Концепція правової держави Б. Кістяківського: філософсько-правові виміри

Гоменюк З.П. Концепція правової держави Б. Кістяківського:
філософсько-правові виміри. – На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. – Національний університет
«Львівська політехніка» Міністерства освіти і науки України, Львів, 2018.
У дисертації вперше у вітчизняній юридичній науці досліджено правову
державу у філософсько-правовому вимірі розробок українського правознавця
ХХ ст. Богдана Кістяківського. Йдеться про правову організацію
життєдіяльності народу згідно з онтологічними, природними нормами, які
насправді забезпечують панування права, оскільки мають реальне
верховенство, а правопорядок є не насильницьким, а цивілізаційним. Такий
ступінь розвитку держави вимагає природних внутрішніх імперативів
суспільства, які завершуються конотацією народного представництва в
управлінні державою. Як наслідок, виникає екзистенційна діалектика права,
яка не тільки утворює підґрунтя для метафізичного і природно-правового
розуміння організації влади у правовій державі, а й реально вивищує
нематеріальні субстанції, зокрема освіту, науку, природознавство, які не
повинні бути традиційно другорядними, а мають якісно впливати на
матеріальні субстанції.
Дисертація має важливе практичне значення для розв’язання проблем
правової держави в межах філософсько- і теоретико-правових наук.
Досліджено, що плюралістичний підхід до дослідження сутності
держави, її типологізації слугує філософсько-правовим підґрунтям
всебічного з'ясування основ державної влади, обґрунтування її функцій.
Вивчення думок, філософських, філософсько-правових висновків сутності
держави, яку пропонує Б. Кістяківський крізь призму різнобічних
досліджень вчених, має потрібну сучасну інтерпретацію. Відкриваються
широкі можливості глибшого осмислення потреб розроблення теоретичних
конструкцій держави, визначення її завдань і ролі в суспільному розвитку. 3

Творчі напрацювання в цьому різних дослідників мають методологічну
основу дослідження концепції правової держави Б. Кістяківського.
Методологія правової держави у розумінні Б. Кістяківського не
виступає фізична та матеріальна сила у набутті влади. Ці чинники є
вирішальними під час виникнення екстремальних ситуацій, тобто під час
державних криз і революцій. Адже найважливішою ознакою влади у
правовій державі є її моральне виправдання, хоча цим не вичерпується
сутність влади, оскільки поняття влади є досить складним і суперечливим.
Поняття функції держави є важливим предметом юридично-наукового
вивчення й філософсько-правового осмислення в контексті звернення до
науково-теоретичної спадщини Б. Кістяківського. Вчений наголошує, що
кожна гілка влади наділена тільки тими функціями, що мають
реалізовуватися автономно (окремо), щоб держава не стала жертвою
узурпації чи абсолютизації влади. В цьому полягає сутність державних
функцій як єдність, цілісність і неподільність державної влади.
Філософсько-правові відносини або розуміння правової держави
випливають із звичаєвого права, як зовнішнього виразника природного
права. Санкціоновані державою правові звичаї мають значну силу у
правовому регулюванні правовою державою. Ці два види відносин
формують три види влади: батьківської, договірної, публічно-правової.
Правомірне використання батьківської влади (до певного віку) формує
чотири чинники виховного процесу: фізичне, розумове, моральне, правове
виховання.
Діалектичне розуміння правової держави полягає в конотації
народного представництва як необхідного чинника активного суспільного
розвитку. Народне представництво у правовій державі має різні ступені
діалектичного шляху, взаємозв’язки і суперечності, оскільки йдеться про
громадський або народний характер правильного й нормального
виконання державних функцій. У діалектичній логіці про правову державу
містяться найзагальніші закони розвитку, які випливають з боротьби 4

протилежностей і закінчуються встановленням зв’язку між ними. Тобто,
щоб вибудувати цілісне вчення про правову державу, Б. Кістяківський
пропонує брати до уваги різні варіанти, наведені дослідниками (навіть
альтернативні), і долати ці суперечності завдяки логіці, умовиводам про
можливі проекти державної влади, вдаючись іноді до математичних
антиномій.
Публічно-правові (теоретичні) відносини у правовій державі формують
владу, органи влади. У формах її організації має відображатися
багатогранна суспільно-політична і правова сутність поняття "влада", адже,
за Б. Кістяківським, саме вона є основною ознакою держави. Публічно-
правові форми влади виявляються у державному управлінні, що є процесом
реалізації державної влади, її зовнішнім, матеріалізованим вираженням.
Метафізичне публічно- і природно-правове розуміння організації
влади у правовій державі міститься не в матеріальному забезпеченні членів
суспільства, а в духовному, яке повинно слугувати обов’язковою і
першочерговою нематеріальною субстанцією. Адже ведучим елементом
правової держави є духовна культура, яка, своєю чергою, творить
матеріальну культуру. Людина як духовна істота спрямована до
трансцендентного, її творче ставлення до своєї мислительної та
екзистенційної діяльності актуалізує виконання завдань у формуванні та
функціонуванні правової держави, яка характеризується публічно- і
природно-правовими формами організації влади. Це стосується і держави,
і функціонування справжнього громадянського суспільства. Тільки
держава володіє всією повнотою влади і має у своєму розпорядженні всі її
форми, однак у правовій державі ця своєрідна монополія набуває
специфічних особливостей. Вони полягають в тому, що держава делегує
(децентралізує) частину владних повноважень різним соціальним
організаціям, якими турбується громадянське суспільство.
Філософсько-правовий зміст функціонування правової держави
полягає в багатоаспектних і різнопланових функціях та завданнях щодо 5

організації народу для досягнення цінного суспільного блага. Звернення
Б. Кістяківського до проблематики функцій держави зумовлене
насамперед тим, що він прагнув аргументовано й послідовно викласти своє
ставлення до теорії розподілу влад, її інтерпретації зарубіжними і
вітчизняними ученими. Застосування функціонального підходу до
інтерпретації влади, яка, за концепцією Б. Кістяківського, повинна
сприйматися як єдина, цілісна і неподільна, дає підстави для
філософського осмислення її у трьох функціональних вимірах.
Акцентуючи на доцільності врахування специфіки реалізації функцій
держави залежно від владних повноважень окремих органів державної
влади, український державознавець переконливо й аргументовано доводив,
що розподіл між ними функціональних обов’язків відповідно до різних
функцій держави аж ніяк не суперечить єдності державної влади, що,
звичайно, є гарантією ефективного виконання самою державою своїх
функцій.
У правовій державі високе місце займає філософія моралі, яка
зумовлюється онтологічними потребами і є природним творенням
правового суспільства. Щоб створити правове суспільство, потрібно
виховати спочатку правову особистість. Для цього слід враховувати, що
правові ідеї у свідомості кожного народу отримують своєрідне
забарвлення і власний відтінок. Саме такі моральні положення потребують
докорінних реформаторських трансформацій. Значною мірою такі
трансформаційні перетворення повинні стосуватися взаємовідносин
держави й особи (індивіда), з природи яких випливає захист і гарантування
прав людини та громадянина. Для цього потрібно сумлінно вивчити
відповідні концепції прав людини, переосмислити їх у контексті
конкретних соціальних економічних та політичних умов, а потім
звернутися до практичних аспектів визначення, становлення та гарантії
прав самовизначення індивіда, вважаючи недостатнім декларування 6

принципів індивідуальних та соціальних свобод, нехтуючих моральні
зобов’язання.
Антропологічний вимір правового порядку в державі ґрунтується на
природній технології соціального життя, а не тільки виражений у правових
нормах. Вважаючи право соціальним явищем, людство розглядає його як
єдину ефективну систему, що дисциплінує суспільство, впорядковує і
регулює відносини між його членами, тому право виступає як своєрідна
технологія соціального життя, покликана впорядковувати його і втілити в
соціальному світі ідеали належного.
Існують взаємовпливи держави і права, у яких право перебудовує
державу і перетворює її на правове явище або витвір права. Однак роль права
у процесах державотворення не варто перебільшувати, щоб не ідеалізувати
його. Право може стати соціально-економічною основою держави, але без
високого духовно-морального клімату в суспільстві правову державу
створити неможливо. Правова держава як організація народу за своєю
природою покликана будувати свої відносини, зокрема міждержавні, на
морально-правових основах, на засадах ціннісних норм конституційного і
міжнародного права, міжнародних мирних договорів.
Реалізація філософії правового аспекту взаємовідносин індивіда й
держави у принципи єдності прав та обов’язків основана на відсутності
протиріч між суспільними й особистими інтересами. Такий консенсус
можливий тільки в демократичному суспільстві, найширший спектр аспектів
буття і життєдіяльності якого забезпечується належно сформованим
правовим порядком. Правопорядок, який існує в житті, переважно не
збігається з правопорядком, вираженим у правових нормах. Тому основну
увагу потрібно приділяти вивченню першого, досліджуючи право як
соціальне явище. Це дає підставу розглядати його як єдину ефективну
систему, що дисциплінує суспільство, впорядковує і регулює взаємини між
його членами, тому право виступає як своєрідна технологія соціального
життя, покликана впорядкувати його і втілити в соціальному світі ідеали
належного. Для цього потрібно заглибитися в антропологічні виміри
правопорядку, що залежать від сукупності індивідуальних духовних якостей
кожного члена суспільства.