
Галичини міжвоєнного періоду» складається з трьох підрозділів, у яких
зосереджена увага на законодавчому встановленні умов праці, регулюванні
порядку укладення трудових договорів у різних галузях народного
господарства, оплаті праці, соціальному захисті працівників.
У підрозділі 3.1 «Основні принципи регулювання умов праці та її оплати
в міжвоєнній Польській Республіці», вказано, що гарантії захисту права на
працю закріплювалися Конституцією Другої Речі Посполитої 1921 р.: праця
охоронялася державою (арт. 102). Також становлення принципів регулювання
умов праці та її оплати в Республіці відбувалося під впливом міжнародних
конвенцій. Ратифікувавши ряд конвенцій МОП, норми яких закріплювали
право на зайнятість, відпочинок тощо, Польща розробляла власне трудове
законодавство.
Конституція 1935 р. наділила державу функцією контролю за реалізацією
права на працю і обов’язком здійснювати нагляд за умовами праці (арт. 8).
Доведено, що розмір оплати праці залежав від місцевості, трудового
стажу, віку, статі та кваліфікації працівників. Роботодавцями порушувався один
з основних принципів трудових відносин – принцип рівності трудових прав. По
відношенню до національних меншин, зокрема українців допускалася
дискримінація при працевлаштуванні, яка мотивувалася національною 6

належністю, мовою, релігійними переконаннями.
У південно-східних воєводствах узаконювалася нижча оплата праці, ніж у
центральних воєводствах. Відповідно до офіційно встановленої тарифікації на
виконання одного й того ж обсягу робіт у різних районах польської держави
існувала різна її вартісна оцінка.
Несвоєчасна оплата праці була однією з основних причин трудових
спорів та страйків між роботодавцями та промисловими і
сільськогосподарськими робітниками. Для боротьби з страйкарями владні
структури застосовували звільнення, арешти та заслання. Тим самим
порушувала принцип захисту трудових прав робітників.
У підрозділі 3.2 «Укладення трудових договорів та поточна практика
вирішення трудових спорів в Східній Галичині міжвоєнного періоду»
констатовано, що регулювання укладення і припинення трудових договорів
здійснювалося Розпорядженнями Президента «Про трудові договори
робітників» і «Про трудові договори службовців» 1928 р. Сторони домовлялися
про місце праці, трудову функцію робітника, розмір оплати.
До 1928 р. трудові спори на території Східної Галичини вирішували
промислові суди, створені ще австрійською владою. З 1928 р. діяли спеціальні
суди праці. Окрім розгляду цивільних справ за позовами працівників до
роботодавців, в компетенцію судів праці входив також розгляд кримінальних
справ про порушення норм трудового законодавств.
Діяльність судів праці в Другій Речі Посполитій на належному рівні
забезпечувала захист трудових прав працівників і роботодавців. Проте, поза їх
компетенцією залишався розгляд трудових спорів, що виникали в сільському
господарстві. Вважаємо, що було б доцільним створити в Україні спеціалізовані
трудові суди, які б займалися суто вирішенням трудових спорів.
Вирішення трудових спорів у сільському господарстві покладалося на
комісії з вирішення трудових спорів, примирні та надзвичайні комісії.
Встановлено, що характерною рисою функціонування трудового
судочинства була фактична дискримінація національних меншин, зокрема
українців.
У підрозділі 3.3 «Соціальне страхування працівників» вказано, що право
на соціальне страхування гарантувалося арт. 102 Конституції 1921 р. Зазначено,
що у міжвоєнний період трудовим законодавством Польщі були врегульовані
питання державного соціального страхування працівників у зв’язку з
безробіттям, тимчасовою втратою працездатності, смертю, умови набуття
статусу безробітного та нарахування страхових виплат.
Встановлено, що складовими соціального забезпечення в Другій Речі
Посполитій були соціальне страхування та соціальна допомога. А найбільш
поширеними об’єктами страхування – нещасні випадки та безробіття.
Позбавлялися права на виплату матеріальної допомоги по безробіттю
працівники, які залишилися без роботи внаслідок страйку. З огляду на те, що
кількість соціально-економічних страйків в Другій Речі Посполитій постійно
зростала, це положення було спрямоване проти основної маси працівників.
За порушення норм страхового законодавства призначалося покарання у
виді скорочення терміну страхових виплат, штрафу або позбавлення волі.
Ключові слова: трудове право, трудове законодавство, трудові відносини,
Друга Річ Посполита, Східна Галичина, трудовий договір, умови праці, оплата
праці, трудові спори, соціальне страхування.